Рішення

від 28.10.2014 по справі 922/3854/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2014 р.Справа № 922/3854/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луцьк до Приатного підприємства "ВВС-Транссервіс", смт. Васищеве, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ольга", м. Харків. про стягнення коштів в розмірі 11000,00 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - не з"явився.

Представник відповідача - Гоготов В.В., дов. від 26.05.2014 року.

Третя особа - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Луцьк, звернулась до господарського суду з позовом до відповідача - Приватного підприємства "ВВС-Транссервіс", смт. Васищеве, в якому просить суд стягнути на свою користь заборгованість в сумі 10000,00 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), яка виникла внаслідок порушення відповідачем умов договору № Д-25042014-1 від 25.04.2014р. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 11.09.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.09.2014р. об 11:15 год.

Ухвалою господарського суду від 29.09.2014р. прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, розгляд справи продовжено з її урахуванням.

Ухвалою господарського суду від 14.10.2014р. залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Ольга", м. Харків.

У призначене судове засідання 28.10.2014р. представник позивача не з'явився, матеріали справи містять заяву позивача про розгляд справи за відсутності ФОП ОСОБА_1, за наявними в матеріалах справи доказами (вх. № 33683).

Представник відповідача у призначеному судовому засіданні 28.10.2014р. проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні. У відзиві на позов, відповідач, зокрема зазначив про те, що позивач не підтвердив доставку прийнятого до перевезення вантажу, в зв'язку з чим у відповідача не виник обов'язок сплатити встановлену за договором перевезення плату, враховуючи те, що міжнародна товарно-транспортна накладна № 390969 не містить відмітку вантажоодержувача про отримання вантажу в графі № 24.

Представник третьої особи в судове засідання 28.10.2014р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, письмових пояснень по справі суду не надав. Матеріали справи містять докази належного повідомлення третьої особи про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представника відповідача, судом встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, 25.04.2014р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач, виконавець) та Приватним підприємством "ВВС-Транссервіс" (відповідач, експедитор) укладено договір № Д-25042014-1 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець, на підставі письмових заявок від експедитора, виконує транспортне перевезення вантажу при залученні транспортних засобів, що належать виконавцю, відповідно до умов цього договору і заявок.

Відповідно до п. 2.5. договору, перевезення відбувається відповідно письмових заявок , які направляються експедитором виконавцю поштою або факсом.

Експедитор оплачує вартість послуг виконавця після надходження грошових коштів від безпосереднього замовника перевезення, з яким у експедитора укладено договір на організацію перевезення вантажу (п. 4.5. договору).

Згідно з п. 3.1.1. договору, виконавець зобов'язаний письмово підтвердити прийняття заявки к виконанню шляхом її підписання уповноваженою посадовою особою виконавця та скріплення печаткою. Копія заявки з підписом та печаткою виконавця направляється експедитору по факсу не пізніше 2 годин з моменту її отримання.

Пунктом 3.1.9. договору, сторонами передбачена необхідність виконавця представити оригінали акту виконаних робіт, податкової накладної, товарно-супроводжувальних документів з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу та інших документів, які передбачені заявкою, а в разі виникнення простоїв за маршрутом слідування - завірену копію маршрутного листа, на протязі 3-х днів з моменту закінчення рейсу. Виконавець має право пред'явити експедитору претензію відносно простою транспортного засобу за маршрутом слідування на протязі 3-х робочих днів з моменту закінчення рейсу (передачі вантажу вантажоотримувачу) та представленні документів, які підтверджують простой.

Відповідно до п. 3.2.3. договору, експедитор зобов'язаний проводити оплату послуг виконавця в порядку та строки, передбачені даним договором.

Вартість послуг за перевезення вантажу є договірною та визначається в заявці (п. 3.2.3. договору).

Як зазначив позивач в позові, на підставі та на умовах заявки, ФОП ОСОБА_1 з 28 квітня 2014 року по 05 травня 2014р. надала ПП «ВВС-ТРАНССЕРВІС» послуги по перевезенню вантажу (металопрокату) за маршрутом, Кіров Кіровська обл., Російська Федерація - м. Харків, Україна, що стверджується відмітками в CMR. Також позивачем були направлені на адресу відповідача необхідні для оплати документи (СМR, рахунок-фактура, податкова накладна, акт здачі-прийняття виконаних робіт).

Відповідно до заявки, оплата наданих послуг з перевезення вантажу складає 12000,00 грн. та повинна була сплачена відповідачем на протязі 10 банківських днів.

Проте, відповідачем була здійснена часткова сплата за отримані послуги в розмірі 1000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем, за отримані послуги з перевезення вантажу, станом на 05.08.2014р., склала 11000,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Спірний договір є договором транспортного експедирування, що підпадає під правове регулювання глави 65 Цивільного кодексу України (ст. ст. 929 - 935 ЦК України).

В силу дії частини 1 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (Закон України № 57-\/ Про приєднання від 01.08.2006 р.) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу ч. 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом (міжнародними товарно-транспортними накладними СМЕ) або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Частиною 1 ст. 240 Цивільного кодексу України передбачено, що представник зобов'язаний вчинити правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі інший особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Згідно зі ст. 241 ЦК України правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Доказами такого схвалення є наявні у справі міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR).

Стосовно заперечень відповідача, що позивач не підтвердив доставку прийнятого до перевезення вантажу, в зв'язку з чим у відповідача не виник обов'язок сплатити встановлену за договором перевезення плату, враховуючи те, що міжнародна товарно-транспортна накладна № 390969 не містить відмітку вантажоодержувача про отримання вантажу в графі № 24, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи, відповідачем в судових засіданнях не заперечувався факт отримання вантажу вантажоотримувачем. Даний факт також не спростовано вантажоотримувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Ольга" (третьою особою у справі).

Таким чином, в результаті аналізу матеріалів справи та пояснень, наданих відповідачем в судовому засіданні, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено фактичне схвалення і заявок, і актів виконаних робіт шляхом прийняття вантажу та відсутності претензій стосовно спожитих послуг експедитора, наданих за договором № Д-25042014-1 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 25.04.2014р.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими у справі доказами; за статтею 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи та матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Згідно зі статтями 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги, наведені позивачем в позовній заяві, підтверджені матеріалами справи, обґрунтовані, тому такі, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, в зв'язку з чим судові витрати в даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 11, 16, 240, 241, 509, 525, 526, 530, 598, 610, 612, 627, 628, 629, 929, 931 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 173, 174, 179, 193, 206 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 12, 22, 27, 32, 33, 34, 43, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "ВВС-Транссервіс" (62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищево, вул. 8-го Березня, 14, кв. 18, код ЄДРПОУ 37131738) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (43017, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) заборгованість в сумі 10000,00 грн., судовий збір в сумі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.11.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/3854/14