Ухвала

від 16.12.2014 по справі 826/14800/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/14800/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С

У Х В А Л А

Іменем України

16 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Мамчура Я.С,

суддів: Шостака О.О. , Желтобрюх І.Л.

при секретарі: Гімарі Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу відповідача - Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МіраФлекс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 25 квітня 2014 року № 0001932201 та від 21 липня 2014 року № 0003002201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року - позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі договорів поставки товарів № 010910 від 01 вересня 2010 року, договорів купівлі-продажу: № 010211-1 від 01 лютого 2011 року, № 010911 від 01 вересня 2011 року, № 010912-1 від 01 вересня 2012 року, договору на сервісне обслуговування та/чи ремонт обладнання № 010912-2 від 01 вересня 2012 року, ПП «Столиця-Центр» здійснювало поставку витратних матеріалів, обладнання та подальше його обслуговування. Згідно умов зазначених договорів поставка здійснювалась на виробничі площі позивача - цех, за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9 кор. 90 (договір оренди цієї площі міститься в матеріалах справи).

Так, позивачем придбано в тому числі на підставі вищезазначених договорів дві установки у кредит, отриманий в Укрсоцбанку, а саме: Mekrom 305 Concert - у 2007 році; Mekrom 302 EDLF Concert - 2011 році. Копії договорів кредиту, банківської застави надані до суду. Отримання обладнання від ПП «Столиця-Центр» здійснювалось по акту прийому - здачі № 281011-1 від 28 жовтня 2011 року, з подальшим оформленням внутрішнього переміщення основного засобу, згідно акту від 03 січня 2012 року, та введенням в експлуатацію згідно акту № 030112 від 03 січня 2012 року, та наказу про введення в експлуатацію, копії яких містяться в матеріалах справи.

Спосіб використання цього обладнання зазначено в технологічній карті виробництва флексографичних печатних форм.

Відповідні рахунки фактур, акти виконаних робіт та видаткові накладні містяться в матеріалах справи, детальний перелік яких також міститься в акті перевірки від 09 квітня 2014 року № 763/26-53-22-01-21/3052939.

В свою чергу, ПП «Столиця-Центр» виписано на адресу позивача податкові накладні.

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні платіжні доручення та виписки з рахунків.

З аналізу статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість з вересня 2010 року по червень 2012 року та січень 2013 року на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Столиця-Центр» у зв'язку з придбанням товарів та послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Столиця-Центр» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, як було встановлено судом першої інстанції, в господарській діяльності позивач не використовує окреме приміщення склад готової продукції, або склад витратних матеріалів, оскільки, як зазначено представником позивача, виготовлена продукція малогабаритна, зразок продукції міститься в матеріалах справи, та виготовлену продукцію передають чи надсилають замовнику у день виготовлення. Витратний матеріал купується день в день, тобто при наявності замовлення купується витратний матеріал у необхідній кількості і у цей же день з нього виготовлюється продукція яка передається замовнику.

Відповідно наданих штатних розписів за 2011-2014 роки на Товаристві з обмеженою відповідальністю «МіраФлекс» працюють близько восьми працівників.

Крім того, витратні матеріали та відповідне обладнання останнім замовлялись у ПП «Столиця-Центр» з метою виконання замовлень контрагентів - покупців.

Крім того, як було встановлено судом першої інстанції, що витратний матеріал купувався день в день, тобто при наявності замовлення, у необхідній кількості та у цей же день з нього виготовлялась продукція яка передавалась замовнику. Розрахунок Замовників з позивачем проводились у безготівковій формі через розрахунковий рахунок, що підтверджується журнал ордер відомість по рахунку №361 розрахунок З покупцями за 2010, 2011, 2012 рік, та 1 квартал 2013 року.

Замовлення продукції та передача здійснювались відповідно до договорів та видаткових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, представником позивача були надані копії довіреностей на отримання товару та книга реєстрації довіреностей.

Крім того, відповідно до п. 11 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, вказані Правила перевезень не встановлюють правил податкового обліку, в тому числі порядку формування податкового кредиту, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників); по-друге, документи, обумовлені вказаними Правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей; по-третє, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної.

Поставку обладнання та витратних матеріалів від ПП «Столиця-Центр» здійснював особисто керівник Сергеєв В.В., який відвантажував продукцію до цеху позивача за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9 кор. 90, як то визначено домовленістю сторін та зазначено у Договорах.

Як вбачається з матеріалів справи, виготовлену продукцію позивач передає замовнику одним із способів: передає у себе на виробничих площах, надсилає замовнику за допомогою ТОВ «Нова пошта», або ПП «Нічний Експрес» на підставі укладених з ними договорами, копії яких разом зі зразками актів здачі - прийняття робіт (наданих послуг) та оборотно-сальдовою відомість по рахунку №631 контрагент ТОВ «Нова пошта» та оборотно-сальдовою відомість по рахунку №631 ПП «Нічний Експрес» містяться в матеріалах справи.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ПП «Столиця-Центр», здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ПП «Столиця-Центр» був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не було надано.

Також, необґрунтованими в контексті спірних правовідносин є посилання контролюючого органу на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2010 року по справі № 1-177/2010 директора ТОВ «БТФ «Візон», яким гр. ОСОБА_3 визнано винною у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, оскільки позивач як замовник товарів та послуг не здійснював господарську діяльність із ТОВ «БТФ «Візон».

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Столиця-Центр», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи містять копії первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ПП «Столиця-Центр».

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25 квітня 2014 року № 0001932201 та від 21 липня 2014 року № 0003002201 є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий - суддя: Я.С. Мамчур

Судді: О.О. Шостак

І.Л. Желтобрюх

Ухвалу складено у повному обсязі 17.12.2014.

.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Шостак О.О.

Желтобрюх І.Л.