Постанова

від 30.10.2014 по справі 908/2017/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "28" жовтня 2014 р.                                                                     Справа № 908/2017/14   Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя  Гребенюк Н. В. при секретарі Сіренко К.О. за участю представників: позивача - не з'явився. відповідача -  не з'явився. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Гідроспецфундаментбуд" , м. Запоріжжя (вх. №2690 З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.14 у справі № 908/2017/14 за  позовом ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1", м. Запоріжжя до  ТОВ "Гідроспецфундаментбуд" , м. Запоріжжя про стягнення 26 223,74 грн. ВСТАНОВИЛА: Позивач, ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1", м. Запоріжжя, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з відповідача, ТОВ "Гідроспецфундаментбуд", м.Запоріжжя, заборгованості за договором поставки № 96 (13) від 15.07.2013р. в розмірі - 26.223,74 грн., що складається з основного боргу - 22.135,19 грн., інфляційних втрат - 1.702,27 грн., 593,01 грн. - трьох процентів річних та 1.793,27 грн. - пені. Рішенням господарського Запорізької області від 31.07.2014 року (суддя Кричмаржевський В.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Гідроспецфундаментбуд" на користь ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" 1791, 97 грн.  пені, 642,13 грн. три відсотки річних, 2809,03 грн. втрат від інфляції. В частині стягнення основного боргу і судового збору - провадження у справі припинити.           Відповідач з даним рішення господарського суду не погодився, надіслав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2014 року скасувати в частині зменшення розміру штрафних санкцій до наступних сум: зменшити розмір пені до 100 грн., зменшити розмір річних до 100,00 грн., зменшити розмір інфляційних витрат до 100 грн. Апеляційна скарга мотивована посиланням на тяжкий фінансовий стан підприємства, а також на вжиті заходи щодо  погашення основного боргу, що є, на думку відповідача, підставою для зменшення штрафних санкцій у відповідності до п. 3 ст. 83 ГПК України та ст. 551 ЦК України.. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Позивач та відповідач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористались, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Враховуючи, що всі учасники судового процесу   були   належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте сторони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою господарським судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 28.10.2014 року за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами. Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як свідчать матеріали справи, між Публічним акціонерним товариством «Завод залізобетонних конструкцій №1» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» 15 липня 2013р. укладено договір поставки товару №96(13), за умовами якого позивач зобов'язався виготовити та передати, а відповідач прийняти та оплатити продукцію, найменування, кількість, асортимент якої зазначаються у відповідних специфікаціях, що підписуються обома сторонами та є невід'ємною частиною цього договору. Специфікацією №1 до договору поставки товару №96(13) від 15.07.2013р. сторони визначили найменування, асортимент, кількість, ціну товару. Відповідно до п.3 специфікації відповідач оплачує товар на умовах внесення 100% передоплати. Загальна сума товару складає - 117134,85 грн. Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору відповідач частково виконав зобов'язання щодо внесення передоплати у розмірі 100% вартості товару, перерахувавши лише 70 000 грн., замість – 117 135,19грн. В свою чергу,  позивач поставив відповідачу товар на загальну суму – 117 135,19 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими та товарно-транспортними накладними. Отже, різниця між внесеною передоплатою та вартістю поставленого відповідачеві товару склала  22 135,19 грн. Таким чином, внаслідок порушення відповідачем умов договору в частині оплати товару позивач звернувся за захистом своїх порушених прав та законних інтересів з позовом до господарського суду про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних. З матеріалів справи вбачається, що на день розгляду спору відповідачем надані до суду докази сплати відповідачем заборгованості в розмірі  22 135,19 грн., що підтверджується банківськими виписками від 03.07.2014р. та від 04.07.2014р., в зв'язку з чим провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України за відсутністю предмету спору. Звертаючись  до господарського суду з даним позовом, ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1"  заявлені вимоги про стягнення    1 793,27 грн. пені за неналежне виконання зобов'язань за договором (перерахування передоплати у розмірі 100% вартості товару) відповідно до п.5.4 договору. Перерахувавши заявлену до стягнення суму пені, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 1 791,97 грн. за період з 04.08.2013р. по 09.02.2014р. Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати в розмірі  2 809,03 грн. та 3 % річних в розмірі  642,13 грн. Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та  правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відповідач в апеляційній скарзі факт прострочення оплати товару та розмір нарахованих позивачем   пені,  3% річних  та інфляційних втрат будь-якими доказами не спростовує, але посилається на те, що судом не було надано належної оцінки доводам відповідача та наявності підстав для застосуванні ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, посилаючись на те, що судом не взято до уваги тяжкий фінансовий стан підприємства, також вказує на те, що він сплатив суму основного боргу під час розгляду справи в суді. З приводу наведених відповідачем доводів колегія суддів зазначає наступне. Положеннями ч.І ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором. За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч.1 статті 550 Цивільного кодексу України неустойкою право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Умовами п.5.4 договору передбачено, що у разі порушення виконання грошового зобов'язання відповідач сплачує позивачеві за кожний день прострочення пеню у розмірі - 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості простроченого зобов'язання (з урахуванням ПДВ). Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку щодо стягнення з відповідача пені, колегія суддів вважає правомірним її нарахування за період з  період з 04.08.2013р. по 09.02.2014р. в розмірі 1791,97 грн., оскільки таке нарахування відповідає умовам договору та не суперечить вимогами чинного законодавства. Також, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем зобов'язання за договором з оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 642,13 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2809,03 грн.  є правомірними, як такі, що нараховані у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, а також підтверджуються розрахунками позивача. Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Однак, відповідачем не надано ні до місцевого господарського суду, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження винятковості обставин, які унеможливили своєчасне виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару. В свою чергу, нарахована позивачем пеня в розмірі 1 791,97 грн. базуються на умовах договору, які в силу закону є обов'язковими для виконання, у тому числі для відповідача. Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 статті 3 ЦК України). Слід зазначити, що в обґрунтування своїх вимог щодо зменшення штрафних санкцій відповідачем надано до суду довідку про дебіторську заборгованість та фінансовий звіт підприємства станом на 30.06.2014 р. Проте, довідка про розмір заборгованості підтверджує лише наявність боргу контрагентів перед відповідачем і ніяк не доводе той факт, що грошові зобов'язання за договором поставки не виконувались останнім внаслідок виняткових обставин або непереборної сили. При цьому, стаття 42 Господарського кодексу України визначає як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності и власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Враховуючи зазначену норму, зменшення штрафних санкцій на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися безумовною підставою для застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України,  адже,  враховуючи  положення  ч.1  ст.  625  Цивільного кодексу України, боржник у випадку  порушення  грошового зобов'язання не може  посилатися на  неможливість його виконання. Разом з цим колегія суддів зазначає, що фінансовий звіт дійсно підтверджує негативні тенденції фінансового становища підприємства відповідача, проте в даному випадку, як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку пені, загальний розмір нарахованої пені в сумі 1 791,97 грн. є значно меншим від розміру основної суми боргу відповідача в розрахунковому періоді, яка була сплачена останнім вже під час судового розгляду справи в суді. Отже, оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, врахувавши інтереси обох сторін, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки її розмір не є значним порівняно з основною заборгованістю, а також відповідає умова договору. Враховуючи обставини справи, надані сторонами документи в обг'рунутвання своїх вимог та заперечень, в тому числі майнового стану, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ч.1 статті 233 Господарського кодексу України. Що стосується заявлених відповідачем вимог щодо зменшення нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про їх безпідставність, зважаючи на те, що вказані вимоги не можуть бути задоволені у встановлений законом спосіб, оскільки за своєю правовою природою 3% річних та інфляційні є складовою частиною основного боргу та визначеною  законом  платою  боржника  за  користування  грошовими коштами кредитора. Передбачене законом право позивача вимагати  сплати  боргу  з урахуванням індексу  інфляції  та  процентів  річних  є  способами захисту його майнового права та  інтересу,  суть  яких  полягає  у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних  процесів  та  отриманні  компенсації (плати) від боржника за користування  утримуваними  ним  грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді  Запорізької області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного документального доказу обґрунтованості та правомірності висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені ним в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для зміни або скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.14 у справі № 908/2017/14. На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-       ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ТОВ "Гідроспецфундаментбуд" , м. Запоріжжя залишити без задоволення. Рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.14 у справі № 908/2017/14 залишити без змін. Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів. Повний текст постанови складено та підписано 31 жовтня 2014 року Головуючий суддя                                                                    Істоміна О.А. Суддя                                                                                           Білецька А.М.   Суддя                                                                                           Гребенюк Н. В.