Постанова

від 01.10.2014 по справі 810/4620/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2014 року Справа №810/4620/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про визнання нечинною постанови,

ВСТАНОВИВ:

01.08.2014 до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області (далі - відповідач, Інспекція) про визнання нечинною постанови №567 від 18.06.2014 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

В обґрунтування вимог позивач послався на відсутність доказів порушення ним законодавства про захист прав споживачів, провадження торгівельної діяльності та правил торгівельного обслуговування на ринку споживчих товарів, а також на порушення відповідачем порядку накладення стягнень за такі порушення.

В судовому засіданні 19.08.2014 позивач позов підтримав, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні 19.08.2014 представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні. В письмових запереченнях проти позову послався на встановлені під час проведення перевірки обставини та зазначив, що під час проведення перевірки він керувався виключно нормами чинного законодавства України, а позовні вимоги позивача мають на меті лише ухилення останнього від відповідальності. У судовому засіданні також звернув увагу на те, що позивач під час проведення перевірки не скористався правом надати пояснення й заперечення до акту перевірки.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований як суб'єкт господарювання 18.05.1998. Основний вид діяльності за КВЕД - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10).

24.04.2014 посадовими особами Інспекції на підставі наказу №85 від 22.04.2014, повідомлення про проведення перевірки №000500 від 08.04.2014, направлення на проведення перевірки №679 від 22.04.2014 проведено перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів ФОП ОСОБА_1, за результатом якої складено акт №000238 від 24.04.2014 (далі - Акт). Акт містить відмітки про відмову позивача у наданні пояснень, підписанні та отриманні його копії.

Згідно з висновком Акту під час проведення перевірки, серед іншого, встановлено порушення позивачем вимог статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 17 Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 №833, а саме виявлено реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів (ДСТУ 4256:2003, ДСТУ 4257:2005, ДСТУ 4806:2007, ДСТУ 4700:2006, ТУУ 15.9-00412168-001:2007).

Згідно з додатком 7 до Акту встановлено невідповідність вимогам нормативних актів лікеро-горілчаної продукції, а саме горілки «Хортиця Преміум», горілки «Хортиця Айс», горілки «Козацька Згода» та іншого, всього 13 найменувань.

Копію Акту направлено позивачеві 26.04.2014 засобами поштового зв'язку (відправлення №0740014349603) та вручено 12.05.2014.

Також 24.04.2014 посадовою особою Інспекції щодо позивача складено протокол №000209 про адміністративне порушення, передбачене частиною 1 статті 155 КУпАП (далі - Протокол). Розгляд справи призначено на 07.05.2014 у приміщенні Інспекції. Протокол містить відмітки про відмову позивача у наданні пояснень та його підписання.

17.05.2014 позивач направив на адресу Інспекції заперечення на Акт та Протокол.

Відповідач листом від 29.05.2014, який направлений 30.05.2014 та вручений позивачеві 02.06.2014, повідомив про призначення розгляду справи про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», на 18.06.2014 з 14:00 до 17:00 відповідно до Акту, та зазначив, що при розгляді справи будуть враховані приведені заперечення.

Постановою заступника начальника Інспекції про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», №567 від 18.06.2014 на підставі Акта до позивача за реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, застосовано штраф у розмірі 2210,00 грн.

Згідно з наданим відповідачем розрахунком суми штрафу відповідно до оскаржуваної постанови до позивача застосовано штраф у розмірі 170,00 грн. за кожну одиницю товару, щодо якого під час перевірки встановлено невідповідність вимогам нормативних документів (170*13=2210).

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду.

На підтвердження наявності нормативних документів для кожного товару щодо якого під час перевірки встановлено невідповідність, позивачем надано копії посвідчень якості, свідоцтв про якість, сертифікатів відповідності, видаткових накладних постачальників, товарно-транспортних накладних.

Допитана у судовому засіданні 18.09.2014 ОСОБА_3, яка працює барменом у кафе ФОП ОСОБА_1, пояснила процедуру проведення посадовими особами Інспекції перевірки, та зазначила, що нею були надані усі документи щодо продукції, які були запитані, а ФОП ОСОБА_1 після початку складення акту поїхав у справах, залишивши номер телефону.

У судовому засіданні 18.09.2014 у якості свідків допитані посадові особи Інспекції, які проводили перевірку позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які пояснили алгоритм здійснення перевірки, а саме шляхом вибіркової перевірки алкогольної продукції, та зазначили, що після початку складання акту перевірки позивач поїхав, у зв'язку з чим надати його для ознайомлення і вручити його копію, а також копію протоколу, не мали можливості, у зв'язку з чим і зроблено відмітки про відмову у їх підписанні.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, врегульовано нормами Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон).

За приписами статті 5 Закону держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. Захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 6 Закону продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції. Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами. Щодо окремих груп продукції зазначені вимоги встановлюються законами та іншими нормативно-правовими актами. На товари, що ввозяться на територію України, повинен бути передбачений законодавством документ, який підтверджує їх належну якість.

Статтею 26 Закону, серед іншого, визначено наступне.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право:

- перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів. Порядок проведення таких перевірок визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту прав споживачів (п. 2 частини 1).

- накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, а на території Автономної Республіки Крим - органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів (п. 12 частини 1);

- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (п. 13 частини 1).

Результати перевірок суб'єктів господарювання службовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, оформлюються відповідними актами (ч. 2).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 №833 затверджено Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів (далі - Порядок), пунктом 10 якого визначено, що суб'єкти господарювання повинні забезпечити:

відповідність приміщення (місця) для провадження діяльності у сфері торгівлі і ресторанного господарства необхідним санітарним нормам, а технічного стану приміщення (місця), будівлі та устаткування - вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці;

наявність на видному та доступному місці куточка покупця, в якому розміщується інформація про найменування власника або уповноваженого ним органу, книга відгуків та пропозицій, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів;

розміщення торговельного патенту, ліцензії відповідно до встановлених законодавством вимог;

продаж товарів та їх обмін згідно з установленими правилами і нормами.

Пунктом 17 Порядку заборонено продаж товарів, що не мають відповідного маркування, етикетування або інструкції про їх застосування (в установлених випадках), а також належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема які засвідчують їх якість та безпеку.

За приписами пункту 36 Порядку контроль за дотриманням цих Порядку та правил здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції відповідно до законодавства.

Відповідно до положень пункту 37 Порядку перевірка дотримання цих Порядку та правил проводиться посадовою особою відповідного органу пред'явленням службового посвідчення та направлення на перевірку в присутності особи, що здійснює продаж товарів, і представника суб'єкта господарювання, що перевіряється. Результати перевірки оформлюються актом, один примірник якого залишається у суб'єкта господарювання. Особа, що допустила порушення цих Порядку та правил, зобов'язана дати письмове пояснення, яке додається до акта. У разі відмови підписати акт чи дати пояснення в акті робиться запис про те, що зазначена особа ознайомлена із змістом акта і від його підписання відмовилася. Працівники суб'єкта господарювання зобов'язані створити умови для проведення перевірки та забезпечити здійснення заходів щодо усунення виявлених недоліків і порушень.

З показань сторін та свідків вбачається, що обов'язку дати письмове пояснення щодо встановлених посадовими особами Інспекції порушень не виконано, у зв'язку з чим, враховуючи протилежні показання, суд дійшов висновку про не підтвердження надання позивачем (працівником позивача) усіх документів, що підтверджують відповідність продукції, що реалізується, вимогам нормативних документів.

За приписами пункту 39 Порядку за порушення цих Порядку та правил суб'єкт господарювання та його працівники несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 23 Закону у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи викладені норми та обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку відповідача щодо кваліфікацій порушення відповідача саме за приведеною нормою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 №1177 затверджено Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів (далі - Положення), яке визначає порядок накладення та стягнення штрафів уповноваженими особами Держспоживінспекції та її територіальних органів з суб'єктів господарської діяльності - підприємств, установ, організацій (їх філій, представництв, відділень) незалежно від форми власності, іноземних юридичних осіб (їх філій, представництв, відділень) і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що провадять господарську діяльність на території України, за порушення законодавства про захист прав споживачів.

Вимоги абзацу третього пункту 2 Положення кореспондуються з положеннями пункту 2 частини 1 статті 23 Закону.

Згідно з пунктом 3 Положення накладати на суб'єктів господарювання штрафи, передбачені пунктом 2 цього Положення, мають право Голова Держспоживінспекції, його заступники, начальники територіальних органів Держспоживінспекції та їх заступники.

За приписами пункту 3 Положення рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Положення, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Мінекономрозвитку.

Питання про накладення штрафу розглядається за участю представника суб'єкта господарської діяльності. У разі його відсутності справу може бути розглянуто лише у випадку, коли незважаючи на своєчасне повідомлення суб'єкта господарської діяльності про місце і час розгляду справи від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з пунктом 5 Положення постанова про накладення штрафу складається у трьох примірниках. Перший і другий примірники залишаються у Держспоживінспекції або її територіальному органі, який прийняв постанову про накладення штрафу, третій примірник у 3-денний термін після її прийняття надсилається суб'єкту господарської діяльності або видається його представнику під розписку.

Судом не виявлено порушення з боку Інспекції процедури проведення перевірки та притягнення до відповідальності позивача.

Суд також звертає увагу на те, що твердження позивача про неповідомлення його про дату та час розгляду справи про притягнення до відповідальності не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Як було зазначено вище, встановленою Законом санкцією за виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів є: п'ятдесят відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з наданим відповідачем розрахунком суми штрафу відповідно до оскаржуваної постанови до позивача застосовано штраф у розмірі 170,00 грн. за кожну одиницю товару, щодо якого під час перевірки встановлено невідповідність вимогам нормативних документів (170*13=2210).

Згідно з пунктом 5 підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Отже, визначена відповідачем санкція за кожну одиницю товару, щодо якого під час перевірки встановлено невідповідність вимогам нормативних документів, дорівнює мінімальній санкції, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 23 Закону.

При цьому, ані Законом, ані Положенням не передбачено додаткових штрафів, ніж прямо передбачені законом, зокрема щодо притягнення до відповідальності за кожну одиницю товару, що реалізується із певними порушеннями.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем штрафні санкції накладені на позивача із розрахунку десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожну одиницю товару окремо, по яким зафіксовано невідповідність нормативним документам, а не за правопорушення в цілому, як це передбачено Законом, з урахуванням відсутності нормативного обґрунтування розрахунку штрафу саме по кожній одиниці товару, відповідачем неправомірно розраховано суму штрафу з кожної одиниці товару, оскільки такий розрахунок суперечить вимогам статті 23 Закону, а тому винесена Інспекцією оскаржувана постанова в частині штрафу, нарахованого понад встановленою Законом санкцією у розмірі десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (2210,00 грн. - 170,00 грн. = 2040 грн.) є протиправною та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги у цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статей 69, 86 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Однак, покладений на суб`єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності своїх дій не звільняє позивача від обов`язку доказування своїх тверджень чи заперечень.

Позивачем не надано суду належних та об'єктивних доказів, які б підтверджували факт відсутності з його боку порушення вимог статті 23 Закону.

В свою чергу, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності нарахування позивачу оскаржуваною постановою штрафу в частині, що перевищує 170,00 грн.

На підставі викладеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, беручи до уваги викладені норми чинного законодавства за оцінюючи їх у сукупності зі встановленими обставинами справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Згідно з пунктом 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

В судовому засіданні 19.08.2014 позивач не наполягав на застосуванні термінології саме щодо «визнання нечинною» оскаржуваної постанови, та просив її скасувати.

Сторонами у справі вимог про розподіл судових витрат не заявлено, у зв'язку з чим положення статті 94 КАС України застосуванню не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області №567 від 18 червня 2014 року про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», в частині накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 2040 (дві тисячі сорок) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Спиридонова В.О.