Рішення

від 22.10.2014 по справі 916/3202/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" жовтня 2014 р.Справа № 916/3202/14

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.,

при секретарі судового засідання Стаднік О.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Попова Н.О. (довіреність № 18 від 31.07.2014р.),

від відповідача - Парафін В.Д. (керівник),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради

до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю „Альфа-Текнор"

про стягнення 38 710,60 грн.

встановив:

Фонд комунального майна Ізмаїльської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Альфа-Текнор" 38 710,60 грн. неустойки, з огляду на порушення відповідачем вимог укладеного між сторонами договору оренди від 15.03.1999р. щодо строків повернення орендованого приміщення орендодавцю.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.08.2014р. порушено провадження у справі № 916/3202/14 за даним позовом, розгляд справи призначено на 27.08.2014р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.08.2014р. розгляд справи відкладено на 01.10.2014р. згідно ст. 77 ГПК України.

В зв'язку з перебуванням судді Мостепаненко Ю.І. на лікарняному, судове засідання по справі № 916/3202/14, призначене на 01.10.2014., не відбулось, що вбачається з довідки господарського суду Одеської області від 01.10.2014 р.,

Ухвалами господарського суду Одеської області від 06.10.2014р.:

- згідно ст. 69 ГПК України строк розгляду справи продовжено до 27.10.2014р. за письмовим клопотанням позивача;

- засідання суду по розгляду справи № 916/3202/14 призначено на 22.10.2014р.

В судовому засіданні представник позивача підтримував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти заявлених вимог заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Згідно із приписами ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 22.10.2014р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх в судових засіданнях представників сторін, суд встановив наступне.

15.03.1999р., між Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Ізмаїльської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Текнор" (Орендар) укладений договір оренди нежитлового приміщення.

Пунктом 1.1. договору передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове користування нежитлове приміщення, площею 383,7 кв.м., в т.ч. пекарня - 351,6 кв.м., магазин - 32,1кв.м., що розташоване за адресою: Одеська область, м.Ізмаїл, вул. Леніна, 107, літ. "Д" та знаходиться на балансі Управління житлово-комунального господарства. Розрахунок орендної плати здійснюється на підставі експертної оцінки, здійсненою оціночною комісією виконкому згідно рішення ГИК № 1343 від 19.11.1998р.

Згідно п. 1.2. договору строк оренди встановлено з 15.03.1999р. по 02.04.2006р.

Відповідно до п. 3.1. договору вказане у п. 1.1. приміщення Орендодавцем передається Орендарю виключно для використання під пекарню та магазин з реалізації хліба та товарів підакцизної групи. Орендодавець не має права використовувати орендоване приміщення не за призначенням.

П. 3.10 Договору передбачено, що після закінчення строку його дії, або у випадку дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно №313 від 20.04.2004р., міська громада в особі Ізмаїльської міської ради є власником, зокрема, спірного нежитлового приміщення, площею 392,6 кв.м., що розташоване за адресою: Одеська область, м.Ізмаїл, вул. Леніна, 107, літ. "Д",

У зв'язку з проведеною Орендарем реконструкції орендованих приміщень 25.11.2004р. між Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради (який є правонаступником Управління житлово-комунального господарства виконкому Ізмаїльської міської ради) та ТОВ "Альфа-Текнор" було підписано зміни та доповнення від 02.10.2003р. та від 25.11.2004р., якими було внесено зміни до договору оренди від 15.03.1999р., зокрема, в частині загальної площі переданого в оренду приміщення, яка склала 392,6 кв.м., в тому числі - пекарня - 324,1 кв.м., офіс - 68,5 кв.м., та в частині розрахунку орендної плати, яка згідно останніх змін від 25.11.2004р. складає 637,03грн. (з урахуванням 106,17грн.ПДВ).

П. 2.2 змін та доповнень встановлено, що розмір орендної плати за перший місяць після внесення цих змін розраховується шляхом індексації орендної плати від дати оцінки до дати внесення змін. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Після закінчення строку дії договору, у зв'язку із відсутністю заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору, договір оренди автоматично продовжився на той же строк на тих же умовах.

28.02.2013р. Ізмаїльською міською радою було прийнято рішення №2825-VI "про надання згоди на припинення договору оренди нежилих приміщень по вул. Леніна, 107 з ТОВ "Альфа-Текнор".

03.04.2013р. Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради на виконання вищезазначеного рішення було направлено ТОВ "Альфа-Текнор" листа про непролонгацію договору оренди від 15.03.1999р. та повернення орендованого приміщення за актом приймання передачі у 10-ти денний строк з моменту отримання даного повідомлення.

Зазначений лист відповідач отримав 09.04.2013р., але приміщення орендодавцю не повернув, що стало підставою для звернення Ізмаїльської міської ради до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Альфа-Текнор" про витребування нежитлового приміщення.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.12.2013р. по справі № 916/2740/13 (суддя Щавинська Ю.М.) позов Ізмаїльської міської ради задоволено: витребувано від ТОВ "Альфа-Текнор" нежитлове приміщення, площею 392,6 кв.м., що розташоване за адресою: Одеська область, м.Ізмаїл, вул. Леніна, 107, літ. "Д", шляхом повернення її власнику - Ізмаїльській міській раді.

При цьому, зазначеним рішенням встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення від 15.03.1999р. припинив дію в зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Зазначене рішення вступило в законную силу 09.01.2014р., згідно чого цієї ж дати судом видано відповідний наказ.

Згідно акту державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції від 09.04.2014р., наявному в матеріалах справи, вбачається, що наказ господарського суду Одеської області від 09.01.2014р. по справі № 916/2740/13 виконаний: нежитлове приміщення, площею 392,6 кв.м., що розташоване за адресою: Одеська область, м.Ізмаїл, вул. Леніна, 107, літ. "Д", повернуто власнику - Ізмаїльській міській раді, також боржник передав представнику стягувача ключі від зазначеного приміщення.

Все вищеперелічене і стало підставою для звернення Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради до господарського суду Одеської області з даним позовом, в якому він просить суд стягнути з ТОВ „Альфа-Текнор" 38 710,60 грн. неустойки за період з 03.04.2013р. по 09.04.2014р.

Дослідивши надані докази у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (Орендодавець) передає другій стороні (Орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Приймаючи до уваги, що майно, яке виступає предметом договору, належить до комунальної власності, до спірних правовідносин застосовуються також норми Закону України „Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 762 ЦК України, яка цілком кореспондується з приписами ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, що, в порушення п.3.10 договору та ст.785 ЦК України, орендар не повернув об'єкт оренди протягом 15 днів з моменту припинення дії договору (з 03.04.2013р.) та з акту державного виконавця від 09.04.2014р. вбачається, що об'єкт оренди був повернутий власнику лише 09.04.2014р., суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за період з 03.04.2013р. по 09.04.2014р. та зазначає наступне.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно із п.4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором, у тому числі у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Із місту наведеного пункту ст. 231 ГК України вбачається, що розмір штрафних санкцій обчислюється не тільки у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф); у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня), як це передбачено ст. 549 ЦК України; а і у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку штрафні санкції у вигляді неустойки відповідно із умовами договору оренди та ч.2 ст. 785 ЦК України встановлюються у кратному розмірі до розміру орендної плати.

Неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч.2 ст. 785 ЦК України безумовно є штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 ГК України. У даному ж випадку неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України підпадає під визначення ст. 230 ГК України, як окремого виду штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платника податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

Сплата неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення не відповідає поняттям "постачання товарів" або "постачання послуг", з огляду на визначення цих понять Податковим кодексом України, за яким:

- постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 ПКУ);

- постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (п.п. 14.1.191 ПКУ).

Згідно з п. 1 ст. 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Таким чином, неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України, не може розглядатись як компенсація вартості наданих послуг, яка збільшує базу оподаткування податком на додану вартість, а за своєю правовою природою є штрафною санкцією.

Аналогічної правової позиції з аналогічних спірних правовідношень щодо нарахування ПДВ на штрафні санкції, дотримується і Державна податкова адміністрація України в листі №15098/10/15-0217 від 28.04.2011 р. „Щодо порядку оподаткування податком на додану вартість штрафних санкцій та пені", в листі від 25.07.2001р. №9049/7/16-1277 „Щодо обкладення податком на додану вартість отриманої неустойки"; а також Вищий господарський суд України у постанові від 14.03.2013 р. по справі №5017/1355/2012 та в постанові від 21.11.2013. у справі 916/763/13.

Таким чином, неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України за своєю правовою природою є штрафною санкцією і відповідно до ст. 185 ПКУ не є об'єктом оподаткування та нарахування ПДВ.

З огляду на зазначене, перевіривши розрахунок неустойки, наданий позивачем (а.с. 4), суд дійшов висновку про його помилковість, пов'язану із:

- безпідставним коригуванням орендної плати за квітень 2013 року на індекс інфляції за березень, оскільки базовим місяцем згідно п. 2.2 договору (з урахуванням змін та доповнень від 25.11.2004р.) є саме квітень 2013 року, а коригування на індекс інфляції за березень не відповідає умовам договору;

- безпідставним врахуванням сум ПДВ.

З урахуванням викладеного, судом зроблено власний розрахунок неустойки за допомогою системи „Ліга-Закон".

Розрахунок неустойки

Місяць Індекс інфляції в поточному місяці Сума орендної плати в поточному місяці (без урахування ПДВ) (грн.) Сума неустойки (грн.) Квітень 2013р. (28 днів) (з 03.04.2013р. по 30.04.2013р.) 1,000 1 228,96 2 457,92 Травень 2013р. 1,001 1 318,05 2 636,10 Червень 2013р. 1,000 1 318,05 2 636,10 Липень 2013р. 0,999 1 316,73 2 633,46 Серпень 2013р. 0,993 1 307,51 2 615,02 Вересень 2013р. 1,000 1 307,51 2 615,02 Жовтень 2013р. 1,004 1 312,74 2 625,48 Листопад 2013р. 1,002 1 315,36 2 630,72 Грудень 2013р. 1,005 1 321,94 2 643,88 Січень 2014р. 1,002 1 324,58 2 649,16 Лютий 2014р. 1,006 1 332,53 2 665,06 Березень 2014р. 1,022 1 361,85 2 723,69 Квітень 2014р. (9 днів) (з 01.04.2014р. по 09.04.2014р.) 1,033 422,04 844,08 Всього 32 375, 69 грн.

Отже, сума неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, складає 32 375,69 грн.

Згідно вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи викладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 32 375,69грн. неустойки.

Витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Текнор" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Леніна, 107, код ЄДРПОУ 20971852) на користь Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, пр. Суворова, 62, код ЄДРПОУ 22514515) 32 375 (тридцять дві тисячі триста сімдесят п`ять) грн. 69 коп. - неустойки та 1 527 (одну тисячу п`ятьсот двадцять сім) грн. 92 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 27.10.2014 року.

Суддя Ю.І. Мостепаненко