Постанова

від 31.10.2014 по справі 826/14880/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

31 жовтня 2014 року 10:25 справа №826/14880/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві проскасування податкових повідомлень-рішень ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" (далі по тексту - позивач, ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Деснянському районі), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 травня 2014 року №0001382201, №0001432201, №0001392201 та №0001332205.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року відкрито провадження у справі №826/14880/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 16 жовтня 2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача свого уповноваженого представника до суду не направив, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 30 жовтня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі від 16 травня 2014 року №0001382201 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 153.1.3, 153.1.4 пункту 153.1 статті 153, підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 38 332,00 грн., в тому числі за основним платежем - 38 332,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі від 16 травня 2014 року №0001432201 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 310 398,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі від 16 травня 2014 року №0001392201 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 153.1.3, 153.1.4 пункту 153.1 статті 153, підпункту 14.1.36, 14.1.27, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 624 096,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі від 16 травня 2014 року №0001332205 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 291 686,01 грн., у тому числі за основним платежем - 257 650,09 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 34 035,92 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 06 травня 2014 року №1150/26-52-22-01-11/24168218 "Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК", код за ЄДРПОУ 24168218 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 та іншого законодавства за період 01.01.2011 по 31.12.2013" (далі по тексту - Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 153.1.3, 153.1.4 пункту 153.1 статті 153, підпункту 14.1.36, 14.1.27, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, підпункту 7.2.3, 7.3.1 пункту 7.3, пункту 5.1, пункту 1.32, підпункту 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 2 624 096,00 грн., та заниження податку на прибуток у сумі 38 332,00 грн., у тому числі: за ІІ квартал 2011 року - на 36 630,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року - на 1 702,00 грн.; підпункту 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено: завищення суми податку на додану вартість за грудень 2013 року у розмірі 13 913,00 грн.; завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на 296 485,00 грн., у тому числі за грудень 2013 року на загальну суму 296 485,00 грн.; підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено орендну плату всього у сумі 257 650,09 грн., у тому числі за 2011 рік у сумі 257 650,09 грн.

Вказані в Акті перевірки порушення відповідач обґрунтовує тим, що перевіркою не встановлено зв'язку між отриманими послугами та господарською діяльністю позивача, оскільки такі послуги не спрямовані на отримання доходу; підприємством невірно віднесено визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за спірний період; позивач неправомірно декларував від'ємне значення з податку на додану вартість, оскільки ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" фактично не здійснює господарську діяльність, а тому перевіркою не встановлено зв'язку між послугами отриманими від таких підприємств як, ТОВ "Аймакс Менеджмент Україна", ВАТ "Укртелеком", ТОВ "Енергоремсервіс", АК "Київенерго", Розрахунковий департамент "Київводоканал", ТОВ "Арцінгер", та господарською діяльністю позивача; у зв'язку із зміною ставки земельного податку, необхідність його сплати у розмірі 3 відсотки виникла у позивача з 01 січня 2011 року після введення в дію Податкового кодексу України, незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" дотримано передбачені умови для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість; зміна розміру земельного податку є підставою для внесення відповідних змін до договору, а не для автоматичної зміни орендної плати, та донарахування суми податкового зобов'язання.

Відповідач письмового заперечення проти позову до суду не надав.

Окружний адміністративний суд міста Києва виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

В частині висновків Акта перевірки про завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, суд звертає увагу на наступне.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд звертає увагу, що зміст Акта перевірки свідчить про те, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У свою чергу, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; не встановлено таких обставин і в Акті перевірки.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на неправомірність декларування позивачем витрат, у зв'язку з тим, що його господарська діяльність не спрямована на отримання доходу, оскільки формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування не ставиться в залежність від суми отриманого доходу від здійснення господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 лютого 2011 року у справі за позовом дочірнього підприємства "Пілснер Україна" до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області, яка в силу частини першої статті 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України.

В Акті перевірки встановлено, що позивачем не вірно віднесено визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за спірний період.

Відповідно до підпунктів 153.1.1, 153.1.2 та 153.1.3 пункту 153.1 Податкового кодексу України доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.

Витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату здійснення операції з такого придбання, а в частині раніше проведеної оплати - за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати.

Визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 153.1.4 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України передбачено, що у разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів або вартістю на дату здійснення операції, якщо вона була проведена після дати звітного балансу.

У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Також до витрат відносяться витрати на сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з придбанням іноземної валюти.

Термін "балансова вартість іноземної валюти" для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату звітного балансу.

Термін "вартість іноземної валюти на дату здійснення операції" для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату здійснення операції.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у з'вязку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці цього підпункту.

Згідно пункту 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Разом з тим, суд звертає увагу, що за даним епізодом порушення висновки Акта перевірки викладені не чітко, не в повній мірі, та без посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених порушень, що унеможливлює встановити які саме доходи від реалізації, та на підставі яких первинних документів та по відносинам із якими контрагентами не були включені до складу витрат, та відповідно, встановити наявність будь-яких порушень ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" в частині визначення обсягу витрат.

Як визначають пункти 4 та 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до пункту 5.2 розділу ІІ вказаного Порядку встановлено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідачем не визначено, за якими конкретними операціями позивача, мало місце встановлене порушення та якими первинними документами підтверджується виявлене порушення.

Як зазначив позивач, до складу витрат включено, у тому числі витрати на: юридичні послуги, ведення бухгалтерського обліку та комплексне обслуговування підприємства, витрати на електроенергію, водопостачання, оплату послуг зв'язку, оплату за розрахунково-касове обслуговування, вивіз сміття, підготовку та систематизацію первинної документації підприємства, та надав на підтвердження реальності понесених витрат відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Суд звертає увагу на те, що доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано, а також не надано будь-яких доказів на підтвердження виявлених порушень, зокрема, якими первинними документами підтверджується факт такого порушення.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що акт перевірки не містить посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність будь-яких порушень ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" в частині визначення обсягу витрат, висновки Акта перевірки про порушення Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та прийняття податкових повідомлень-рішень від 16 травня 2014 року №0001382201 та №0001392201- протиправним.

В частині висновків Акта перевірки про неправомірне включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість та завищення розміру від'ємного значення, суд керується наступним.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту містить і Податковий кодекс України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх використання в межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

В акті перевірки встановлено, що в межах перевіреного періоду позивач мав взаємовідносини з такими підприємствами як: ТОВ "Аймакс Менеджмент Україна", ВАТ "Укртелеком", ТОВ "Енергоремсервіс", АК "Київенерго", Розрахунковий департамент "Київводоканал", ТОВ "Арцінгер".

Позивач зазначив, що з метою провадження власної господарської діяльності ним придбано у вказаних підприємств, наступні послуги: юридичні послуги, ведення бухгалтерського обліку та комплексне обслуговування підприємства, витрати на електроенергію, водопостачання, оплату послуг зв'язку, оплату за розрахунково-касове обслуговування, вивіз сміття, підготовку та систематизацію первинної документації підприємства.

На підтвердження зазначеного, позивачем надано в матеріали справи наступні документи: договір на використання електричної енергії №2086025, договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 17 квітня 2007 року №07358/5-03, договір про надання консультаційних послуг від 01 квітня 2009 року №2, договір про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 23 лютого 2012 року №23/02-12, договір на комплексне обслуговування від 01 червня 2009 року №3, договір про надання консультаційних послуг від 07 квітня 2010 року №100407, акти виконаних робіт за договорами, рахунки за телекомунікаційні послуги, рахунки за ІР-послуги, договір про юридичне обслуговування від 01 вересня 2007 року №467.06/18, акти надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, акти приймання-передачі товарної продукції, акти здачі-приймання послуг, видаткові накладні, акти приймання-передачі консультаційних послуг, банківській виписки, звіти виконавця за наданими консультаційними послугами, рахунки-фактури, акти про надання юридичних послуг.

При цьому, суд звертає увагу на те що, факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "Аймакс Менеджмент Україна", ВАТ "Укртелеком", ТОВ "Енергоремсервіс", АК "Київенерго", Розрахунковий департамент "Київводоканал", ТОВ "Арцінгер" та ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК", відповідачем під сумнів не ставиться; відсутність на момент перевірки у ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, або їх невідповідність вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідачем не встановлено; будь-яких доказів на підтвердження встановлених в Акті перевірки порушень позивачем порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість, у тому числі посилань на первинні або інші документи, матеріали справи не містять.

Доводи відповідача про відсутність зв'язку між придбаними послугами та господарською діяльністю позивача, з посиланням на те, що діяльність ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" не спрямована на отримання доходу, не приймаються судом до уваги, оскільки наявність чи відсутність отримання позивачем доходів, не позбавляє права на віднесення сум з податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Наведене, дає підстави вважати, що ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" правомірно формувало податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам із зазначеними підприємствами, а висновки Акта перевірки про заниження податку на додану вартість та завищення суми від'ємного значення є помилковими, відповідно, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі від 16 травня 2014 року №0001432201 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно висновків акта перевірки про заниження ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" орендної плати за землю, суд звертає увагу на наступне.

Матеріали справи підтверджують, що 21 березня 2006 року між ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 21 жовтня 2010 року №652/2062 передає, а орендар приймає у оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої вул. Попудренка, 63 у Деснянському районі міста Києва, розміром 2,3714 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-культурно-розважального та готельно-офісного комплексу; відповідно до пункту 4.2 договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотків від її нормативної грошової оцінки до введення об'єкта в експлуатацію.

Починаючи з 01 січня 2011 року порядок оподаткування земельних ділянок та адміністрування земельного податку і орендної плати за землю визначається розділом ХІІІ "Плата за землю".

Згідно пунктів 288.1, 288.3 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлює, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

У свою чергу, відповідно до пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Таким чином, річна сума орендної плати за землю за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за 3 відсотки.

Аналіз наведених правових норм вказує, що, хоча розмір орендної плати й зазначається у договорі оренди, однак, є нормативно врегульованою величиною із визначенням мінімальної та максимальної меж.

За правилами пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Враховуючи викладене, суд погоджується з висновками Акта перевірки та вважає, що у зв'язку зі зміною ставки орендної плати із набранням законної сили Податковим кодексом України ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" з 01 січня 2011 року мало самостійно обчислювати суму податку, виходячи зі ставки у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до мінімальних обмежень, визначених у підпункті 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, та незалежно від внесення змін до договорів оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2013 року у справі №К/9991/87034/11, від 21 жовтня 2013 року у справі №К/800/10746/13, від 23 жовтня 2013 року у справі №К/9991/15442/12, від 28 жовтня 2013 року у справі №К/9991/61718/12, від 09 грудня 2013 року у справі №К/9991/51082/12.

Що стосується посилань позивача на постанови Верховного Суду України від 11 червня 2013 року у справах №21-443а12 та №21-166а13, суд зауважує, що у відповідності частини першої статті 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

У той же час, суд звертає увагу, що вказані вище постанови Верховного Суду України прийняті за результатами перегляду судових рішень Вищого адміністративного суду України щодо неоднакового застосування ним норм Законів України "Про оренду землі" та "Про плату за землю"; жодних посилань на норми Податкового кодексу України та їх застосування зазначені постанови Верховного Суду України не містять, а тому не можуть прийматись до уваги як обов'язкові в контексті спірних правовідносин.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 травня 2014 року №0001332205 не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Деснянському районі частково доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" підлягає частковому задоволенню.

Частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Матеріали справи підтверджують, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн., тобто 10 відсотків розміру ставки судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру.

Відповідно до частин першої-третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог з позивача належить стягнути суму судового збору, що підлягає сплаті, пропорційно до задоволеної частини вимог та з урахуванням сплаченої частини суми судового збору.

Так, суд встановив, що у процентному відношенні позивачу відмовлено у задоволенні майнових вимог у розмірі 8,94%, (291 686,01 грн. з 3 264 512,01 грн.) тобто на користь Державного бюджету України з позивача належить присудити 8,94% судового збору за подання позову майнового характеру, а саме позовних вимог відмовлено, а саме: 435,56 грн. (4 872,00 грн.*5,73%).

З урахуванням того, що при подачі адміністративного позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн., беручи до уваги суму судового збору, яку належить присудити на користь Державного бюджету України, на користь позивача суд присуджує 51,64 грн. (487,20 грн.-435,56 грн.) сплаченого ним судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 16 травня 2014 року №0001382201, №0001432201 та №0001392201.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-ЛУНО-ПАРК" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 51,64 грн. (п'ятдесят одна гривня шістдесят чотири копійки).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко