Постанова

від 26.05.2015 по справі 911/3960/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року Справа № 911/3960/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на рішеннявід 04.11.2014 господарського суду Київської області та на постанову від 21.01.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 911/3960/14 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант", Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж", доПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" провизнання недійсним договору В судове засідання прибули представники сторін: позивача-1Крупський В.В. (дов. від 15.05.2014 № 1); позивача-2не з'явились; позивача-3не з'явились; відповідачаДяченко Є.Г. (дов. від 25.05.2015 № 25/61); ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року позивачі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант" (надалі - ТОВ "Компанія "Атлант"), Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4.) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж" (надалі - ТОВ "Інвест-Імідж") звернулися до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" (надалі - ПАТ "АКБ "Київ") про визнання недійсними Іпотечного договору від 30.07.2007 та Договору про внесення змін до нього від 28.09.2007, а також виключення з Державного реєстру іпотек запису, зареєстрованого 01.08.2007 за № 5404666 та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису, зареєстрованого 01.08.2007 за № 5405454.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.10.2014 у справі № 911/3960/14 (суддя Карпечкін Т.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 (колегія суддів: Пономаренко С.Ю. - головуючий, судді - Дідиченко М.А., Руденко М.А.) позов задоволено повністю; визнано недійсними Іпотечний договір від 30.07.2007 та Договір про внесення змін від 28.09.2007 до нього; виключено з Державного реєстру іпотек запис, зареєстрований 01.08.2007 за № 5404666 та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис, зареєстрований 01.08.2007 за № 5405454.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач - ПАТ "АКБ "Київ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що обставини справи були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій на підставі неповного дослідження усіх обставин справи в їх сукупності, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і зокрема ст. ст. 257, 261, частини 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 18 Закону України "Про іпотеку", що є підставою для скасування оскаржувани судових актів.

Позивач-1 - ТОВ "Компанія "Атлант" у відзиві на касаційну скаргу та додаткових поясненнях заперечило проти доводів відповідача та просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

Позивач-2 та 3 не скористалися правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів.

Позивач-2 та 3 надіслали до суду клопотання про розгляд справи у суді касаційної інстанії без їх участі, що свідчить про належе повідомденні сторін, які не скористалися своїм правом безпосереньої участі у розгляді касаційної скарги.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників позивача-1 та відповідача, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 05.07.2007 між Акціонерним комерційним банком "Київ" (правонаступником якого є ПАТ "АКБ "Київ") (Кредитодавець) та ТОВ "Інвест-Імідж" (Позичальник) укладений Кредитний договір № 51/07, за умовами якого Кредитодавець надає Позичальнику кредит на виконання зобов'язань за договором відступлення права вимоги № 1 від 21.06.2007 та на поточні потреби підприємства на наступних умовах: сума кредиту 8448814,63 грн. зі сплатою 17 % річних, зі строком користування кредитом з 05.07.2007 по 04.07.2008 (п. 2.1. Кредитного договору). Додатковою угодою № 1 від 23.07.2007 до Кредитного договору сторонамии збільшено ліміт кредиту на 7765328,77 грн.

В забезпечення належного виконання Позичальником кредитних зобов'язань, 30.07.2007 між Акціонерним комерційним банком "Київ" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Компанія "Атлант" (Іпотекодавець-1), ФОП ОСОБА_4 (Іпотекодавець-2), ТОВ "Інвест-Імідж" (Іпотекодавець-3 - Боржник) укладений Іпотечний договір, за умовами якого Іпотекодавці передають Іпотекодержателю майнові права, які є їх спільною власністю, на нерухомість, будівництво якої не завершено, а саме: право вимоги на отримання у власність нежилих приміщень культурно-торгівельного центру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 6498,60 кв.м. (п. 1.1. Іпотечного договору).

Згідно з пунктом 1.2. Іпотечного договору кожний Іпотекодавець передає майнові права на свою частку, визначену Договором про спільну інвестиційну діяльність (просте товариство): ТОВ "Компанія "Атлант" - 625,58 кв.м., поверх 1-й, 6-й, 7-й; ФОП ОСОБА_4 - 1021,17 кв.м., поверх 1-й, 6-й, 7-й; ТОВ "Інвест-Імідж" - 4851,85 кв.м., поверх 1-й, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й.

Крім цього, 28.09.2007 між сторонами укладений Договір про внесення змін до Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І.В., зареєстрований в реєстрі за №4672, яким збільшено вартість предмету іпотеки. У зв'язку з посвідченням Іпотечного договору було внесено відповідні записи до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

Позивачі звернулися до господарського суду з позовом про визнання недійсним Іпотечного договору від 30.07.2007 та Договору про внесення змін від 28.09.2007 до нього посилаючись на те, що за оспорюваним договором іпотеки у заставу відповідачеві передані майнові права на незакінчені будівництвом нежитлові приміщення, а відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення оспорюваних правочинів) майнові права не могли бути об'єктом іпотеки, що в силу статтей 203, 215 Цивільного кодексу України дає підстави для визнання їх недійсним та виключення з рєстрів зареєстрованих обтяжень, у зв'язку з порушення даними записами прав та інтересів позивачів.

За змістом частин 1, 3 статті 575 та частини 1 статті 576 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до частини 2 статті 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Статтями 1, 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачено, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї, як на окремий об'єкт нерухомості.

Отже, на момент укладення спірних договорів статтею 5 зазначеного Закону було передбачено лише наступні три види майна, які можуть бути предметом іпотечного договору, а саме: об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва та право оренди чи користування нерухомим майном.

Таким чином, на момент укладання оспорюваних договорів майнові права не могли бути предметом іпотеки, оскільки статтею 5 Закону України "Про іпотеку" такий предмет іпотечного договору не був передбачений, а тому при вчиненні іпотечного договору сторонами були порушені приписи статті 5 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За встановлених обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, місцевий господарський суд з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що на час укладення спірного Іпотечного договору від 30.07.2007 та Договору про внесення змін від 28.09.2007 до нього, майнові права на окремі нежитлові приміщення будівництво яких не завершено не могли бути предметом іпотеки згідно чинної на той час редакції статті 5 Закону України "Про іпотеку", яка не містила визначення предмета іпотеки майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва та встановлювала, що іпотекодавець має бути носієм права власності або права господарського відання на майно, що передається в іпотеку.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір повинен містити такі істотні умови, зокрема: опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення.

Частиною 2 статті 18 цього Закону передбачено, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки на момент укладення спірного договору майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки, у зв'язку з відсутністю реєстрації права вланості на таке майно та неможливістю його ідентифікувати, тому позовні вимоги про визнання недійсним Іпотечного договору від 30.07.2007 та Договору про внесення змін від 28.09.2007 до нього є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, враховуючи приписи ст. 216 Цивільного кодексу України, судом застосовано наслідки недійсності правочину та з метою відновлення порушених прав позивачів задоволено вимоги про виключення з Державного реєстру іпотек запису, зареєстрованого 01.08.2007 за № 5404666 та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису, зареєстрованого 01.08.2007 за № 5405454.

Разом з тим, встановивши факт порушення законного права та інтересу позивачів, які підлягають захисту, суди з урахуванням клопотання відповідача про застосування строку позовної давності та обгрунтування позивача щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, дійшли висновку, що порушене право позивачів підлягає захисту з огляду наступного.

Згідно з пунктом 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, а в силу частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Аналогічні положення містяться в пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України, де зазначається, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивні - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.

Так, судами встановлено факт порушення вимог діючого законодавстава (ст. ст. 5, 18 Закону України "Про іпотеку") на момент вчинення оспорюваних правочинів. Разом з тим, про те, що майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва, не є речовими правами, тому не можуть передаватись в іпотеку, стало відомо після ухвалення Верховним Судом України постанови від 17.04.2013 у справі № 6-8цс13 з приводу неоднакового застосування норм матеріального права, що надало позивачам можливість звернутись за захистом своїх порушених прав.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

З огялду на зазначене, суди попередніх інстанцій визнали поважними причини пропущення позовної давності, враховуючи при цьому, що право звернутися з даним позовом до суду у позивачів виникло з моменту його порушення (укладення оспорюваних правочинів), проте вірне тлумачення норми права Верховним Судом України здійснено лише у 2013 році, що дає підстави для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та має наслідком захист порушеного права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вирішуючи спір про визнання Іпотечного договору від 30.07.2007 та Договору про внесення змін від 28.09.2007 до нього недійсними, господарські суди встановили наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, зокрема, невизначеність предмету іпотеки, тому зробили правомірні висновки про визнання недійсними вищезазначених договорів. Визнання договорів недійсними стало підставою для виключення з державних реєстрів записів, що були внесені у зв'язку з укладанням цих договорів.

Судами обгрунтовано визнано причини пропуску строку позовної давності поважними, оскільки висновки викладені у постановах Верховного Суду України, відповідно до статті 111 28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України, а тому з урахуванням правової позиції Верховного Суду України порушені права та законні інтереси позивачів підлягають захисту.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів визнає вірними висновки про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів та виключення з державних реєстрів зареєстрованих обтяжень.

Згідно зі ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Дійшовши висновку про наявність підстав для захисту порушеного права суд визнав поважними причини пропуску строку позовної давності.

Як роз'яснено в пункті 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодекс у України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності; питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Скаржник доводить, що позовна давність пропущена, однак зазначене не спростовує висновку суду про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними.

З огляду на наведені мотиви суд касаційної інстанції не має підстав для переоцінки висновків суду в частині причин поважності пропуску строку, тому відхиляє твердження про невірне застосування позовної давності.

За наведених мотивів доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішення та постанови у даній справі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 та рішення господарського суду Київської області від 21.10.2014 у справі № 911/3960/14 залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

С.Р. Шевчук