Постанова

від 31.10.2014 по справі 922/2141/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2014 р. Справа № 922/2141/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Козирєва С.С., дов. б/н від 23.05.2014

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" м. Мерефа (вх. №2362 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 05.08.14 р. у справі № 922/2141/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла" м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" м. Мерефа

про стягнення 66 959,22 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.08.14 р. по справі № 922/2141/14 ( суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла" - 63 312,43грн. основного боргу, 1 349,82грн. пені, 2 089,31грн. збитків від інфляції, 207,66грн. 3% річних, 1 827,00грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення господарського суду Харківської області від 05.08.14 р. по справі № 922/2141/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтелла" у задоволені позовних вимог повністю.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає про відсутність доказів на підтвердження існування заборгованості, посилаючись при цьому на те, що позивачем не надано доказів поставки товару у повному обсязі, а також на те, що оплата отриманого відповідачем товару за умовами договору № И-10 від 01.04.2013 передбачена після реалізації товару третім особам, отже вважає, що обов'язковою умовою здійснення оплати є подальша його реалізація. Таким чином, на думку відповідача, оскільки позивач не надав доказів реалізації товару, тому строк здійснення розрахунків не настав, у зв'язку з чим зазначає про відсутність підстав для задоволення позову.

Позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких проти доводів, викладених скаржником в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, у зв'язку з чим, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

15.09.2014 р. позивач надав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення, а також додаткові документи по справі, а саме: виписку з реєстру накладних з відмітками про сплачений та повернутий товар; копії накладних за період дії договору (2013-2014 рр.).

16.06.2014 р. відповідач надав додаткові пояснення по справі, в яких зазначив про те, що акт звірки між сторонами не може вважатися доказом на підтвердження визнання відповідачем боргу, а також стверджує про відсутність доказів існування заборгованості перед позивачем.

В судовому засіданні 17.09.2014 р. оголошено перерву до 27.10.2014 р.

27.10.2014 р. позивач в своїх поясненнях по справі підтвердив, що ним було надано до матеріалів справи копії всіх видаткових накладних по договору поставки № И-10 від 01.04.2013 р.

Крім того, 27.10.2014 р. позивач надав до суду додаткові документи по справі, а саме: виписки з реєстру накладних з відмітками про сплачений та повернутий товар за період дії договору, а також копії видаткових накладних повернутих відповідачем за період лютий-березень 2014 р.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи відповідач був обізнаний та повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 108, т. 1, а.с. 10, т. 2)

В судовому засіданні 27.10.2014 р. оголошено перерву до 29.10.2014 р.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 01.04.13р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелла" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" (відповідач) укладено договір поставки № И-10 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах даного договору поставляти та передавати у власність відповідача товар, а відповідач приймати його та своєчасно здійснювати його оплату.

Найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору (п.1.2 договору).

Поставка товару здійснюється позивачем на підставі зробленої заявки відповідача протягом п'яти календарних днів з моменту її отримання (п.2.1 договору).

Поставка партії товару вважається виконаною позивачем в момент передачі товару відповідачу (п.2.5 договору).

Відповідач, відповідно до п.4.1 договору, оплачує поставлений позивачем товар за цінами, що визначені за одиницю товару у специфікації. Сума договору складається з суми вартості партій товару, поставлених позивачем протягом строку дії цього договору (п.4.3 договору).

Відповідно до п.5.1 договору сторони погодили, що оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації один раз в 14 днів після реалізації відповідачем поставленого товару третім особам.

Відповідач зобов'язався надавати позивачу звіт про реалізований товар кожні 30 днів (п.5.4 договору).

Звертаючись до господарського суду, позивач послався на те, що протягом дії договору відповідачу було поставлено товар на загальну суму 224312,43 грн., станом на 31.03.2014 р. оплата за поставлену продукцію була здійснена на суму 161000,00 грн., в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 63312,43 грн.

Факт поставки товару позивач підтверджує видатковими накладними, а також актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2014 р.

08.04.2014 позивач звернувся до відповідача із претензією про сплату заборгованості за договором №И-10 від 01.04.2013 та вимагав в 5-денний термін із дня отримання такої вимоги оплатити суму заборгованості.

Крім того, 18.04.2014 позивач повторно звернувся до позивача з вимогою про надання не пізніше 2-х календарних днів позачергового звіту про реалізований товар на дату отримання листа.

Проте, відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість за отриманий товар у розмірі 63312,43 грн. не сплатив, що стало підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 63312,43 грн., а також нарахованої за прострочення оплати товару пені в розмірі 1349,82 грн., інфляційних втрат в розмірі 2089,31 грн. та 3% річних в розмірі 207,66 грн. за період з 17.04.14р. по 29.05.14р.

Беручи до уваги викладені обставини, зважаючи на те, що факт поставки позивачем товару підтверджується належними доказами у справі та не спростовується відповідачем, останній не надав доказів остаточного погашення суми боргу, аргументованих заперечень не представив, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, з урахуванням приписів 692 ЦК України, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 63312,43 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, судом першої інстанції задоволені вимоги в частині стягнення з відповідача пені за період з 17.04.14р. по 29.05.14р. на суму 1 349,82грн., оскільки дані вимоги ґрунтуються на умовах договору, відповідають вимогам ст.231 Господарського кодексу України та Закону України від 22.11.96р. № 543/96-ВР „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та підтверджуються наданим до матеріалів справи розрахунком.

Також, на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 207,66грн. та збитків від інфляції в розмірі 2 089,31грн. за період з 17.04.14р. по 29.05.14р.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи та узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № И-10 від 01.04.13р.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.

Встановлені по справі обставини свідчать про те, що позивач належним чином виконував свої обов'язки за договором та протягом часу дії договору у період 2013-2014 р.р. здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 224312,43 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, які були надані до господарського суду, у тому числі під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та містяться в матеріалах справи (а.с. 31-43, 119 - 248, т. 1).

Здійснивши аналіз вказаних видаткових накладних, колегія суддів констатує, що вони відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.99р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку: містять обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; посилання на договір; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис осіб, які брала участь у здійсненні господарської операції. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції (поставка товару) та підставою для оплати за поставлений товар у відповідності з вимогами ст. 692 Цивільного кодексу України.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Таким чином, факт поставки товару відповідачу товару за договором на загальну суму 224312,43 грн. є доведеним та підтвердженим належними доказами, а тому у відповідача в будь-якому випадку виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив оплату товару на суму 161000,00 грн., в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 63312,43 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем по мірі реалізації, один раз в 14 днів після реалізації поставленого товару третім особам.

До того ж, пунктом 5.4 договору сторони встановили, що покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 30 днів після чого він направляється постачальнику.

Дослідженням обставин по справі встановлено, що відповідач в порушення умов укладеного договору №И-10 від 01.04.2013 звіти про реалізований товар, який зобов'язаний був надавати кожні 30 днів, позивачу не надавав.

Оскільки сторонами не було чітко узгоджено або встановлено строків реалізації товару, позивач звернувся до відповідача із претензією від 07.04.2014 р. про сплату заборгованості за договором № И-10 від 01.04.2013 та вимагав в 5-денний термін із дня отримання такої вимоги оплатити суму заборгованості у розмірі 63312,43 грн., що утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором. Відповідно до зворотного поштового повідомлення претензія була отримана відповідачем 11.04.2014 р. (а.с. 28-29а, т. 1).

Проте, заборгованість за отриманий товар у розмірі 63312,43 грн. відповідачем сплачена не була.

Крім того, 18.04.2014 позивач повторно звернувся до позивача з вимогою про надання не пізніше 2-ох календарних днів позачергового звіту про реалізований товар на дату отримання листа. Відповідно до поштового повідомлення, вказана вимога була отримана відповідачем 24.04.2014 року (а.с. 26-27, т. 1).

Проте відповідач залишив зазначену вимогу без відповіді та не надав на вимогу позивача звіт про реалізований товар на дату отримання листа, а також не сплатив виниклу заборгованість.

В апеляційній скарзі заявник стверджує, що строк оплати товару за спірним договором не настав з тих підстав, що строк оплати товару у відповідності з п. 5.1. договору ставиться в залежність від його реалізації третім особам та відповідач повинен здійснювати оплату товару саме після його реалізації. При цьому, скаржник наполягає на тому, що доказів на підтвердження подальшої реалізації товару третім особам позивачем до суду не надано у зв'язку з чим вважає, що строк оплати, визначений умовами договору поставки № И-10 від 01.04.2013 ще не настав.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, відповідач не надав жодних доказів наявності у нього залишків нереалізованого товару на суму 63312,43 грн., наявність якого безпосередньо пов'язана з можливістю повернення цього товару. До того ж, звітів про реалізацію товару або доказів на підтвердження того, що отриманий товар є нереалізованим відповідачем ані до суду першої, ані апеляційної інстанції не надано. При цьому, наявність залишків спірного товару відповідачем також належними доказами не підтверджена. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався з пропозицією до позивача повернути нереалізований товар та ніяким чином не повідомляв позивача про наявність у нього нереалізованого товару.

Відповідно п. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначається моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок в семиденний термін від дня пред`явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач скористався своїм правом та звернувся до відповідача з вимогою про перерахування суми боргу в розмірі 63312,43 грн. на рахунок позивача.

Але відповідач відповіді на надіслану позивачем претензію не надав, а також не направив позивачу звіт про реалізований товар, про що позивачем було також зазначено в направленому листі від 18.04.2014 р. Також, відповідач не скористався наданим розділом 6 договору правом на повернення поставленого товару за участю поставщика (позивача), що свідчить про ігнорування відповідачем виконання своїх зобов'язань за спірним договором щодо оплати отриманого ним товару та порушення прав позивача на одержання грошових коштів за поставлений товар.

Отже, посилання відповідача на не настання строку розрахунків за поставлений товар є безпідставним, а у позивача у відповідності з умовами договору та нормами чинного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 530, ст. 692 Цивільного кодексу України є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача 63312,43 грн. грошових коштів за поставлений товар.

Крім того, в матеріалах справи знаходиться підписаний між сторонами акт звірки взаємних розрахунків, який скріплений підписами та печатками сторін. Відповідно до вказаного акту станом на 31.03.2014 р. (а.с. 64) у відповідача обчислюється заборгованість перед позивачем в сумі 63312,43 грн.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що дійсно акт звірки бухгалтерів за своєю правовою природою носить інформаційний характер та не може вважатися безумовною підставою для стягнення оспорюваної суми. Між тим, акт звірки має складатись виключно на підставі даних бухгалтерського обліку і первинних документів. Даний акт відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги колегією суддів разом з документами первинного бухгалтерського обліку (належним чином оформленими видатковими накладними) в якості доказу на підтвердження фактичного виконання сторонами договору № И-10 від 01.04.2013 та доказу наявності у відповідача заборгованості в сумі 63312,43 грн. Дані, що відображені в даному акті звірки не спростовані відповідачем жодними доказами, контррозрахунку суми заборгованості до суду також не надано.

Враховуючи факт доведення позивачем та підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 63312,43 грн. обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема стягнення неустойки.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у випадку прострочення оплати товару позивач має право вимагати, а відповідач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи, що умовами договору сторони встановили застосування штрафних санкцій за порушення умов договору, а факт прострочення відповідачем строку здійснення оплати за отриману продукцію підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача 1349,82 грн. пені з урахуванням вимог п.7.2. договору.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з цим, позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та заявив до стягнення 2089,31 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 207,66 грн.

Враховуючи, що факт заборгованості відповідача з оплати поставленого позивачем товару є доведеним, відповідачем жодним чином не спростований, колегія суддів вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 7239,29 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 614,24 грн. матеріально та документально обґрунтована та є такою, що правомірно задоволена судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів визнає матеріальну та документальну обґрунтованість позовних вимог, в свою чергу відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду рішення господарського суду Харківської області від 05.08.14 р. у справі № 922/2141/14.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" м. Мерефа залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.08.14 р. у справі № 922/2141/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 31.10.2014 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.