Рішення

від 21.10.2014 по справі 916/3139/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" жовтня 2014 р.Справа № 916/3139/14

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

до відповідача: Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунального підприємства «Сухолиманський»

про визнання права на користування земельною ділянкою

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - ордер серії ОД №043399 від 20.07.2014 року, витяг з договору про надання правової допомоги від 20.07.2014 року;

від відповідача: Стелюк О.І. - посвідчення №72-VI від 17.11.2010р.,

Панчук А.Д. - довіреність № 295 від 31.07.2014 року;

від третьої особи: Панчук А.Д. довіреність №1425 від 01.08.2014р.

СУТЬ СПОРУ: 06.08.2014р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (надалі - відповідач), у якій просить суд визнати за ним право на користування земельною ділянкою площею 0,1296 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: землі громадської забудови, у межах визначених генеральним планом с. Сухий Лиман Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області та встановлених актом встановлення в натурі меж земельної ділянки від 09.06.2011, із укладенням договору оренди вказаної ділянки згідно довідки Сухолиманської сільської ради від 15.05.2009 №163.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що згідно приписів ст. 120 Земельного кодексу України, у зв'язку із наявністю у позивача права власності на будівлі та споруди (ринок будівельних матеріалів), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у нього виникло право на оформлення користування земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розташовані.

Водночас, в засвідчення своєї правової позиції позивач посилається на рішення господарського суду Одеської області від 01.08.2013р. у справі №916/1738/13 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, що у передбаченому законом порядку набрало законної сили, яким встановлено наявність права у позивача на оформлення користування земельною ділянкою, на якій розміщені належні йому на праві власності об'єкти нерухомості.

Поряд з тим, позивач зазначає, що рішенням №64 від 22.09.2006 р. Сухолиманською сільською радою Овідіопольського району одеської області було надано позивачу дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 175,6 кв.м. для розміщення ринку будівельних матеріалів в АДРЕСА_1, та доручено сільському голові укласти від імені ради договір тимчасової оренди з позивачем. Як зазначає позивач, відповідний договір був укладений між сторонами та строк його дії продовжувався неодноразово, а саме на період розробки проекту.

Водночас, позивач звертає увагу суду на те, що згідно довідки Сухолиманської сільської ради від 15.05.2009р. № 163 земельна ділянка площею 0,129 га, яка розташована в АДРЕСА_1, виділена із земель громадської забудови СПД ОСОБА_1 в довгострокову оренду (49 років) під ринок будівельних матеріалів. Однак, позивач наполягає на тому, що договір довгострокової оренди між сторонами укладено не було з посиланням відповідача на недоліки у проекті землеустрою, які мають бути виправлені.

Разом з тим, позивач вказує, що 09.06.2011р. відповідна земельна ділянка була передана йому відповідачем за актом приймання передачі, згідно відповідного договору оренди земельної ділянки.

07.05.2013 року позивач, з метою продовження орендних правовідносин з подальшим отриманням землі у власність звернувся до відповідача з відповідним повідомленням, між тим, вказана пропозиція, як зазначає позивач, відповідачем розглянута не була, тоді як у розумінні ст. 33 Закону України «Про оренду землі», позивач має право на поновлення договору.

Враховуючи вищевикладене, позивач і звернувся до суду з відповідним позовом.

Крім того, разом із даним позовом позивачем було подано до суду письмове клопотання про забезпечення позову, в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України, згідно якого позивач просить суд вжити заходи до забезпечення його позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1296 га, яка розташована в АДРЕСА_1, та заборонити відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, пов'язані із передачею вказаної спірної земельної ділянки у власність, користування, оренду, в тому числі та не виключно з видачі дозволу на виготовлення проекту відводу земельної ділянки, виготовленням та видачею будь-якої технічної документації до розгляду справи по суті.

В обґрунтування клопотання про забезпечення позову позивач посилається на можливість вчинення відповідачем в будь-який час дій щодо передачі спірної земельної ділянки іншій особі у власність чи користування, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по даній справі.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.08.2014р. було порушено провадження у справі № 916/3139/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2014 року.

10.09.2014 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 10.09.2014р., в зв'язку із зайнятістю сільського голови.

Ухвалою суду від 10.09.2014р., приймаючи до уваги неподання витребуваних ухвалою суду доказів та задоволення судом клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, необхідність витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 03.10.2014р. Одночасно, вказаною ухвалою суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було залучено Комунальне підприємство «Сухолиманський».

Ухвалою суду від 03.10.2014р., приймаючи до уваги клопотання відповідача, строк розгляду справи продовжено до 21.10.2014р. Крім того, вказаною ухвалою суду, розгляд справи було відкладено на 17.10.2014р.

Ухвалою суду від 17.10.2014р., приймаючи до уваги нез'явлення в судове засідання представника позивача, від якого надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, неподання витребуваних ухвалою суду доказів, а також необхідність ознайомлення з наданими сторонами документами, розгляд справи було відкладено на 21.10.2014 року.

Учасниками судового процесу під час розгляду справи подавались клопотання про залучення судом відповідних документів до матеріалів справи. Зазначені клопотання були задоволені судом, а додані до них документи залучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні від 21.10.2014р. представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі. Крім того, представником було заявлено про відсутність необхідності у вжитті заходів до забезпечення позову, викладених у заяві про забезпечення позову, яку було подано разом з позовною заявою.

Враховуючи вищевикладене, відповідна заява позивача про забезпечення позову судом не розглядалась.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнає, позов вважає необґрунтованим та просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що у нього відсутні правові підстави для прийняття рішення про передачу позивачу в довгострокову оренду спірну земельну ділянку, оскільки ФОП ОСОБА_1 не дотримано відповідної процедури, а саме не надано проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду відповідної земельної ділянки. Крім того, відповідач зазначає, що договір оренди земельної ділянки, згідно діючого законодавства укладається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а не на підставі довідки, як того вимагає позивач.

Представник третьої особи письмово свою правову позицію не виклав, між тим у судових засіданнях проти задоволення позову заперечував, повністю підтримуючи позицію відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності та звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб та громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, громадяни-підприємці, а суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

У відповідності до ст.22 ГПК України виключне право визначення предмету та підстави позову належить позивачу.

Як встановлено судом, у позовній вимозі ФОП ОСОБА_1, фактично об'єднані вимоги про визнання права на користування земельною ділянкою та зобов'язання укласти договір оренди вказаної земельної ділянки площею 0,1296 га.

Способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України.

Зокрема, частиною третьою, п. "а" ст.152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

При цьому, суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на користування, у даному випадку оренду, земельної ділянки лише за умов дотримання вимог статей 124, 125 ЗК України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону.

У відповідності до ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Статтею 186 Земельного кодексу України, зокрема, встановлено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому цим Кодексом, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, встановлених цим Кодексом, розпоряджаються земельними ділянками або приймають рішення про зміну їх цільового призначення.

Для погодження проекту землеустрою згідно із статтею 186-1 Земельного кодексу України розробник такого проекту (суб'єкт господарювання, який має ліцензію на таку діяльність) подає на погодження до органів, визначених цим Кодексом, за місцем розташування земельної ділянки, оригінал або у випадках, передбачених Кодексом, завірені ним копії проекту землеустрою.

Так, дійсно, рішенням Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 22.09.2006р. №64, з подальшими змінами, на підставі ст.ст. 12, 93, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно поданої заяви було надано дозвіл позивачу на виготовлення проекту відводу земельної ділянки розміром 0,1296 га для ринка будівельних матеріалів АДРЕСА_1. Крім того, даним рішенням сільської ради було надано згоду на укладення до виготовлення проекту відводу земельної ділянки для ринку будівельних матеріалів тимчасового (терміном на 6 місяців) договору оренди відповідної земельної ділянки (а.с.28).

Як вбачається з матеріалів справи, з метою розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивач звернувся до Виробничо-комерційною фірмою «Стелхен» тільки 13.11.2009р. (а.с.26), внаслідок чого між позивачем та Виробничо-комерційною фірмою «Стелхен» був укладений Договір №383 від 13.11.2009р. (а.с.127-128), згідно умов якого роботи мали бути виконані до 13.11.2010р.

Разом з тим, проект землеустрою був розроблений лише у 2012р., і лише у травні 2013р. Виробничо-комерційна фірма «Стелхен» направила проект землеустрою для погодження до Відділу Держземагенства у Овідіопольському районі Одеської області, та повідомила про це позивача, що вбачається із наявних в матеріалах справи листів №51 від 13.05.2013р. та №53 від 13.05.2013р. (а.с.132,133).

Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є неухильне дотримання ст.15 Закону України „Про оренду землі", зобов'язання органу місцевого самоврядування укласти довгостроковий договір оренди та, відповідно, надати в користування земельну ділянку на підставі такого договору оренди за відсутності складеної та затвердженої у встановленому порядку документації з землеустрою є порушенням його виключного, передбаченого Конституцією України, права на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

При цьому, в порушення ст.33 ГПК України, доказів ухилення від укладення та підписання договору оренди на підставі складеної технічної документації позивач суду не надав.

До того ж, як встановлено судом, рішенням Сухолиманської сільської ради №251-VI від 12.06.2013р. «Про надання дозволу Комунальному підприємству «Сухолиманський» на складання проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки під розміщення ринку будівельних матеріалів по АДРЕСА_1» було скасовано рішення №64 від 22.09.2006р. «Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 175,6 кв.м під будівництво в АДРЕСА_1 ОСОБА_1» та рішення №218/5 від 12.06.2008р. «Про внесення змін до рішення № 64 від 22.09.2006р. «Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 175,6 кв.м під будівництво в АДРЕСА_1 ОСОБА_1» (а.с.112).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач не довів в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України за допомогою належних та допустимих доказів факт виникнення у нього права користування земельною ділянкою, площею 0,1296 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи позивача про наявність у нього вказаного права згідно із тимчасовим договором оренди від 9.06.2011 року (а.с.71-72, 74), який, як вважає позивач, був продовжений згідно до ст. 33 Закону України „Про оренду землі".

Так, як вбачається з матеріалів справи, протягом строку розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки між позивачем та сільською радою неодноразово укладалися короткострокові договори оренди земельної ділянки.

Зокрема, 22.08.2008р. на підставі рішення Сухолиманської сільської ради №192/к від 25.01.2008р., був укладений договір оренди земельної ділянки (надалі - договір 1), згідно умов якого орендодавець (Сухолиманська сільська рада) надає, а орендар (СПД ОСОБА_1.) приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,1296 га під розміщення ринку будівельних матеріалів, яка розташована по АДРЕСА_1 на території Сухолиманської сільської ради (в межах населеного пункту) (а.с.68-70).

Умовами п. 3.1 договору 1 встановлено, що договір діє до виготовлення документації, передбаченої. 6.2 договору, але в будь-якому випадку на строк, не більше 12 місяців.

При цьому, згідно резолютивної частини рішення сільської ради №192/к від 25.01.2008р.(а.с.65), було вирішено СПД ОСОБА_1 продовжити термін дії тимчасового договору (на період розробки проекту відведення земельної ділянки та виготовлення технічної документації для заключення договору довгострокової оренди строком на один рік) на оренду земельної ділянки на відкориговану площу 0,1296га (попередня пл. 0,175 га) під ринок будівельними матеріалами, яка розташована по АДРЕСА_1.

Рішенням №252/2 від 22.01.2009р. дію вказаного договору було продовжено. (а.с.66).

В подальшому, 09.06.2011р., на підставі рішення Сухолиманської сільської ради №53 від 08.06.2011р., був укладений договір оренди земельної ділянки (надалі - договір 2), згідно умов якого орендодавець (Сухолиманська сільська рада) надає, а орендар (СПД ОСОБА_1.) приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,1296 га під розміщення ринку будівельних матеріалів, яка розташована по АДРЕСА_1 на території Сухолиманської сільської ради (в межах населеного пункту) (а.с.71-74). При цьому, до закінчення терміну дії договору позивач був зобов'язаний виготовити проект відводу та подати його на затвердження сесії (п.2 рішення) (а.с.67).

Умовами п. 3.1 договору від 9.06.2011р. встановлено, що договір діє до виготовлення документації, передбаченої. 6.2 договору, але в будь-якому випадку на строк, не більше 12 місяців.

Доказів продовження цього договору матеріали справи не містять, крім того, позивач у позовній заяві на продовження цього договору також не посилається .

За таких обставин, суд дійшов висновку, що орендні правовідносини між позивачем та відповідачем є припиненими.

Посилання позивача на продовження його дії згідно до ст. 33 Закону України „Про оренду землі" судом до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, доказів дотримання процедури, встановленої ст. 33 вказаного закону суду сторонами не надано, а, по-друге, оскільки доказів державної реєстрації права користування земельною ділянкою згідно з договором від 9.06.2011р., як це передбачено ст. 125 Земельного кодексу України, суду не надано, то і підстави для здійснення висновку щодо продовження користування землею у суду також відсутні.

Не можуть бути також прийняті до уваги твердження позивача про встановлення рішенням господарського суду Одеської області від 1.08.2013р. преюдиціальних фактів, оскільки позовною вимогою у даній справі, яку задоволено судом, було визнання недійсним рішення відповідача про звільнення підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки та зобов'язання його привести земельну ділянку у первісний стан, оскільки, приймаючи вказане рішення, Сухолиманська сільська рада, згідно до ст. 212 Земельного кодексу України, перевищила свої повноваження, що стало підставою для визнання цього рішення ради незаконним.

Також не може бути підставою для задоволення позовних вимог посилання позивача на те, що згідно витягу про державну реєстрацію прав №34262757 від 24.05.2012 року (а.с.16), виданим Комунальним підприємством «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації», позивач є власником об'єкту - ринок будівельних матеріалів, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області №2-463/12/28.04.2012.

Так, дійсно, іідповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Приписами ч.2 ст.120 Земельного кодексу України також передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Разом з тим, доказів розміщення нерухомого майна на вказаній площі - 0,1296 га позивач не надав, натомість, матеріали справи свідчать про надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею до ) 0,01 га, якій присвоєно поштову адресу: вул.Радісна, 2а.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заявленого позову у повному обсязі, у зв'язку з чим, згідно до вимог ст.ст.44,49 ГПК України, підстави для покладення на відповідача судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 27.10.2014р.

Суддя Ю.М. Щавинська