Ухвала

від 27.10.2014 по справі 820/3513/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2014 року м. Київ К/800/48090/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову та ухвалуХарківського окружного адміністративного суду від 26.06.2013 Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 у справі № 820/3513/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Електротехніка-Н» доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електротехніка-Н» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001262210, № 0001252210, № 0001272210 від 08.04.2013.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Електротехніка-Н» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт № 1210/22-10/34952753 від 28.03.2013;

- перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ «Електротехніка-Н» занижено податок на прибуток у розмірі 139 709,00 грн., порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суми ПДВ, які підлягали сплаті в бюджет, у розмірі 349 656,00 грн., а також порушення п.3.5 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 щодо видачі готівки із каси підприємства 13.02.2012 у розмірі 5000,00 грн., що оформлено видатковим касовим ордером без підпису особи, яка отримує готівкові кошти;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) № 0001252210 від 08.04.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 524 484.00 грн. (з яких: 349 656,00 грн. - основний платіж та 174 828,00 грн. - штрафні санкції);

2) № 0001262210 від 08.04.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 174 636,25 грн. (з яких: 139 709,00 грн. - основний платіж та 34 927,25 грн. - штрафні санкції);

3) № 0001272210 від 08.04.2013, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 10 000,00 грн.

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем протиправно сформовано дані податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «Спецагроресурс», ТОВ «Консалтінгова група «Вікторі», ПВКФ «РОЗС», ТОВ «Транс сервіс груп плюс», ТОВ «Федельта», ТОВ «Промтехноопт», ТОВ «Таурус Голд», з огляду на що відповідач дійшов висновку про те, що укладені договори між позивачем та вказаними контрагентами не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, та є нікчемними, оскільки не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, а відтак, документи, оформлені на виконання укладених правочинів, не є первинними в розумінні закону.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, виходили з того, що наданими позивачем доказами підтверджено реальність здійснення господарських операцій з його контрагентами та правомірність формування спірних даних податкового обліку.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток у спірному періоді врегульований Податковим кодексом України.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Дослідивши подані позивачем докази, а саме, первинні документи бухгалтерського обліку, в тому числі, податкові накладні, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за результатами фактичного здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача спірних господарських операцій його контрагенти були зареєстровані як суб'єкти господарювання та взяті податковими органами на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Попередні судові інстанції встановили, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності укладених позивачем угод. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки позивача не зазначено жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій за спірний період.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій також обґрунтовано визнано безпідставним застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням № 0001272210 від 08.04.2013 за порушення п.3.5 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, з огляду на наявність у матеріалах справи копії належно оформленого видаткового касового ордеру № 14 від 13.02.2012 та недоведеність податковим органом факту відсутності на цьому документі обов'язкових реквізитів, При цьому, судами також зазначено, що штрафні санкції за перевищення встановлених лімітів готівки в касах передбачені абз.2 ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», натомість, у спірному податковому повідомленні-рішенні №0001272210 від 08.04.2013 зазначено, що штрафні санкції застосовуються згідно абз.3 ст.1 названого Указу Президента, а абзац 3 ст.1 передбачає застосування штрафних санкцій зовсім за інше порушення.

Отже, з урахуванням наведено, суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний