Ухвала

від 16.10.2014 по справі 2а-2956/12/2770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2014 року м. Київ К/800/54090/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Севастопольського міського центру зайнятості до Дочірнього підприємства "Магарач", третя особа - Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття про стягнення суми штрафу, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Магарач" на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 13 серпня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року Севастопольський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства "Магарач", третя особа - Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття про стягнення суми штрафу за використання роботодавцем праці іноземців на умовах трудового договору без дозволу державної служби зайнятості у розмірі 20550,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 13 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП "Магарач" зареєстровано в Севастопольському міському центрі зайнятості як платник страхових внесків до Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Інспекцією по контролю дотримання законодавства про зайнятість населення Севастопольського міського центру зайнятості 29 жовтня 2012 року проведена вибіркова планова перевірка додержання вимог законодавства про зайнятість населення ДП "Магарач", за результатами якої складений акт № 123 від 29 жовтня 2012 року.

Перевіркою встановлені порушення вимог статті 8 Закону України «Про зайнятість населення» , а саме, використання праці іноземця ОСОБА_3 без дозволу державної служби зайнятості в період з 01 серпня 2000 року до 11 липня 2012 року (отримання дозволу ДП "Магарач" на працевлаштування громадянина Естонії ОСОБА_3), використання праці іноземця ОСОБА_5 без дозволу державної служби зайнятості в період з 04 листопада 2011 року до 28 грудня 2011 року (отримання посвідки на постійне проживання 29 грудня 2011 року).

За наслідками встановлених порушень Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Севастопольського міського центру зайнятості (далі - Інспекцією СМЦЗ) внесено припис № 75 від 29 жовтня 2012 року, що містить вимоги про сплату у місячний термін штрафних санкцій за використання праці іноземців: громадян Республіки Естонія ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у сумі 20 550 грн.

Відповідно до статті 34 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» , державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення, з питань дотримання прав громадян при прийомі на роботу та працівників при звільненні з роботи, використання праці іноземців та осіб без громадянства, дотримання прав і гарантій щодо працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.

На державну службу зайнятості згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року № 1533-III (далі Закон № 1533) покладаються функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та її робочих органів.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що серед завдань та функцій державної служби зайнятості зокрема є видача роботодавцям, іноземцям та особам без громадянства дозволів на використання праці (послуг) іноземців та осіб без громадянства, ведення бази даних виданих дозволів, контролювання дотримання законодавства у цій сфері, а також застосовує в порядку, встановленому законодавством, фінансові санкції та адміністративні штрафи до роботодавців та їх посадових осіб, які порушили вимоги цього Закону та Закону № 1533 .

Пунктом 2 Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2009 № 322 (далі - Порядок № 322) передбачено, що дозвіл на використання праці іноземця та особи без громадянства (далі - іноземець), що надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця на конкретному робочому місці або певній посаді, видається роботодавцю у разі відсутності в країні (регіоні) працівників, спроможних виконувати відповідні роботи, або наявності достатніх обґрунтувань доцільності використання праці іноземця, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Дозвіл на використання праці іноземця видається роботодавцю, що зареєстрований у центрі зайнятості як платник страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та не має заборгованості перед ним.

Тобто, дозвіл на працевлаштування іноземця видається конкретному роботодавцю на конкретне робоче місце або певну посаду центром зайнятості за місцем реєстрації роботодавця.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом ДП "Магарач" № 1, засвідченим директором Довгань О.О., про призначення заступником директора ОСОБА_3 з 01 серпня 2000 року, підтверджується факт працевлаштування ОСОБА_3 у ДП "Магарач" саме з 01 серпня 2000 року.

Наказом ДП "Магарач" № 18/11-К, засвідченим директором Максимовим В., переведено на постійну роботу заступника директора ОСОБА_3 з 04 листопада 2011 року.

Проте, дозвіл на працевлаштування ОСОБА_3 на посаді заступника директора був виданий ДП "Магарач" наказом Севастопольського міського центру зайнятості № 158 лише 11 липня 2012 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що в період з 01 серпня 2000 року - до 11 липня 2012 року, праця іноземця - громадянина Естонії ОСОБА_3 неправомірно використовувалась ДП "Магарач" без дозволу Севастопольського міського центру зайнятості.

Згідно з пунктом 13 Порядку № 322, роботодавці мають право на використання праці іноземців, які постійно проживають в Україні, та інших іноземців у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, без оформлення дозволу на використання праці іноземця.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04 лютого 1994 року № 3929-XII (далі - Закон № 3929), іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Статтею першою Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III в редакції, що діяла до 20.11.2012 передбачено, що документом підтверджуючим право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні є посвідка на постійне проживання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посвідка на постійне проживання отримана іноземцем громадянином Естонії ОСОБА_5 29 грудня 2011 року.

Тобто, з 04 листопада 2011 року дати прийняття на роботу в ДП "Магарач" до 29 грудня 2011 року праця ОСОБА_5 повинна була використовуватися ДП "Магарач" лише з дозволу Севастопольського міського центру зайнятості.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 322, дозвіл на використання праці іноземця є підставою для отримання іноземцем візи відповідного типу, реєстрації місця тимчасового проживання в Україні та оформлення посвідки на тимчасове проживання на строк дії дозволу.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, громадяни Естонії ОСОБА_3 та ОСОБА_5 при прийнятті на роботу в ДП "Магарач" посвідок, що засвідчують їх постійне, або тимчасове проживання в Україні не мали.

Враховуючи вказане, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суму штрафу за використання роботодавцем праці іноземців на умовах трудового договору без дозволу державної служби зайнятості.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Магарач" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 13 серпня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: