Постанова

від 22.12.2014 по справі 911/3960/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2014 р. Справа№ 911/3960/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від першого позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант" - Крупський В.В., довіреність № 1 від 15.05.2014;

від другого позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - представник не прибув;

від третього позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж" - Поліщук Р.М., довіреність № б/н від 14.01.2014;

від відповідача - Олексін О.С., довіреність № 25/17 від 12.03.2014;

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на рішення господарського суду Київської області від 21.10.2014 у справі № 911/3960/14 (суддя Карпечкін Т.П.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант", фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж" до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант", фізична особа-підприємець ОСОБА_3 та товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж" звернулися до господарського суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" про визнання недійсними Іпотечного договору від 30.07.2007 року та Договору про внесення змін від 28.09.2007 року до нього.

Крім цього, позивачі просили виключити з Державного реєстру іпотек запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за № 5404666, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за № 5405454.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.10.2014 у справі № 911/3960/14 позов задоволено повністю: визнано недійсними Іпотечний договір від 30.07.2007 року та Договір про внесення змін від 28.09.2007 року до нього; виключено з Державного реєстру іпотек запис, зареєстрований 01.08.2007 року за № 5404666, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис, зареєстрований 01.08.2007 року за № 5405454.

При ухваленні рішення по даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки на момент укладення оскаржуваного договору відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення цього договору) майнові права не могли бути об'єктом іпотеки, Іпотечний договір від 30.07.2007 року та Договір про внесення змін від 28.09.2007 року до нього підлягають визнанню недійсними.

Крім цього, судом визнані поважними причини пропуску позивачами строку позовної давності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 21.10.2014 у справі № 911/3960/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про задоволення позову з огляду на пропуск позивачами строку позовної давності.

З інших підстав рішення суду апелянтом не оскаржується.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 22.12.2014 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представники першого та третього позивачів заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Другий позивач не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, разом з тим, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності.

За наведених обставин, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між акціонерним комерційним банком "Київ" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ"), як кредитодавцем та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж", як позичальником 05.07.2007 року укладено Кредитний договір № 51/07.

Предметом даного договору є правовідносини, за якими кредитодавець надає позичальнику кредит на виконання зобов'язань за договором відступлення права вимоги № 1 від 21.06.2007 року та на поточні потреби підприємства на наступних умовах: сума кредиту 8 448 814, 63 грн. зі сплатою 17 % річних, строк користування кредитом з 05.07.2007 року по 04.07.2008 року (п. 1.1 договору).

До даного кредитного договору 23.07.2007 року було укладено Додаткову угоду № 1, відповідно до якої збільшено ліміт кредиту на 7 765 328,77 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором, між акціонерним комерційним банком "Київ" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ"), як іпотекодержателем та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант", як іпотекодавцем - 1, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, як іпотекодавцем - 2 та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж", як іпотекодавцем - 3 - боржником 30.07.2007 укладено Іпотечний договір.

У забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавці передають іпотекодержателю майнові права, які є їх спільною власністю, на нерухомість, будівництво якої не завершено, а саме право вимоги на отримання у власність нежилих приміщень культурно-торгівельного центру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 6498,60 кв.м. (п. 1.1 договору).

Згідно п. 1.2 договору кожний іпотекодавець передає майнові права на свою частку, визначену Договором про спільну інвестиційну діяльність (просте товариство): ТОВ "Компанія "Атлант": 625,58 кв.м., поверх 1-й, 6-й, 7-й; ФОП ОСОБА_3: 1021,17 кв.м., поверх 1-й, 6-й, 7-й; ТОВ "Інвест-Імідж": 4851,85 кв.м., поверх 1-й, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й.

Крім цього, 28.09.2007 року між сторонами укладено Договір про внесення змін до Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 4672, яким збільшено вартість предмету іпотеки.

У зв'язку з посвідченням Іпотечного договору було внесено відповідні записи до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

Позивачі звернулись до суду з позовом про визнання недійсним вищенаведеного Іпотечного договору від 30.07.2007 року та Договору про внесення змін від 28.09.2007 року до нього.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовують тим, що за договором іпотеки у заставу відповідачеві передані майнові права на незакінчені будівництвом нежитлові приміщення, а відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення оспорюваного договору) майнові права не могли бути об'єктом іпотеки, що в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України дає підстави для визнання недійсним іпотечного договору від 30.07.2007 року та Договору про внесення змін від 28.09.2007 року до нього.

На підтвердження правильності такої позиції позивачі посилаються на позицію Верховного Суду україни.

Крім цього, позивачі просять з метою усунення наслідків недійсності відповідного правочину та відновлення їх прав на майно, які існували до укладення спірного Іпотечного договору, виключити з Державного реєстру іпотек запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за № 5404666, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за 5405454, з огляду на порушення даними записами прав та інтересів позивачів.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до зазначених норм ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивачів про визнання недійсним іпотечного договору з тих підстав, що на момент його укладення майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки.

За змістом частин 1, 3 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до частини 2 статті 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Статтями 1, 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) передбачено, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї, як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття "іпотека майнових прав" і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні.

Стаття 5 Закону України "Про іпотеку" не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25.12. 2008 року № 800-VІ "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва, не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Відповідно до частини 2, 3 статті 331 Цивільного кодексу України, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного Іпотечного договору) право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації і державної його реєстрації, право власності виникає з моменту прийняття об'єкта до експлуатації і державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі його будівництва (створення майна).

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на незавершений будівництвом об'єкт нерухомості не виникає.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом від 25.12.2008 № 800-VІ "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яким було внесено доповнення до статті 5 Закону України "Про іпотеку".

Оскільки, на час укладення Іпотечного договору Іпотекодавці (позивачі-1, 2, 3) не були власниками об'єктів, що будуються, Закон України "Про іпотеку", який є спеціальним для даних правовідносин, не містив визначення предмета іпотеки майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, зміст спірного договору іпотеки суперечить нормам чинного законодавства, яке діяло на час укладення договору, а саме статті 5 Закону України "Про іпотеку", за змістом якої Іпотекодавець має бути носієм права власності або права господарського відання на майно, що передається в іпотеку.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку", іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

Для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

Для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я , по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб -платників податків та інших обов'язкових платежів;

Для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов"язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов"язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

Частиною 2 статті 18 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Оскільки в оспорюваному Іпотечному договорі іде мова про майнові права, то з урахуванням того, що законодавець розрізняє різні за своїм змістом майнові права - право власності, право володіння, право користування, тощо, договір повинен містити опис майнового права, тобто конкретний його вид.

Разом з тим, із оспорюваного Іпотечного договору вбачається, що в іпотеку передані майнові права на нерухоме майно без визначення їх виду (право власності, користування, інші речові права). Тобто, в оспорюваному Іпотечному договорі відсутній опис переданого майнового права, тоді як таким описом не може вважатися опис майна, яке має бути збудоване іпотекодавцем, оскільки він є описом майбутнього об'єкта, а не характеристикою майнового права, як того вимагає закон.

Майнові права на окремі нежитлові приміщення, які до завершення будівництва не могли бути ідентифіковані, не можуть бути предметом іпотеки.

За наведених обставин, оскільки на момент укладення спірного договору майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки, Іпотечний договір від 30.07.2007 року підлягає визнанню недійсним.

Наведеної позиції при вирішенні аналогічних спорів дотримується і Верховний Суд України у постановах № 6-8цс13 від 17.04.2013 року, № 6-168цс12 від 30.01.2013 року, від 15.05.2013 року, від 04.09.2013 року та Вищий господарський суд України в постанові від 17.02.2014 року у справі № 915/1437/13.

Постанова Верховного Суду України від 16.03.2010, надана відповідачем в засіданні апеляційного суду 22.12.2014, не може бути покладена в основу рішення по даній справі, оскільки підлягає застосуванню чинна позиція Верховного Суду України (починаючи з 2013 року), викладена у постановах № 6-8цс13 від 17.04.2013 року, № 6-168цс12 від 30.01.2013 року, від 15.05.2013 року, від 04.09.2013 року.

Крім того, враховуючи, що зміни до Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язковості застосування рішень Верховного Суду України внесені Законом України від 20.10.2011 р., обов'язковою є позиція Верховного Суду України наведена у вказаних постановах 2013 року.

З огляду на задоволення вимог про визнання Іпотечного договору від 30.07.2007 року недійсним, та з метою усунення наслідків недійсності зазначеного правочину, вимоги про виключення з Державного реєстру іпотек запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за № 5404666, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису, зареєстрованого 01.08.2007 року за 5405454 також підлягають задоволенню.

Крім цього, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про визнання причин пропуску позивачами строку позовної давності поважними, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, а в силу частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні положення містяться в пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України, де зазначається, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивні - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.

У позовній заяві позивачі вказують, що вони дізнались про порушення свого права після ухвалення Верховним Судом України постанови від 17.04.2013 року у справі № 6-8цс13, яка відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

На вказану обставину позивачі посилались в контексті поважності причин пропуску строку позовної давності, не оспорюючи сам пропуск такого строку.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

В постановах Верховного Суду України № 6-8цс13 від 17.04.2013 року, № 6-168цс12 від 30.01.2013 року, від 15.05.2013 року, від 04.09.2013 року відображені положення про те, що суди касаційної інстанції неоднаково застосовували одні і ті самі норми матеріального права, а саме: частину 2 статті 583 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 5 Закону України "Про іпотеку". З аналізу судової практики слідує, що Верховний Суд України з питань правового регулювання правовідносин, що є предметом даного спору, дав висновки лише в 2013 році.

Аналогічної правової позиції дотримується також і Вищий господарський суд України в постанові від 17.02.2014 року у справі № 915/1437/13.

Враховуючи, що позивачі в позові просять відновити пропущений з поважних причин строк позовної давності, суд з урахуванням вищенаведених обставин, дійшов висновку про визнання причин пропуску позовної давності поважними.

Згідно ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи те, що судом визнані поважними причини пропуску позивачами строку позовної давності, то відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 02.09.2014, із зазначенням при цьому щодо пропуску позивачами позовної давності, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки у зазначеній постанові надано оцінку саме початку обчислення перебігу позовної давності.

У даній справі ж позивачі не заперечують пропуск строку позовної давності, а лише посилаються на поважність причин пропуску цього строку.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов також висновку про те, що строк позовної давності було пропущено позивачами з поважних причин.

Отже, обставина пропуску позивачами строку позовної давності у даній справі не є спірною, а тому постанова Верховного Суду України від 02.09.2014, в якій надано оцінку саме початку обчислення перебігу позовної давності, без надання при цьому оцінки обставинам поважності пропуску цього строку, не може бути врахована у даному випадку.

Таким чином, наведені доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та захисту порушених прав позивачів шляхом визнання недійсним оскаржуваного договору.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 21.10.2014 у справі № 911/3960/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 911/3960/14 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко