Ухвала

від 14.10.2014 по справі 826/20703/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/23260/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю представників позивача Кукуєти Л.І., відповідача Української Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 у справі № 826/20703/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства "Пріоком" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центральний офіс з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення -

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов, у якому заявлено вимоги скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 09.10.2013 № 0001504210, № 0001514210, якими позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ділі - ПДВ), з податку на прибуток та фінансових санкцій.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо нікчемності господарських операцій, внаслідок чого формування позивачем валових витрат та податкового кредиту спрямовані на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами, та фактом подальшого продажу придбаного у контрагента товару. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту безтоварності господарської операції між позивачем та його контрагентом не підтверджено. А ймовірне порушення податкового законодавства підприємством - постачальником не є підставою для позбавлення правового значення первинних та податкових документів, що видані цим постачальником.

На зазначені судові рішення до Вищого адміністративний суд України надійшла касаційна скарга Державного податкового органу, в якій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування.

На обґрунтування вимог касаційної скарги, відповідач зазначив, що факт наявності товару, а також факт подальшого його продажу не є підтвердженням джерела погодження такого товару. При цьому як на підставу таких висновків державний податковий орган посилається на результати аналізу бази АІС "Податковий блок", за наслідками якого встановлено розбіжність між задекларованими даними податкового кредиту та податковими зобов'язаннями Товариства та його контрагентом (ТОВ "ІТ-Кур'єр"); що згідно з інформацією, отриманою від податкової міліції, в ході відпрацювання ТОВ "ІТ-Кур'єр", встановлено відсутність підприємства за податковою адресою; згідно акту державного податкового органу від 12.06.2013 відсутня можливість проведення зустрічної звірки вказаного контрагента щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ "Діомат ЛТД", який в свою чергу не декларує податкові зобов'язання, не має матеріально - технічної бази для здійснення відповідної господарської діяльності та свідоцтво платника ПДВ анульовано 03.10.2011.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Як встановлено судами, передумовою збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ та прибутку були фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом (ТОВ "ІТ-Кур'єр") у період з 01.04.2011 по 30.06.2013. Ці операції визнані державним податковим органом нікчемними із посиланням на відсутність первинних документів, які б підтверджували реальність поставок товару, зокрема, відсутність укладеного договору купівлі - продажу у письмовій формі, товарно - транспортних накладних, що підтверджують факт перевезення вантажу до місця призначення, а у подорожніх листах, виписаних на термін до семі днів з виправленням дати, відсутній порядковий номер.

Наведені обставини зафіксовані у акті позапланової виїзної документальної перевірки Товариства від 24.09.2013 № 1162/42-10/30635929, на підставі якого ухвалено оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Аналогічні вимоги містить і п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (пункт 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 № 41, чинний з 04.03.2011).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Правова підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, платіжні документи, акти виконання транспортно - експедиційних послуг, подорожні листи автомобіля, за допомогою якого також здійснювалось перевезення придбаного товару.

Також, без правової оцінки судів не залишилось те, що на момент вчинення господарських операцій, за якими Державна податкова інспекція встановила порушення позивачем податкового законодавства, контрагент позивача (ТОВ "ІТ-Кур'єр") мав спеціальну та податкову правосуб'єктність, а наступна реалізація придбаного товару іншому контрагенту (ПрАТ "МТС Україна") після його придбання у "ІТ-Кур'єр" з урахуванням основного виду діяльності позивача свідчить про реальність господарської операції та використання придбаного товару у господарській діяльності підприємства.

Наведені обставини справи свідчать про помилковість висновків державного податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ "ІТ-Кур'єр".

При цьому, ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Також порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не має в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу.

Безпідставними також є посилання контролюючого органу щодо відсутності у ланцюгу постачальників матеріально - технічної бази для ведення господарської діяльності, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеною угодою або порушення певних правил оподаткування.

Наведене свідчать про правомірність висновків судів попередніх інстанцій щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень державної податкової служби як таких, що прийняті всупереч приписів чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у цій справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 у справі № 826/20703/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко