Постанова

від 29.10.2014 по справі 826/14800/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 жовтня 2014 року № 826/14800/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МіраФлекс" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2014 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю «МіраФлекс» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 25 квітня 2014 року № 0001932201 та від 21 липня 2014 року № 0003002201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/14800/14, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 08 жовтня 2014 року.

У судовому засіданні 08 жовтня 2014 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На підставі наказу від 27 березня 2014 року № 578 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «МіраФлекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Столиця-Центр» (код за ЄДРПОУ 25406594) за період з 01 червня 2010 року по 31 січня 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 09 квітня 2014 року № 763/26-53-22-01-21/3052939.

Як висновок проведеної перевірки встановлено наступні порушення:

- підпункту 7.4.1 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 425990 грн., у тому числі: за вересень 2010 року в сумі 26080 грн., за жовтень 2010 року в сумі 28378 грн., за листопад 2010 року в сумі 28361 грн., за грудень 2010 року в сумі 23532 грн., за січень 2011 року в сумі 20074 грн., за лютий 2011 року в сумі 17356 грн., за березень 2011 року в сумі 26518 грн., за квітень 2011 року в сумі 24411 гри., за травень 2011 року в сумі 19215 грн., за червень 2011 року в сумі 22462 грн., за липень 2011 року в сумі 12924 грн., за серпень 2011 року в сумі 11335 грн., за вересень 2011 року в сумі 44684 грн., за жовтень 2011 року в сумі 19212 грн., за листопад 2011 року в сумі 20870 грн., за грудень 2011 року в сумі 16631 грн., за січень 2012 року в сумі 10647 грн., за лютий 2012 року в сумі 12813 грн., за березень 2012 року в сумі 16488 грн., за квітень 2012 року в сумі 9230 грн., за травень 2012 року в сумі 10481 грн., за вересень 2012 року в сумі 2747 грн., за січень 2013 року в сумі 1541 грн.

- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 517901 грн., у тому числі: за 2010 рік в сумі 132937 грн., за І квартал 2011 року в сумі 79935 грн., за II квартал 2011 року в сумі 76002 грн., за ІІ-ІІІ квартал 2011 року в сумі 158446 грн., за ІІ-ІV за 2011 рік в223666 грн., за І квартал 2012 року в сумі 41946 грн., за півріччя 2012 року в сумі 79744 грн., за квартали 2012 року в сумі 79744 грн., за 2012 рік в сумі 81363 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25 квітня 2014 року № 0001932201, позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 345788,75 грн., в тому числі: за основним платежем - 323931,00 грн., за штрафними санкціями - 21857,75 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25 квітня 2014 року № 0001942201 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 319614,75 грн.

За результатом адміністративного оскарження, відповідно до рішення Головного управління Міндоходів у місті Києві від 03 липня 2014 року № 5874/10/26-15-10-06-15 та рішення Державної фіскальної служби України від 01 вересня 2014 року № 2626/6/99-99-10-01-15, залишено без змін податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25 квітня 2014 року № 0001932201, та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25 квітня 2014 року № 0001942201 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 16522,00 грн., в іншій частині залишено без змін.

Відтак, податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 21 липня 2014 року № 0003002201 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 303092,75 грн., в тому числі: за основним платежем - 255691,00 грн., за штрафними санкціями - 47401,75 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями від 25 квітня 2014 року № 0001932201 та від 21 липня 2014 року № 0003002201 й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та ПП «Столиця-Центр».

Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта від 09 квітня 2014 року № 763/26-53-22-01-21/3052939.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ПП «Столиця-Центр», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як свідчать матеріали справи, на підставі договорів поставки товарів № 010910 від 01 вересня 2010 року, договорів купівлі-продажу: № 010211-1 від 01 лютого 2011 року, № 010911 від 01 вересня 2011 року, № 010912-1 від 01 вересня 2012 року, договору на сервісне обслуговування та/чи ремонт обладнання № 010912-2 від 01 вересня 2012 року, ПП «Столиця-Центр» здійснювало поставку витратних матеріалів, обладнання та подальше його обслуговування. Згідно умов зазначених договорів поставка здійснювалась на виробничі площі позивача - цех, за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9 кор. 90 (договір оренди цієї площі міститься в матеріалах справи).

Судом встановлено, що позивачем придбано втому числі на підставі вищезазначених договорів дві установки у кредит, отриманий в Укрсоцбанку, а саме: Mekrom 305 Concert - у 2007 році; Mekrom 302 EDLF Concert - 2011 році. Копії договорів кредиту, банківської застави надані до суду. Отримання обладнання від ПП «Столиця-Центр» здійснювалось по акту прийому - здачі № 281011-1 від 28 жовтня 2011 року, з подальшим оформленням внутрішнього переміщення основного засобу, згідно акту від 03 січня 2012 року, та введенням в експлуатацію згідно акту № 030112 від 03 січня 2012 року, та наказу про введення в експлуатацію, копії яких містяться в матеріалах справи.

Спосіб використання цього обладнання зазначено в технологічній карті виробництва флексографичних печатних форм.

Відповідні рахунки фактур, акти виконаних робіт та видаткові накладні містяться в матеріалах справи, детальний перелік яких також міститься в акті перевірки від 09 квітня 2014 року № 763/26-53-22-01-21/3052939.

В свою чергу, ПП «Столиця-Центр» виписано на адресу позивача податкові накладні.

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні платіжні доручення та виписки з рахунків.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

З аналізу статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість з вересня 2010 року по червень 2012 року та січень 2013 року на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Столиця-Центр» у зв'язку з придбанням товарів та послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Столиця-Центр» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з надання послуг й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Матеріали справи свідчать, що позивач здійснює діяльність у сфері виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг, іншими видами видавничої діяльності.

В господарській діяльності позивач не використовує окреме приміщення склад готової продукції, або склад витратних матеріалів, оскільки, як зазначено представником позивача, виготовлена продукція малогабаритна, зразок продукції міститься в матеріалах справи , та виготовлену продукцію передають чи надсилають замовнику у день виготовлення. Витратний матеріал купується день в день, тобто при наявності замовлення купується витратний матеріал у необхідній кількості і у цей же день з нього виготовлюється продукція яка передається замовнику.

Відповідно наданих штатних розписів за 2011-2014 роки на Товаристві з обмеженою відповідальністю «МіраФлекс» працюють близько восьми працівників.

Позивачем зазначено, що витратні матеріали та відповідне обладнання останнім замовлялись у ПП «Столиця-Центр» з метою виконання замовлень контрагентів - покупців.

Зокрема, судом встановлено, що витратний матеріал купувався день в день, тобто при наявності замовлення, у необхідній кількості та у цей же день з нього виготовлялась продукція яка передавалась замовнику. Розрахунок Замовників з позивачем проводились у безготівковій формі через розрахунковий рахунок, що підтверджується журнал ордер відомість по рахунку №361 розрахунок З покупцями за 2010, 2011, 2012 рік, та 1 квартал 2013 року.

Замовлення продукцію та передача здійснювались відповідно до договорів та видаткових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи.

Посилання контролюючого органу на відсутність у позивача довіреностей та книги реєстрації довіреностей, як підтвердження отримання товару, спростовується наданими до суду копіями довіреностей на отримання товару та книгою реєстрації довіреностей.

Посилання відповідача на порушення Позивачем п. 11 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 ) щодо відсутності товарно-транспортних накладних, як доказ реальності господарської операціє є безпідставним, оскільки по-перше, вказані Правила перевезень не встановлюють правил податкового обліку, в тому числі порядку формування податкового кредиту, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників); по-друге, документи, обумовлені вказаними Правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей; по-третє, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної.

Поставку обладнання та витратних матеріалів від ПП «Столиця-Центр» здійснював особисто керівник Сергеєв В.В., який відвантажував продукцію до цеху позивача за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9 кор. 90, як то визначено домовленістю сторін та зазначено у Договорах.

Матеріали справи свідчать, що виготовлену продукцію позивач передає замовнику одним із способів: передає у себе на виробничих площах, надсилає замовнику за допомогою ТОВ «Нова пошта», або ПП «Нічний Експрес» на підставі укладених з ними договорами, копії яких разом зі зразками актів здачі - прийняття робіт (наданих послуг) та оборотно-сальдовою відомість по рахунку №631 контрагент ТОВ «Нова пошта» та оборотно-сальдовою відомість по рахунку №631 ПП «Нічний Експрес» містяться в матеріалах справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ПП «Столиця-Центр», здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд погоджується із твердженнями позивача про необґрунтованість доводів контролюючого органу про відсутність інформації про складські приміщення та транспортні засоби, оскільки мала вага та об'єм придбаного товару надає можливість перевезення у власному автомобілі та не потребує спеціального складського приміщення для зберігання.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ПП «Столиця-Центр» був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Суд не приймає посилання відповідача на акт Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 07 березня 2013 року № 148/22-40/25406594 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Столиця-Центр» з питань підтвердження реального здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «БТФ «Візіон» (код ЄДРПОУ 35976483) за період з 01 червня 2010 року по 31 січня 2013 року» оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Також, необґрунтованими в контексті спірних правовідносин є посилання контролюючого органу на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2010 року по справі № 1-177/2010 директора ТОВ «БТФ «Візон», яким гр. ОСОБА_2 визнано винною у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, оскільки позивач як замовник товарів та послуг не здійснював господарську діяльність із ТОВ «БТФ «Візон».

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Столиця-Центр», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 21 липня 2014 року № 0003002201 підлягає скасуванню.

Щодо обґрунтованості прийняття податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25 квітня 2014 року № 0001932201 суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, стаття 135 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи.

До числа доходів, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відносяться доходи від операційної діяльності та інші доходи. Вони визначаються на основі первинних документів, що підтверджують отримання платником доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, визначених Податковим кодексом у розділі II.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи платника податків визначаються на основі первинних документів, завданням яких у податкових відносинах є підтвердження факту отримання доходів. Порядок ведення та зберігання таких документів визначається правилами ведення бухгалтерського обліку. Головними документами при цьому виступають рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, виписки із банківських рахунків, прибуткові касові ордери та ін. статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 17 червня 1999 р. № 996 встановлює, що первинним документом є "документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення". Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та звітність несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.

Судом вже детально зазначалось, що матеріали справи містять копії первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ПП «Столиця-Центр».

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25 квітня 2014 року № 0001932201.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МіраФлекс» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МіраФлекс» задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25 квітня 2014 року № 0001932201 та від 21 липня 2014 року № 0003002201.

3. Судові витрати в сумі 1827,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МіраФлекс» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник