Ухвала

від 07.04.2015 по справі 826/14800/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2015 року м. Київ К/800/67372/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 р.

у справі № 826/14800/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МіраФлекс»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «МіраФлекс» (далі - позивач, ТОВ «МіраФлекс») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2014 р. позов задоволено. Визнати протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Дніпровському районі від 25 квітня 2014 року № 0001932201 та від 21 липня 2014 року № 0003002201.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Дніпровському районі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «МіраФлекс», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Дніпровському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «МіраФлекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Столиця-Центр» за період з 01 червня 2010 року по 31 січня 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 09 квітня 2014 року № 763/26-53-22-01-21/3052939.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: підпункту 7.4.1 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 425990 грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 517901 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято: податкове повідомленням - рішенням від 25 квітня 2014 року № 0001932201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 345788,75 грн., в тому числі за основним платежем - 323931,00 грн., за штрафними санкціями - 21857,75 грн.; податкове повідомленням - рішенням від 25 квітня 2014 року № 0001942201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 319614,75 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договорів поставки товарів № 010910 від 01 вересня 2010 року, договорів купівлі-продажу: № 010211-1 від 01 лютого 2011 року, № 010911 від 01 вересня 2011 року, № 010912-1 від 01 вересня 2012 року, договору на сервісне обслуговування та/чи ремонт обладнання № 010912-2 від 01 вересня 2012 року, ПП «Столиця-Центр» здійснювало поставку витратних матеріалів, обладнання та подальше його обслуговування.

Виконання зазначених договорів підтверджено належним чином складеними первинними документами: рахунками - фактури, актами виконаних робіт, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями та виписками з рахунків.

Також судами встановлено, що позивачем придбано, в тому числі на підставі вищезазначених договорів, дві установки у кредит, отриманий в Укрсоцбанку, а саме: Mekrom 305 Concert - у 2007 році; Mekrom 302 EDLF Concert - 2011 році.

Отримання обладнання від ПП «Столиця-Центр» здійснювалось по акту прийому - здачі № 281011-1 від 28 жовтня 2011 року, з подальшим оформленням внутрішнього переміщення основного засобу, згідно акта від 03 січня 2012 року, та введенням в експлуатацію, згідно акта № 030112 від 03 січня 2012 року, та наказу про введення в експлуатацію. Спосіб використання цього обладнання зазначено в технологічній карті виробництва флексографичних печатних форм.

Витратні матеріали та відповідне обладнання позивачем замовлялись у ПП «Столиця-Центр» з метою виконання замовлень контрагентів - покупців. Витратний матеріал купувався день в день, тобто при наявності замовлення, у необхідній кількості та у цей же день з нього виготовлялась продукція яка передавалась замовнику. Розрахунок замовників з позивачем проводились у безготівковій формі через розрахунковий рахунок.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ПП «Столиця-Центр», що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2014 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2.Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов