Ухвала

від 29.10.2014 по справі 810/5609/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5609/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

29 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. Лесечка О.М. Назарук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне об'єднання «Енергія» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне об'єднання «Енергія» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 № 0004182201 та № 0004192201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 24.09.2013 № 0004182201 та № 0004192201.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 30.08.2013 по 10.09.2013 Вишгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Науково-технічне об'єднання «Енергія» (код ЄДРПОУ 36445169) з питань правильності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «БК Палаццо» (код ЄДРПОУ 31748459) за період з 01.04.2012 по 31.03.2013.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 204 256,00 грн., в тому числі по періодам: І-ІІ квартали 2012 р. - 45 992,00 грн. (II квартал 2012 р. - 45 992,00 грн.); І-ІП квартали 2012 р.- 101 860,00 грн. (III квартал 2012 р. - 55 868,00 грн.); I-IV квартали 2012 р. - 153 103,00 грн. (IV квартал 2012 р. - 51 243,00 грн.); І квартал 2013 р. - 51 153,00 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 та 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 194 531,00 грн., в тому числі по періодам: квітень 2012 р. - 9 937,00 грн.; травень 2012 р. - 19 260,00 грн.; червень 2012 р. - 14 607,00 грн.; липень 2012 р. - 23 785,00 грн.; серпень 2012 р. - 9 923,00 грн.; вересень 2012 р. - 19 500,00 грн.; жовтень 2012 р. - 19 563,00 грн.; листопад 2012 р.- 14 576,00 грн.; грудень 2012 р. - 14 663,00 грн.; січень 2013 р. - 9 858,00 грн.; лютий 2013 р. - 19 441,00 грн.; березень 2013 р. - 19 418,00 грн.

З результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 10 жовтня 2013 року № 1015/22-00/36445169 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 вересня 2013 року:

- № 0004182201 від 24 вересня 2013 р., згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму: за основним платежем - 194 531,00 грн.; за штрафними санкціями - 48 633,00 грн.; загальна сума - 243 164,00 грн.;

- № 0004192201 від 24 вересня 2013 р. згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму: за основним платежем - 204 256,00 грн.; за штрафними санкціями - 51 064,00 грн.; загальна сума - 255 320,00 грн.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області протиправними, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ТОВ «НТО «Енергія» (Замовник) з одного боку та ТОВ «БК «Палаццо» (Виконавець) з іншого боку було укладено договір від 02.04.2012 № Ен-1, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання комплексу робіт з ремонту електричних двигунів та поставку кабельної продукції.

На підтвердження виконання вказаного договору та реальності здійснення операцій позивачем було надано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ Ен-1, Ен-2, Ен-3, ОУ-4, ОУ-5, ОУ-6, 1\6, Ен-2\6, Ен-3\6, Ен-1\7, Ен-2\7, Ен-3\7, Ен-4\7, Ен-5\7, Ен-1\8, Ен-2\8, Ен-1\9, Ен-2\9, Ен-3\9, Ен-4\9, Ен-1\10, Ен-2\10, Ен-3\10, Ен-4\10, Ен-1\11, Ен-2\11, Ен-3\11, Ен-1\12, Ен-2\12, Ен-3\13, Ен-1\1, Ен-2\1, Ен-1\2, Ен-2\2, Ен-3\2, Ен-4\2, Ен-1\3, Ен-2\3, Ен-3\3, Ен-4\3 (а.с.77-116); податкові накладні: від 21.04.2012 № 43, від 27.04.2012 № 80, від 11.05.2012 № 12, від 22.05.2012 № 45, від 23.05.2012 № 52, від 29.05.2012 № 81, від 07.06.2012 № 11, від 14.06.2012 № 38, від 19.06.2012 № 46, від 04.07.2012 № 7, від 06.07.2012 № 14, від 19.07.2012 № 47, від 25.07.2012 № 65, від 31.07.2012 № 133, від 07.08.2012 № 8, від 31.08.2012 № 85, від 05.09.2012 № 5, від 07.09.2012 № 18, від 19.09.2012 № 48, від 27.09.2012 № 77, від 02.10.2012 № 5, від 04.10.2012 № 6, від 26.10.2012 № 61, від 31.10.2012 № 91, від 14.11.2012 № 17, від 26.11.2012 № 60, від 30.11.2012 № 98, від 11.12.2012 № 028, від 19.12.2012 № 59, від 21.12.2012 № 73, від 14.01.2013 № 15, від 31.01.2013 № 72, від 05.02.2013 № 4, від 08.02.2013 № 9, від 18.02.2013 № 35, від 27.02.2013 № 61, від 05.03.2013 № 6, від 27.03.2013 № 37, від 28.03.2013 № 44, від 29.03.2013 № 50 (а.с.117-156); банківські виписки (а.с.157-202).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що операції позивача з ТОВ «БК «Палаццо» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства стали матеріали акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК «Палаццо», згідно з яким контрагент позивача має ознаки фіктивного підприємства та належить до так званого конвертаційного центру.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «БК «Палаццо» був зареєстрованим як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів (послуг); в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б могли ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ «БК «Палаццо». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичні особи даних підприємств.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, відповідач в акті перевірки вказує на господарські відносини ПАТ «Запорізький хлібзавод № 3» та ТОВ «Шовковіта». Однак, позивач не мав фінансово-господарських взаємовідносин із вказаними підприємствами.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття ним податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013 № 0004182201 та № 0004192201.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 31.10.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.