Постанова

від 03.11.2014 по справі 910/2965/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2014 року Справа № 910/2965/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.,

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: у засідання не прибули

від відповідача: у засідання не прибули

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Київ"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2014р.

у справі № 910/2965/14 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Київ"

до Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія"

про стягнення 38 507,79 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Втормет-Київ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" про стягнення 38507,79грн. страхового відшкодування, 754,33грн. пені, 174,08грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2014р. (суддя Сівакова В.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2014р. (колегія суддів у складі: Рябухи В.І., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись в вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Втормет-Київ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, заявило вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а також прийняття нового рішення про задоволення позову.

Від ТОВ "Втормет-Київ" також надійшла заява про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з неможливістю направити представника в судове засідання. Судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї заяви, оскільки нез'явлення представників сторін у судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що приблизно о 17 год. 52 хв. на 16-му км Житомирської траси зі сторони СК "Чайка" в напрямку вул. Ушакова в м. Києві сталась ДТП за участю автомобілів GEELY MR 7151A (водій ОСОБА_4, д.н.з. НОМЕР_1) та KIA Sorento (водій ОСОБА_5, власник ТОВ "Втормет-Київ", д.н.з. НОМЕР_2).

Згідно з ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23.07.2013 у справі №1-кп/759/396/13 порушником правил дорожнього руху є водій GEELY MR 7151A (д.н.з. НОМЕР_1) ОСОБА_4. Вказаною ухвалою закрито кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 та звільнено його від кримінальної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України, у зв'язку з примиренням з потерпілою стороною та усуненням заподіяної шкоди.

Відповідно до звіту від 08.06.2013р. за №03010 про вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу KIA Sorento, д.н.з. НОМЕР_2, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Автопатнер-Центр", вартість матеріального збитку складає 38507,79грн. Ремонт транспортного засобу не здійснено.

Оскільки цивільна відповідальність ОСОБА_4 застрахована у Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" згідно з полісом №АЕ/0101171 від 01.12.2012р. (строк дії до 30.11.2013р. включно) позивач звернувся до зазначеної особи з заявою №9005 від 23.09.2013р. на виплату страхового відшкодування (за пошкоджений транспортний засіб).

Відповідач вимоги вказаної заяви не виконав, відповіді щодо її розгляду не надав, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про 38507,79грн. страхового відшкодування, 754,33грн. пені, 174,08грн. 3% річних.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У силу ст. 22 названого Закону в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Страховим випадком за ст. 6 вказаного Закону є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За вимогами ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб, визнана у ст. 1887 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з цією нормою шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 1888 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Зважаючи на викладені норми, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що для здійснення страхової виплати страховиком - відповідачем необхідно належними доказами довести вину страхувальника - ОСОБА_4

В ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 23.07.2013 у справі пр. №1-кп/759/396/13 (ун. №759/10560/13-к) (кримінальне провадження) зазначено, що порушення водієм ОСОБА_4 правил дорожнього руху та заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень перебувають між собою у прямому причинному зв'язку; під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 звернувся з письмовим клопотанням про закриття кримінального провадження та звільнення його від кримінальної відповідальності, оскільки він примирився з потерпілою та заподіяна їй шкода усунута.

Суди відхилили доводи позивача щодо встановлення вини ОСОБА_4 у скоєнні ДТП наведеною ухвалою Святошинського районного суду м. Києва, посилаючись на положення ч.ч. 3, 4 ст. 35 ГПК України, згідно з якими обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому суди зазначили, що у Святошинському районному суді м. Києва не зареєстровано адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_4 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення у 2013 році та станом на 04.09.2014р.; а у Відділенні ДАІ з обслуговування Києво-Святошинського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області від 01.09.2014р. №1463 відсутня будь-яка інформація стосовно ДТП за участю автомобіля ОСОБА_4

Оскільки ухвала Святошинського районного суду м. Києва не є вироком суду в кримінальному провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що вона не має преюдиційного значення в розумінні ст. 35 ГПК України.

Разом з тим, судам слід було при розгляді справи надати належну правову оцінку названій ухвалі суду поряд з іншими доказами щодо підстав та правових наслідків її винесення, зважаючи на правову природу звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема з підстав примиренням винного з потерпілим.

За відсутності такої правової оцінки висновок судів про недоведеність позивачем обставин заподіяння спірної шкоди з вини ОСОБА_4 є передчасним. Зокрема, висновок судів про можливість визнання названої особи винною в порушенні прав дорожнього руху України шляхом прийняття постанови суду у справі про адміністративне правопорушення здійснений без з'ясування того, чи визнано відповідне діяння злочином у встановленому законом порядку.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про ненадання позивачем доказів понесення витрат на відновлення пошкодженого транспортного засобу KIA Sorento, д.н.з. НОМЕР_2 в сумі 38507,79грн., пославшись на положення ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Вбачається, що з цього приводу суди залишили поза увагою визначення у ст. 22 ЦК України поняття реальних збитків як втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в справі вимог ст.ст. 4 3 , 4 7 , 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. 108, 111 5 , 111 7 , 111 9-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Київ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2014р. у справі №910/2965/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Карабань В.Я.

Судді Жаботина Г.В.

Ковтонюк Л.В.