Ухвала

від 28.10.2014 по справі 810/4217/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4217/13-а( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

28 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Булат» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Булат» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, результати якої відображені в Акті від 06.03.2013 № 103/22-00/32947120; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 02.04.2013 № 0000712205 та № 0000722205.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби щодо призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, результати якої відображені в Акті від 06 березня 2013 року № 103/22-00/32947120.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби форми «Р» від 02 квітня 2013 року № 0000712205 та № 0000722205.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 21.02.2013 по 27.02.2013 на підставі наказу № 96 від 20.02.2013, згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.4 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, посадовою особою Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Булат» з питання дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс», ТОВ «РМА «Монамі», ТОВ «Юридичне агентство «Авента» за період з 01.07.2009 по 30.09.2012.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем положень:

1) пп. 7.2.6, п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: занижено суму податку на додану вартість, що підлягає до сплати, у розмірі 217 826,82 грн., в тому числі за вересень 2009 року - 27 217,00 грн., жовтень 2009 року - 28 330,00 грн., листопад 2009 року - 27 931,50 грн., грудень 2009 року - 9 000,00 грн., січень 2010 року - 20 224,00 грн., лютий 2010 року - 6 183,33 грн., березень 2010 року - 16 958,33 грн., квітень 2010 року - 14 050,00 грн., травень 2010 року - 11 000,00 грн., червень 2010 року - 9 000,00 грн., липень 2010 року - 32 533,66 грн., серпень 2010 року - 8 399,00 грн., вересень 2010 року - 6 936,00 грн.; задекларовано від'ємне значення в декларації з податку на додану вартість в сумі 64,00 грн.

2) п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: занижено податок на прибуток підприємств, що підлягає до сплати в сумі 272 283,55 грн.: за ІІІ квартал 2009 року - 34 021,25 грн., за IV квартал 2009 року - 81 576,88 грн., І квартал 2010 року - 54 207,09 грн., ІІ квартал 2010 року - 42 562,50 грн., ІІІ квартал 2010 року - 59 915,83 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 06.03.2013 № 103/22-00/32947120 від 06.03.2013 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 02.04.2013 № 0000712205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 123 516,00 грн. (у т.ч. за основним платежем 98 813,00 грн., штрафні санкції - 24 703,00 грн.) та № 0000722205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 195 856,00 грн. (у т.ч. з основним платежем 156 685,00 грн., штрафні санкції - 39 171,00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено порядок проведення перевірки, в наказі не визначено підставу для її проведення, позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пунктів 79.1 та 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Зважаючи на те, що в Наказі від 20.02.2013 № 96 «Про проведення документальної позапланової перевірки» були відсутні посилання на відповідні підпункти пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, в самому Акті перевірки № 103/22-00/32947120 від 06.03.2013 також відсутні будь-які посилання про обставини, що стали підставою для проведення перевірки, 05.09.2013 суд першої інстанції постановив протокольну ухвалу, якою зобов'язав відповідача надати докази, які підтверджують наявність хоча б однієї з обставин для призначення перевірки, передбачену п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. Однак, в наступне судове засідання відповідач доказів не надав, зокрема не надав відомостей щодо направлення податковим органом на адресу позивача запиту щодо надання пояснень та їх документального підтвердження та, відповідно, не надав суду доказів ненадання відповіді на цей запит позивачем протягом 10 днів.

Крім цього, відповідач не надав на вимогу суду першої інстанції доказів про направлення чи вручення позивачу наказу від 20.02.2013 № 96 «Про проведення документальної позапланової перевірки», а відтак, колегія суддів дійшла висновку, що перевірка ТОВ «Булат» відбулась за відсутності підстав, передбачених п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та в порушення вимог п. 79.2 статті 79 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини, які передували призначенню перевірки ТОВ «Булат», правомірність її призначення та проведення, а тому цілком обґрунтовано, виходячи з меж позовної вимоги, системного аналізу відповідних правових норм та матеріалів справи зробив відповідні висновки та визнав протиправними дії Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області щодо призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, результати якої відображені в Акті від 06.03.2013 № 103/22-00/32947120.

Що стосується порушень виявлених відповідачем в ході проведення перевірки, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 334/94-ВР) (Закон втратив чинність з 01 січня 2013 року згідно з Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI ), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом наведених норм, для формування валових витрат обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, є подальше фактичне використання таких витрат у власній господарській діяльності підприємства та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначалися Законом України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 168/97-ВР) (Закон втратив чинність з 01 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI ).

Згідно пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Разом з тим, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон № 168/97-ВР пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між ТОВ «Булат» та ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс» було укладено договори № 1/06 від 01.09.2009 та № 1/03 від 01.01.2010 про надання послуг із забезпечення формою, спецспорядженням і канцтоварами. Відповідно до умов цих договорів, ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс» поставляло зразки форми для охоронців, спецспорядження (гумові кийки, ремні, чохли, портативні переговорні пристрої, ліхтарі тощо), а також канцтовари на замовлення ТОВ «Булат».

Взаємовідносини між ТОВ «Булат» та ТОВ «Юридичне агентство «Авента» здійснювалось відповідно до Договору № 1/05 від 01.09.2009.

Згідно п. 1, 2 Договору № 1/05 від 01.09.2009 між ТОВ «Булат» та ТОВ «Юридичне агентство «Авента», останнє надавало позивачу юридичні послуги, пов'язані з супроводженням підписання договорів, приймання та оплата послуг відбувались на підставі Актів виконаних робіт (згідно п. 3 Договору). Доставка за договором послуг не була передбачена ні договором, ні Главою 63 Цивільного кодексу України, яка регулює відносини з надання послуг. Під час виконання договору надання послуг взагалі відсутній момент поставки, передачі товару у вигляді послуги як товарно-матеріальної одиниці, оскільки послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Крім цього, між ТОВ «Булат» та ТОВ «РМА «Монамі» були укладені Договір № 1/07 від 01.09.2009 та Договір № 1/02 від 01.01.2010 про надання рекламних, дизайнерських та поліграфічних послуг, а також на проведення дослідження кон'юктури ринку за напрямками, що цікавлять замовника. Предметом цих послуг є розробка логотипу, виготовлення рекламних проспектів, календарів, блокнотів з логотипами та журналів обліку тощо.

На думку податкового органу, укладені сторонами правочини є нікчемним в розумінні положень Цивільного кодексу України, а тому в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

За правилами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України (із змінами та доповненнями), де передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Так на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивача з ТОВ «Торговий Дім «Спец-Техноресурс» до суду були надані копії наступних первинних документів:

- актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-141001 від 14.10.2009 на суму 48 360,00 грн. (у. т.ч. ПДВ 8 060,00 грн.), № ОУ-161111 від 16.11.2009 на суму 30 627,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5 104,50 грн.), № ОУ-180101 від 18.01.2010 на суму 49 344,00 грн. (у т.ч. ПДВ 8 224,00 грн.), № ОУ-150201 від 15.02.2010 на суму 37 100,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6 183,33 грн.), від 11.03.2010 на суму 47 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 833,33 грн.);

- податкових накладних № 141001 від 14.10.2009 на суму 48 360,00 грн. (у. т.ч. ПДВ 8 060,00 грн.), № 161111 від 16.11.2009 на суму 30 627,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5 104,50 грн.), № 180101 від 18.01.2010 на суму 49 344,00 грн. (у т.ч. ПДВ 8 224,00 грн.), № 150201 від 15.02.2010 на суму 37 100,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6 183,33 грн.), № 110302 від 11.03.2010 на суму 47 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 833,33 грн.);

- банківських виписок.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивача з ТОВ «Юридичне агентство «Авента» до суду були надані копії наступних первинних документів:

- актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000281 від 16.09.2009 на суму 63 942,00 грн. (у т.ч. ПДВ 10 657,00 грн.), № ОУ-0000281 від 30.09.2009 на суму 54 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 9 000,00 грн.), № ОУ-0000307 від 14.10.2009 на суму 59 484,00 грн. (у т.ч. ПДВ 9 914,00 грн.), № ОУ-0000350 від 30.11.2009 на суму 64 962,00 грн. (у т.ч. ПДВ 10 827,00 грн.);

- податкових накладних № 160902 від 16.09.2009 на суму 63 942,00 грн. (у т.ч. ПДВ 10 657,00 грн.), № 300917 від 30.09.2009 на суму 54 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 9 000,00 грн.), № 141001 від 14.10.2009 на суму 59 484,00 грн. (у т.ч. ПДВ 9 914,00 грн.), № 301104 від 30.11.2009 на суму 64 962,00 грн. (у т.ч. ПДВ 10 827,00 грн.);

- банківських виписок;

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивача з ТОВ «Рекламно-маркетингове агентство «Монамі» по договору № 1/07 від 01.09.2009 до суду були надані копії наступних первинних документів:

- актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000136 від 16.09.2009 на суму 45 360,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 560,00 грн.), № ОУ-0000205 від 14.10.2009 на суму 62 136,00 грн. (у т.ч. ПДВ 10 356,00 грн.), № ОУ-0000395 від 16.11.2009 на суму 72 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 12 000,00 грн.), № ОУ-0000390 від 31.12.2009 на суму 54 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 9 000,00 грн.);

- податкових накладних № 160903 від 16.09.2009 на суму 45 360,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 560,00 грн.), № 141003 від 14.10.2009 на суму 62 136,00 грн. (у т.ч. ПДВ 10 356,00 грн.), № 161104 від 16.11.2009 на суму 72 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 12 000 грн.), № 311203 від 31.12.2009 на суму 54 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 9 000,00 грн.);

- банківських виписок;

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивача з ТОВ «Рекламно-маркетингове агентство «Монамі» по договору № 1/02 від 01.09.2010 до суду були надані копії наступних первинних документів:

- актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-00008 від 18.01.2010 на суму 72 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 12 000,00 грн.), № 118 від 11.03.2010 на суму 54 750,00 грн. (у т.ч. ПДВ 9 125,00 грн.), № 269 від 19.04.2010 на суму 47 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 833,33 грн.), № 270 від 30.04.2010 на суму 37 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6 166,67 грн.), № 294 від 13.05.2010 на суму 48 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 8 000,00 грн.), № 343 від 31.05.2010 на суму 18 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3 000,00 грн.), № 370 від 30.06.2010 на суму 54 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 9 000,00 грн.), від 31.07.2010 на суму 37 044,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6 174,00 грн.), від 01.07.2010 на суму 31 288,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5 215,67 грн.), № 509 від 22.07.2010 на суму 11 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 1 833,33 грн.), № 510 від 29.07.2010 на суму 42 500,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 083,33 грн.), від 30.07.2010 на суму 38 100,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6 350,00 грн.), від 30.07.2010 на суму 35 270,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5 878,33 грн.), від 20.09.2010 на суму 42 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 000,00 грн.);

- податкових накладних № 180102 від 18.01.2010 на суму 72 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 12 000,00 грн.), № 110301 від 11.03.2010 на суму 54 750,00 грн. (у т.ч. ПДВ 9 125,00 грн.), № 190406 від 19.04.2010 на суму 47 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 833,33 грн.), № 300410 від 30.04.2010 на суму 37 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6 166,67 грн.), № 130501 від 13.05.2010 на суму 48 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 8 000,00 грн.), № 310525 від 31.05.2010 на суму 18 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3 000,00 грн.), № 300608 від 30.06.2010 на суму 54 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 9 000,00 грн.), № 310705 від 31.07.2010 на суму 37 044,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6 174,00 грн.), № 010710 від 01.07.2010 на суму 31 288,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5 215,67 грн.), № 220705 від 22.07.2010 на суму 11 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 1 833,33 грн.), № 290704 від 29.07.2010 на суму 42 500,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 083,33 грн.), № 300706 від 30.07.2010 на суму 38 100,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6 350,00 грн.), № 300711 від 30.07.2010 на суму 35 270,00 грн. (у т.ч. ПДВ 5 878,33 грн.), № 200903 від 20.09.2010 на суму 42 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 000,00 грн.), № 300813 від 30.08.2010 на суму 50 394,00 грн. (у т.ч. ПДВ 8 399,00 грн.);

- банківських виписок.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

На момент здійснення вищевказаних господарських операцій юридичні особи ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс», ТОВ «Юридичне агентство «Авента» та ТОВ «РМА «Монамі» були зареєстровані у визначеному законом порядку та не були припинені згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Також податковим органом не надано пояснень щодо причинно-наслідкового зв'язку між кримінальним провадженням, порушеним відносно директора ТОВ «Євро клас трейд», ОСОБА_5 та нереальністю, на думку відповідача, господарських операцій, укладених між ТОВ «Булат» та ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс», ТОВ «Юридичне агентство «Авента», ТОВ «РМА «Монамі».

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б могли ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача - ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс», ТОВ «Юридичне агентство «Авента» та ТОВ «РМА «Монамі». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичні особи даних підприємств.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття ним податкових повідомлень-рішень від 02.04.2013 № 0000712205 та № 0000722205.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 31.10.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.