Ухвала

від 13.10.2014 по справі 2а-1670/6523/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/41453/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р.

у справі № 2а-1670/6523/11

за позовом Приватного підприємства «Техмаш-2008»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання рішення нечинним,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Техмаш-2008» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі - відповідач) про визнання рішення нечинним.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.07.2011 р. №0001512310, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ПП «Оптима сервіс», ТОВ «Ольвія кон», ТОВ «Санбуд», ПНВП «Енергомаш», ПП «ІВК «Алекс хіт», ПП «Абріс трейд» за період з 04.07.2008 р. по 31.12.2010 р., про що складено акт від 13.07.2011р . №5841/23-5/35926590, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у занижені податку на додану вартість на 23 782,00 грн. за серпень, вересень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.07.2011 р. №0001512310, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 29 728,00 грн., з яких 23 782,00 грн. за основним платежем та 5 946,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг) у розмірі 23 782,00 грн., отриманих від ТОВ «Ольвія кон», що не підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на даних бази АРМ «Бест-Звіт», бази даних ТАХ та програмного забезпечення «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту і податкових зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість», які свідчать про розбіжність сум податку на додану вартість віднесених позивачем до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагента.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Ольвія кон».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач уклав з ТОВ «Ольвія кон» договір купівлі-продажу від 28.07.2010 р. №280710, за яким придбав у вказаного контрагента у серпні-вересні 2010 року запчастини в асортименті.

Виконання вказаного договору підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, реєстром про рух товарно-матеріальних цінностей.

Доставка придбаного товару здійснювалася ФОП ОСОБА_4, що підтверджується наявним у матеріалах справи договором про надання послуг по перевезенню вантажним транспортом від 03.01.2010 р.

Подальше використання позивачем вказаного товару у власній господарській діяльності підтверджується видатковими накладними на продаж товару.

Так, приписами п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідного періоду, на підставі належним чином оформлених податкових накладних контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У той же час, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Ольвія кон».

Крім того, податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Доводи податкового органу про наявність порушеної кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Ольвія кон», як підтвердження фіктивності спірних господарських операцій, також аргументовано були відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вказана кримінальна справа порушена за фактом фіктивного підприємництва контрагента та не має жодного відношення до господарської діяльності позивача. Крім того, вироку у даній кримінальній справі податковим органом суду не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій при визнанні протиправним прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 25.07.2011 р. №0001512310.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р. у справі № 2а-1670/6523/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.