Ухвала

від 28.10.2014 по справі 818/1607/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 р.Справа № 818/1607/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2014р. по справі № 818/1607/14

за позовом Торгової фірми "Барко" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Торгова фірма «Барко» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 серпня 2013 року № 0000362311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем на 123673 грн. та за штрафними санкціями 11127,75 грн.; № 0000372311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем 130038 грн. та за штрафними санкціями 31237,25 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідач в ході перевірки безпідставно визнав угоду, укладену між позивачем з його контрагентом, такою, яка не мала реальних наслідків, посилаючись виключно на акт перевірки юридичної особи в ланцюгу постачання послуг при цьому не досліджуючи фактичність надання послуг. Однак, позивач зазначає, що спірні угоди фактично виконувались та мали на меті отримання прибутку, що підтверджується відповідною первинною документацією. Окрім того, відповідач безпідставно встановив факт реалізації товару за ціною нижчою за собівартість, оскільки безпідставно до суми собівартості включив суму ПДВ.

Судом першої інстанції адміністративний позов було задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 06.08.2013 року №0000362311 та №0000372311.

Відповідач, не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

Представник відповідача подав суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до вимог ст. 197 КАС України судом апеляційної інстанції розглянуто справу в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем в період з 01 липня 2013 року по 17 липня 2013 року була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт від 24 липня 2013 року №423/22-3/23998573 (т.1 а.с.18-66).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 06 серпня 2013 року № 0000362311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем на 123673 грн. та за штрафними санкціями 11127,75 грн.; № 0000372311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем 130038 грн. та за штрафними санкціями 31237,25 грн.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що в грудні 2011 року ТОВ «ТФ «Барко» було отримано рекламну продукцію (пакети, календарі, записники та інші канцтовари з логотипом фірми) від ТОВ «Кміс-Торгмаш-МК» всього на суму 50783,33 грн. та в рекламних цілях роздано покупцям товарів.

В бухгалтерському обліку вказана операція відображена такими бухгалтерськими проводками: Д-т 209 «інші матеріали» к-т 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками» на суму 50783,33 грн. Д-т 93 «витрати на збут» к-т 209 «інші матеріали» на суму 50783,33 грн. Д-т 791 «результат від основної діяльності» к-т 93 «витрати на збут» на суму 50783,33 грн. Витрати на рекламу власної продукції (товарів) задекларовано в декларації з податку на прибуток за II-IV квартали 2011 р. у складі витрат на збут.

Реальність виконання укладеного договору підтверджують первинні документи, а саме: договір №28/12 від 28 грудня 2011 року на виготовлення рекламної продукції, специфікація №1 від 30 грудня 2011 року до вказаного договору, рахунок фактура №СФ-000111 від 30 грудня 2011 року, видаткові накладні №РН-0000290 та №РН-0000289 від 30 грудня 2011 року, податкова накладна від 30 грудня 2011 року №208 (т.1 а.с.79-87).

Висновки відповідача, що укладений договір між позивачем та вказаним вище контрагентом не спричинив реального настання правових наслідків обґрунтовується лише припущеннями, оскільки відповідач вказує про неможливість виконання робіт в ланцюгу постачання послуг, а саме між ТОВ «Кміс- Торгмаш МК» та ТОВ «Мережа».

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Відповідно до ч. 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами статті 4 цього Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо інщих порушень колегією суддів встановлено, що в періоді, що перевірявся, ТОВ «ТФ «Барко» здійснювало реалізацію на експорт продукції (запчастини, м'ясо яловичина) за цінами, нижчими за ціну придбання, чим порушено вимоги пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.4.1 п. 135.4. ст. 135, пп.153.2.1, пп.153.2.3 п.153.2 Податкового кодексу України, ст. 42 Господарського кодексу України.

Підпунктом 135.4.1 п. 135.4. ст..135 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Згідно пп. 153.2.1. п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України - дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно пп.153.2.3. п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України, - положення підпункту 153.2.1 поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

ТФ «Барко» у формі ТОВ за перевіряємий період здійснювало реалізацію на експорт продукції (запчастини, м'ясо яловичина) за цінами, нижчими за ціну придбання, в тому числі: згідно ВМД №805000018/2011/002348 від 19.09.2011 року реалізовано запасні частини для сільськогосподарської техніки в асортименті на суму 604 619,79 грн.

Запасні частини, реалізовані в подальшому на експорт, ТФ «Барко» у формі ТОВ було придбано на митній території України у ФОП ОСОБА_1 (загальна система оподаткування, платник ПДВ), код НОМЕР_3, м. Конотоп, згідно з такими накладними: накладна №223 від 18.09.2011 р., запасні частини в асортименті на суму 373934,66 грн. в тому числі ПДВ-62322,44 грн.; накладна №224 від 18.09.2011 р., запасні частини в асортименті на суму 336482,59 грн., з тому числі ПДВ- 6482,59 грн., всього на суму 710 417,25 грн. (в тому числі ПДВ-118 402,88 грн.).

Транспортування товарів покупцю здійснювалось ПП ОСОБА_2 Витрати по придбанню транспортних послуг у ФОП ОСОБА_2 віднесено до витрат за збут згідно з актом виконаних робіт №23 від 19.09.2011 року на суму 10980,00 грн., (в т. ч. ПДВ-1830,00 грн.).

Повна собівартість придбаної продукції (включаючи вартість транспортно- експедиційних послуг) з урахування ПДВ склала 721 397,25 грн. (710 417,25 грн. + 10 980,00 грн.). Фактична вартість товару згідно контракту становить 604 619,79 грн.

Різниця між фактичною ціною поставки та повною собівартістю товарів (за даними перевірки) склала (-116 777,46) грн. (604 619,79 грн. - 710 417,25 грн.) тобто від здійснення даної операції підприємство недоотримало дохід в сумі 116 777,00 грн.

Загальна собівартість придбаних товарів у 2011 році (включаючи вартість транспортно-експедиційних послуг) разом з ПДВ склала 1 693 078,97 грн.

Фактична вартість реалізації товарів за Контрактом №1102 від 11.02.2011 року становить 1 413 792,65 грн.

Різниця між фактичною ціною поставки та повною собівартістю реалізованих товарів (за даними перевірки) складає 279286,00 грн. (61817,00 грн. + 100692,00 грн. + 116777,00 грн.). Протягом 2012 року ТОВ «ТФ «Барко» здійснювало реалізацію товару на експорт згідно контракту №28/Б/К від 12.03.2012 року, укладеного з ТОВ «Крестор», Росія, м. Москва, вул. П'ятницька, 36; умови поставки-FСА, вид товару - м'ясо, яловичина заморожена, напівтуші, згідно ВМД №805110001/2012/000651 від 20.03.12 р. всього на суму 786 550,13 грн.

М'ясо яловичина було придбано ТОВ ТФ «Барко» на митній території України у виробника-ПАТ «Конотопм'ясо» на підставі договору №28/02-12 від 28.02.2012 року.

Специфікацією №1 від 14.03.2012 року до Договору постачання від 28.02.2012 р. №28/02-12 визначено кількість реалізованої продукції, а саме: м'ясо яловичини (напівтуші) заморожені вагою 19000 кг по ціні 36,10 грн. (без ПДВ) за 1 кг. (виробник - ПАТ «Конотопм'ясо»).

Згідно з накладною №401061 від 19.03.2012 року придбано м'ясо у кількості 19000 кг на суму 823270,00 грн., (в т. ч. ПДВ - 137211,67 грн.).

Транспортування товару покупцю здійснювалось за рахунок ТОВ ТФ «Барко» транспортом ПП ОСОБА_3 Вартість транспортних послуг, придбаних у ПП ОСОБА_3 віднесено до витрат згідно акта виконаних робіт №83 від 26.03.2012 року на суму 21600,00 грн. (в т. ч. ПДВ-3600,00 грн.).

Інші витрати, понесені при реалізації на експорт:вартість послуг із зберігання товарів віднесено до витрат згідно акта виконаних робіт від 31.03.12 роеку на суму 31800 грн. (в т. ч. ПДВ - 5300 грн.); реєстраційний збір (брокерські послуги) на суму 778,72 грн. (в т. ч. ПДВ-129,79 грн.); сертифікація походження на суму 552,08 грн. (в т. ч .ПДВ - 92,00 грн.).

Загальна сума витрат з урахуванням ПДВ по придбаних послугах складає 54730,80 грн.

Повна собівартість придбаної продукції (включаючи вартість транспортно- експедиційних послуг та інших витрат) з урахування ПДВ склала 878 001,00 грн. (823 270,00 грн. + 54731,00 грн.).

Фактична вартість реалізованих товарів (м'ясо яловичини) згідно контракту становить 786550,13 грн.

Різниця між фактичною вартістю постачання та повною собівартістю реалізованих товарів (за даними перевірки) складає 91451,00 грн., (786 550,00 грн.-878 001,00 грн.), тобто від здійснення даної операції, як зазначає відповідач, підприємство недоотримало дохід в сумі 91451,00 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що в серпні 2012 року ТОВ «ТФ «Барко» здійснювало реалізацію на експорт товарів згідно Контракту №09 від 09.05.2012 року, укладеного з ТОВ «Мігос», Росія, м. Москва, вул. Простора, 6, умови поставки товару-FСА, вид товару - м'ясо яловичини заморожене, відповідно ВМД №805110001/2012/002622 від 31.08.12 р. на суму 672484,67 грн.

М'ясо яловичина було придбано ТОВ ТФ «Барко» на митній території України у виробника-ПАТ «Конотопм'ясо» на підставі договору №28/02-12 від 28.02.2012 року.

Специфікацією №3 від 28.08.2012 року до договору постачання №28/02-12 від 28.02.2012 р. визначено кількість реалізованої продукції, а саме: м'ясо яловичини заморожене вагою 19000 кг по ціні 36,10 грн. (без ПДВ) за 1 кг. Товар отримано згідно накладної №403238 від 31.08.2012 року, а саме: м'ясо яловичини вагою 19000 кг на суму 769 500,00 грн., (в тому числі ПДВ-128 250,00 грн.).

Транспортування товару покупцю здійснювалось ТОВ ТФ «Барко» транспортом перевізника - ПАТ «Конотопм'ясо» (код 00444049), договір №29/08/12 від 29.08.2012 року.

Витрати по придбанню транспортних послуг у ПАТ «Конотопм'ясо» (код 00444049) віднесено до витрат згідно акта виконаних робіт № від 31.08.2012 року на суму 21600,00 грн., (в т. ч. ПДВ-3600,00 грн.).

Інші витрати, понесені при реалізації на експорт: витрати по придбанню послуг зберігання на суму 1188,0 грн., (в тому числі ПДВ-198,0 грн.); сертифікат походження, на суму 681,42 грн., (в т. ч. ПДВ-113,57 грн.).

Загальна сума витрат, з урахуванням ПДВ по придбаних послугах складає 23469,42 грн. (21600,00 грн. + 1188,00 грн. + 681,42 грн.).

Повна собівартість придбаної продукції (включаючи вартість транспортно-експедиційних послуг та інших витрат) з ПДВ склала 792 969,00 грн. (769 500,00 грн. + 23 469,00 грн.).

Фактична вартість поставки згідно контракту становить 672 484,67 грн.

Різниця між фактичною ціною поставки та повною собівартістю реалізованих товарів (за даними перевірки) складає (-120 484,75) грн., (672 485,00 грн. - 792 696,00 грн.), тобто від здійснення даної операції підприємство недоотримало дохід в сумі 120 485,00 грн.

Всього за 2012 рік повна собівартість придбаної продукції (включаючи вартість транспортно-експедиційних послуг та інших витрат) з ПДВ склала 1670970,14 грн., (878 001,00 грн. + 792 969,00 грн.).

Фактична вартість поставки згідно контрактів становить 1459034,80 грн. (786 550,00 грн. + 672 485,00 грн.).

Різниця між фактичною ціною поставки за контрактами та повною собівартістю реалізованих товарів (за даними перевірки) складає 211 936,00 грн. (91 451,00 грн. + 120 485,00 грн.), тобто від здійснення реалізації товарів на експорт за ціною, нижчою за повну собівартість реалізованих товарів, підприємство недоотримало дохід в сумі 211936,00 грн.

Всього за перевірений період від здійснення операцій з реалізації на експорт товарів за цінами, нижчими за їх повну собівартість, підприємство занизило доходи від реалізації товарів всього на суму 328 713,00 грн., в тому числі: за III квартал 2011 року - в сумі 116 777,00 грн., за І квартал 2012 року - в сумі 91 451,00 грн., за III квартал 2012 року - в сумі 120 485,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, виходив з такого.

Так, в акті перевірки відповідач зазначає, що позивач здійснював реалізацію на експорт продукції за цінами, нижчими за ціну придбання, у зв'язку з чим, вважав, що дохід, отриманий позивачем від продажу вищевказаного товару на експорт повинен визначатися відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари.

Однак, відповідно до п.п. 153.2.2 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на час вчинення спірних операцій) вказаний порядок визначення податку застосовується тільки у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідач, визначаючи звичайну ціну спірного товару, брав за основу ціну його придбання разом з ПДВ та всі витрати, пов'язані з його реалізацією.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246, яким затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", щодо включення до первісної вартості запасів суми непрямих податків у зв'язку з придбання запасів, які не відшкодовуються підприємству (п.9), встановлено, що включення до первісної вартості запасів здійснюється виключно непрямих податків, які не відшкодовуються підприємству. При цьому, тим же пунктом Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", визначено, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається, зокрема, з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків.

Відповідно до п.п. 14.1.178. ст.14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Зазначеним розділом Податкового кодексу України передбачено відшкодування податку на додану вартість.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першшої інстанції щодо того, що податок на додану вартість є податком який відшкодовується підприємству, він не підлягає включенню до собівартості та первісної вартості запасів.

Аналогічні норми містить і п.п. 139.1.6. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, відповідно до якого, не включаються до складу витрат, суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Виходячи з аналізу перелічених норм законодавства та згідно порядку обліку податку на додану вартість, що встановлений Інструкцією Міністерства фінансів України від 01.07.1997 року № 141 "Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість" та нормами Податкового кодексу України, суми податку на додану вартість не впливають на склад доходів та витрат підприємства.

Отже, суми ПДВ, що сплачені постачальнику в ціні товару, не є витратами підприємства.

Таким чином, в порушення зазначених вище норм законодавства, відповідачем було фактично враховано у складі собівартості товару суми податку на додану вартість, що сплачений постачальнику, що призвело до безпідставного висновку про продаж товару дешевше собівартості.

У зв'язку з викладеним, відповідач не обґрунтовано визначив звичайну ціну, а як наслідок і необґрунтовано визначив суму грошових зобов'язань з даного податку, у зв'язку з чим, позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того, відповідно до п.39.15 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції яка діяла на час проведення перевірки та складання акту перевірки), у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Іншим встановленим порушенням є те, що в перевіреному період в порушення вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України для перевірки надані факсокопії наступних податкових накладних: податкової накладної №96 від 16.06.2011 року на загальну суму 30561,60 грн., в т. ч. ПДВ 5093,60 грн. на отримання амінокату 30% кількістю 200 л. від ТОВ «Нутрітех Україна» м. Київ, код 34575942, віднесено до податкового кредиту декларації за червень 2011 року ПДВ в сумі 5094 грн.; податкової накладної №1 від 04.05.2012 р. на загальну суму 7463142,0 грн., в т. ч. ПДВ 124362,0 грн. на придбання ніторамофоски 10:20:20 загальною вагою 147 т. від ТОВ "Наш ковчег" м. Київ, код 36927302, віднесено до податкового кредиту декларації за травень 2012 року ПДВ в сумі 124362.0 грн.; податкової накладної №254 від 17.07.2012 р. на загальну суму 3500,00 грн., в т. ч. ПДВ 583,33 грн. на придбання транспортних послуг за маршрутом: Конотоп-Новомосковськ- Дніпропетровськ автомобілем ДАФ держ. №03208АВ з причепом держ. №1543АА від ТОВ "Космос" м. Дніпропетровськ, код 20197631, віднесено до податкового кредиту декларації за липень 2012 року ПДВ в сумі 583,00 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що єдиною підставою висновків відповідача про неправомірне віднесення сум ПДВ за вищевказаними податковими накладними до податкового кредиту, є твердження про недоліки оформлення накладних, а саме - до перевірки надані факсокопії податкових накладних. Зазначені податковим органом обставини не свідчать про недійсність податкових накладних та про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту на їх підставі.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до підпункту 201.6 вказаної статті, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Колегією суддів встановлено, що надані позивачем до податкової перевірки податкові накладні містять належні реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних по підприємству позивача.

Чинне законодавство не містить застережень з приводу підтвердження показників податкового кредиту за допомогою факсимільних копій при проведенні податкової перевірки, за умови наявності оригіналів таких документів.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно відніс суми за такими податковими накладними до складу податкового кредиту.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки викладена правова позиція не є обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2014р. по справі № 818/1607/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бершов Г.Є. Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.