Рішення

від 21.10.2014 по справі 911/3960/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. Справа № 911/3960/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлант»;

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Імідж»;

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»;

про визнання договору недійсним

Суддя Карпечкін Т.П.

В засіданні приймали участь:

від позивача 1: Крупський В.В. (довіреність № 1 від 15.05.2014 р.);

від позивача 2: не з'явився;

від позивача 3: Поліщук Р.М. ( довіреність б/н від 14.01.2014 р.);

від відповідача: Олексін С.С. (довіреність № 25/17 від 12.03.2014 р.).

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлант», Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Імідж» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.09.2014 року порушено провадження у справі № 911/3960/14 та призначено справу до розгляду на 29.09.2014 року.

29.09.2014 року до Господарського суду Київської області надійшло клопотання від представника позивача 2 про відкладення розгляду справи.

В судове засідання, яке відбулось 29.09.2014 року представник позивача 2 не з'явився. Також, в судовому засіданні 29.09.2014року відповідач надав відзив, в якому проти позову заперечував. У зв'язку з чим, розгляд справи відкладався до 21.10.2014 року.

В судовому засіданні 21.10.2014 року позивачі позовні вимоги підтримали та надали пояснення на відзив відповідача. Представник відповідача проти позову заперечував.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази та пояснення, суд

встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин, 05.07.2007 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест-Імідж» (позивач-3) було укладено Кредитний договір № 51/07 (надалі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору відповідач надає позивачу-3 кредит на виконання зобов'язань за договором відступлення права вимоги № 1 від 21.06.2007 року та на поточні потреби підприємства на наступних умовах: сума кредиту 8 448 814, 63 грн. зі сплатою 17 % річних, строк користування кредитом з 05.07.2007 року по 04.07.2008 року (включно).

23.07.2007 року між відповідачем та позивачем-3 укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, відповідно до якої збільшено ліміт кредиту на 7 765 328,77 грн. Таким чином, загальна сума кредитних коштів складає 16214143,40 грн.

30.07.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань позивача-3 за Кредитним договором та додаткових угодах до нього, як укладених, так і які можуть бути укладені у майбутньому, між позивачем-3 та відповідачем стосовно розміру кредиту і процентної ставки, терміну повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування, за яким позивач-3 отримав кредит в сумі 16 214 143,40 грн. з 05.07.2007 року по 04.07.2008 року (включно), Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія «Атлант» (надалі - позивач-1), Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач-2), позивач-3 передали відповідачу в іпотеку майнові права, які є їх спільною власністю, на нерухомість, будівництво якої не завершено, а саме право вимоги на отримання у власність нежилих приміщень культурно-торгівельного центру за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 6498,60 кв.м, уклавши Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2767у.

Таким чином, за наведеним Іпотечним договором позивачі є Іпотекодавцями стосовно належних їм на праві спільної власності майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Кожний Іпотекодавець передає майнові права на свою частку, визначену Договором про спільну інвестиційну діяльність (просте товариство): позивач-1: 625,58 кв.м., поверх 1-й, 6-й, 7-й; позивач-2: 1021,17 кв.м., поверх 1-й, 6-й, 7-й; Третя особа: 4851,85 кв.м., поверх 1-й, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й.

28.09.2007 року між позивачами та відповідачем укладено Договір про внесення змін до Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 4672, яким збільшено вартість предмету іпотеки.

У зв'язку з посвідченням Іпотечного договору було внесено відповідні записи до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

Позивачі звернулись до суду з позовом про визнання недійсним вищенаведеного Іпотечного договору від 30.07.2007 року та Договору про внесення змін від 28.09.2007 року до спірного Іпотечного договору, як таких, що укладені з порушенням чинного у відповідний період законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що ст.ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного Іпотечного договору) передбачено, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, внесення майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва до предмету іпотеки відбулось згідно із Законом України від 25.12.2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової и на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» №800-УІ, тобто вже після укладення спірного Іпотечного договору.

Оскільки, на час укладення спірного Іпотечного договору позивачі не були власниками об'єктів, що будуються, Закон України «Про іпотеку», який є спеціальним для даних правовідносин, не містив визначення предмета іпотеки майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, зміст спірного Іпотечного договору суперечить нормам чинного законодавства, яке діяло на час укладення такого договору, а саме, ст. 5 Закону України «Про іпотеку», за змістом якої позивачі мають бути носіями права власності або права господарського відання на майно, що передається в іпотеку.

Таким чином, у даній справі вирішується спір щодо недійсності Іпотечного договору (з врахуванням Договору про внесення змін до нього) з тих підстав, що на момент укладення спірного договору майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки.

У зв'язку з порушенням закону при укладенні спірного Іпотечного договору, що має наслідком його недійсність, позивачі також просять з метою усунення наслідків недійсності відповідного правочину та відновлення їх прав на майно, які існували до укладення спірного Іпотечного договору, виключити з Державного реєстру іпотек запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за № 5404666, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за 5405454, з огляду на порушення даними записами прав та інтересів позивачів.

Відповідач у відзиві проти позову заперечував, посилався на пропуск позивачами строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Також, відповідач у відзиві зазначає, що ст. 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що діяла на час укладення спірного Іпотечного договору) не містила заборони щодо передачі у заставу майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, і до спірних правовідносин мають також застосовуватись норми Закону України «про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», як зазначено в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року.

Дослідивши викладені в позові обставини та надані сторонами докази та заперечення, судом встановлено наступне.

За змістом частин 1, 3 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до частини 2 статті 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Статтями 1, 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) передбачено, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї, як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні.

Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25.12. 2008 року № 800-VІ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва, не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Відповідно до частини 2, 3 статті 331 Цивільного кодексу України, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного Іпотечного договору) право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації і державної його реєстрації, право власності виникає з моменту прийняття об'єкта до експлуатації і державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі його будівництва (створення майна).

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на незавершений будівництвом об'єкт нерухомості не виникає.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом від 25.12.2008 № 800-VІ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким було внесено доповнення до статті 5 Закону України «Про іпотеку».

Оскільки, на час укладення Іпотечного договору Іпотекодавці (позивачі-1, 2, 3) не були власниками об'єктів, що будуються, Закон України «Про іпотеку», який є спеціальним для даних правовідносин, не містив визначення предмета іпотеки майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, зміст спірного договору іпотеки суперечить нормам чинного законодавства, яке діяло на час укладення договору, а саме статті 5 Закону України «Про іпотеку», за змістом якої Іпотекодавець має бути носієм права власності або права господарського відання на майно, що передається в іпотеку.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про іпотеку», іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

Для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

Для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім"я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб -платників податків та інших обов'язкових платежів;

Для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім"я, по батькові (за наявності), адресу постійного проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов"язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов"язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

Частиною 2 статті 18 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Оскільки в оспорюваному Іпотечному договорі іде мова про майнові права, то з урахуванням того, що законодавець розрізняє різні за своїм змістом майнові права - право власності, право володіння, право користування, тощо, договір повинен містити опис майнового права, тобто конкретний його вид.

Разом з тим, із оспорюваного Іпотечного договору вбачається, що в іпотеку передані майнові права на нерухоме майно без визначення їх виду (право власності, користування, інші речові права). Тобто в оспорюваному Іпотечному договорі відсутній опис переданого майнового права, тоді як таким описом не може вважатися опис майна, яке має бути збудоване іпотекодавцем, оскільки він є описом майбутнього об'єкта, а не характеристикою майнового права, як того вимагає закон.

Майнові права на окремі приміщення в житловому будинку, які до завершення будівництва не могли бути ідентифіковані, не можуть бути предметом іпотеки.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 17.02.2014 року у справі № 915/1437/13.

Відповідач у відзиві посилається на постанову Верховного Суду України від 30.10.2013 року, в якій вказано, що у правовідносинах, які досліджувались у відповідній судові й справі, щодо визнання недійсним іпотечного договору, застосуванню підлягає Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), за положенням якого іпотека може виникати щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

В той же час, в постанові Верховного Суду України від 17.04.2013 року при розгляді справи N 6-8цс13 з метою усунення розбіжностей у застосуванні статті 5 Закону України «Про іпотеку» та статті 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» при вирішенні спорів про визнання недійсними іпотечних договорів, у спорах щодо недійсності іпотечного договору з тих підстав, що на момент укладення спірного договору майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки, застосуванню підлягають норми Закону України «Про іпотеку». Зокрема, ст. 5 якого (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) визначено вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Щодо застосування Закону України від 19.06.2003 року N 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) зазначено, що такий Закон встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Отже, предметом правового регулювання Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений між позивачем-3 та відповідачем.

Оскільки майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25.12.2008 року N 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку», правомірними є висновки, що до внесення відповідних змін майнові права на окремі приміщення не могли бути предметом іпотеки і передача таких майнових прав в іпотеку суперечила ст.5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору).

Таким чином, щодо посилань відповідач на постанову Верховного Суду України від 30.10.2013 року, в якій наголошено на необхідності застосування при розгляді спору про визнання недійсним Іпотечного договору норм Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», суд зазначає, що норми такого Закону підлягають застосуванню в разі існування правовідносин у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. В матеріалах відповідної справи (в якій прийнято відповідну постанову Верховного Суду України) відносини були пов'язані з іпотечним кредитуванням, в той час, як в матеріалах даної справи відсутні відомості, які свідчать про наявність між сторонами кредитних відносин, пов'язаних з виникненням та управління іпотечними активами.

Також, в постанові Верховного Суду України від 17.04.2013 року при розгляді справи N 6-8цс13, в якій правовідносини є аналогічними правовідносинам у справі, що розглядається, викладено правову позицію, згідно з якою при укладенні Договору іпотеки в період, до внесення змін до Закону України «Про іпотеку» Законом України від 25 грудня 2008 року N 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», передача в іпотеку майнових прав на об'єкти незавершеного будівництва є порушенням положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 01.10.2007 р.).

Щодо строку позовної давності, суд зазначає, що згідно з пунктом 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, а в силу частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні положення містяться в пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України, де зазначається, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивні - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.

В позовній заяві і додаткових поясненнях позивачі вказують, що вони дізнались про порушення свого права після ухвалення Верховним Судом України постанови від 17.04.2013 року у справі № 6-8цс13, яка відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

Також, в пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» наголошується на тому, що за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

В постановах Верховного Суду України № 6-8цс13 від 17.04.2013 року, № 6-168цс12 від 30.01.2013 року, від 15.05.2013 року, від 04.09.2013 року відображені положення про те, що суди касаційної інстанції неоднаково застосовували одні і ті самі норми матеріального права, а саме: частину 2 статті 583 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 5 Закону України «Про іпотеку». З аналізу судової практики слідує, що Верховний Суд України з питань правового регулювання правовідносин, що є предметом даного спору, дав висновки лише в 2013 році.

Аналогічної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від 17.02.2014 року у справі № 915/1437/13.

Враховуючи, що позивачі в позові просять відновити пропущений з поважних причин строк позовної давності, суд з врахуванням вищенаведених обставин та правової позиції вищих судових інстанцій, дійшов висновку про визнання причин пропуску позовної давності поважними та наявність у позивачів права на судовий захист.

Таким чином, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним Іпотечного договору від 30.07.2007 року та Договору про внесення змін від 28.09.2007 року до спірного Іпотечного договору з тих підстав, що на момент укладення спірного договору майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки, підлягають задоволенню.

Також, ваховуючи вимоги ст. 55 Конституції України, якою передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються, вимога позивачів про виключення з Державного реєстру іпотек запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за № 5404666, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за 405454, підлягає розгляду судом по суті.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 24.07.2013 року у справі № 6-18373св13.

Таким чином, з метою усунення наслідків недійсності відповідного правочину та відновлення прав позивачів, які існували до укладення спірного Іпотечного договору, у відповідності до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про виключення з Державного реєстру іпотек запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за № 5404666, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за 5405454, якими встановлювались обтяження на підставі спірного Іпотечного договору (з додатками), який визнаний недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов що позовні вимоги позивачами обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відшкодування понесених позивачами (позивачем 3) судових витрат покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Іпотечний договір від 30.07.2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Київ» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, код 14371869), Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Атлант» (69095, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 9а, кв. 10, код 30920897), Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 « 69000, АДРЕСА_3, код НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест-Імідж» (08320, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мала Олександрівка, вул. Гагаріна, 14а, код 35033589), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2767у.

3. Визнати недійсним Договір про внесення змін від 28.09.2007 року до Іпотечного договору від 30.07.2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 4672.

4. Виключити з Державного реєстру іпотек запис, зареєстрований 01.08.2007 року за 5404666.

5. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис, зареєстрований 01.08.2007 року за № 5405454.

6. Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Київ» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, код 14371869) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Імідж» (08320, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мала Олександрівка, вул. Гагаріна, 14а, код 35033589) 3654,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 05.11.2014 р.

Суддя Т.П. Карпечкін