Постанова

від 29.09.2014 по справі 826/4600/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 вересня 2014 року 09 год. 47 хв. № 826/4600/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Август Груп» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23 листопада 2012 року № 0003612240/11509 та № 0003602240/11509, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Август Груп» (далі - позивач, ПП «Август Груп») звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) від 23 листопада 2012 року № 0003612240/11509 та № 0003602240/11509.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013, позов задоволено, визнано протиправними та скасовані спірні податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.06.2014 за № К/800/61523/13 замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві; касаційну скаргу ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві задоволено частково, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий судовий розгляд, виходив з того, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом, можливостей контрагента щодо виконання укладених з позивачем договорів, фактичної оплати податку в ціні товару, рух активів в процесі здійснення господарських операцій з відповідним документальним підтвердженням, факт реєстрації контрагента позивача в якості платника податку, а також питання формування позивачем валових витрат в спірному періоді в розрізі із понесеними витратами на виконання господарських операцій із вищевказаним контрагентом та їх зв'язок з господарською діяльністю.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи (ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2014 справу прийнято до провадження суддею Дегтярьовою О.В.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що висновки акта ДПІ № 5725/2240/35390622 від 09.11.2012 (далі - Акт) документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція контролюючого органу щодо нереальності (нікчемності) господарських правочинів, укладених між ПП «Август Груп» і ТОВ «Ліга Груп» фактично ґрунтується на неналежних доказах. Натомість реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами.

Відповідач у свою чергу проти позову заперечує та зазначає, що ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Август Груп» з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Ліга Груп» за період діяльності з 01.08.2011 по 31.08.2011, за результатами якої складено Акт, згідно висновків якого за ПП «Август Груп» встановлені порушення норм податкового законодавства, в результаті чого занижено податок на додану вартість та податок на прибуток, оскільки згідно акта ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Ліга Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за травень 2011 року - січень 2012 року від 31.08.2012 №304/22-2/36449011, контрагент позивача - ТОВ «Ліга Груп» фактично не здійснює господарської діяльності та має ознаки фіктивності.

В судових засіданнях, призначених у даній справі, представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

З урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Август Груп» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських відносин із ТОВ «Ліга Груп» за період з 01.08 по 31.08.2011.

За результатами зазначеної перевірки, складено Акт, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення:

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період з 01.08.2011 по 31.12.2011 у розмірі 217 261 грн., яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, зокрема: за серпень 2011 - 69 470 грн., за вересень 2011 - 43 024 грн., за жовтень 2011 року - 32 842 грн., за листопад 2011 року - 27 821 грн., за грудень 2011 року - 44 104 грн.;

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України в результаті чого занижено суму податку на прибуток за період з 01.08.2011 по 31.12.2011 у розмірі 129 368 грн., яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, зокрема: за 3 кв. 2011 року - 129 368 грн.;

- п. 120.1 ст. 120 ПК України, що стало наслідком неподання декларації на прибуток за 2-4 кв. 2011 року.

На підставі зазначеного Акту, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0003612240 від 23.11.2012 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 217 261 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями (штрафами) на суму 54 315,25 грн.; та №0003602240 від 23.11.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 129 368 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1 020 грн.

За результатами адміністративного оскарження, висновки Акту перевірки, та вище згадані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Однак, ПП «Август Груп» з позицією відповідача не погоджується, вважає висновки Акту та винесені податкові повідомлення рішення необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку з чим і звернулося з позовом до суду.

Обґрунтовуючи свою позицію позивач зазначає, що протягом 2011 року ТОВ «Ліга Груп» надавало ПП «Август Груп» послуги перевезення. Так, на підставі рахунків-фактур №127 від 31.08.2011, №195 від 30.09.2011, №137 від 25.10.2011, №138 від 31.10.2011 були оформлені акти здачі-приймання робіт: №127 від 31.08.2011, №195 від 30.09.2011, №137 від 25.10.2011, №138 від 31.10.2011, №132 від 25.11.2011, №133 від 30.11.2011, №134 від 26.12.2011, №135 від 30.12.2011.

За наслідками виконання господарських зобов'язань, ТОВ «Ліга Груп» на користь позивача виписано податкові накладні на суму ПДВ в розмірі 226 599,53грн., а саме: №135 від 30.12.2011, №134 від 26.12.2011, №133 від 30.11.2011, №132 від 25.11.2011, №138 від 31.10.2011, №137 від 25.10.2011, №195 від 30.09.2011, №127 від 31.08.2011.

Факт оплати за отримані послуги підтверджується платіжними дорученнями, а також оригіналами оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631 за перевіряємий період.

На підтвердження фактичності виконання контрагентом взятих на себе зобов'язань, позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії Заявок на організацію робіт, згідно яких позивач просить ТОВ «Ліга Груп» виконати обсяг робіт, що вказаний в Заявках.

Перевезення ТОВ «Ліга Груп» товарів здійснювалось в інтересах позивача на третіх осіб, як то ДТГО «Південно-Західна Залізниця», ТОВ «Імпел Гріффін Груп», ПАТ «КЕВРЗ», що підтверджуються належним чином завіреними копіями товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання товару.

Враховуючи наведене, позивач наголошує на реальності та правомірності господарських відносин з контрагентом - ТОВ «Ліга Груп».

Відповідач у свою чергу, обґрунтовуючи свою позицію щодо нікчемності правочинів ТОВ «Ліга Груп» та ПП «Август Груп» посилається на відомості, які містяться в акті ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Ліга Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за травень 2011 року - січень 2012 року від 31.08.2012 №304/22-2/36449011.

Так, відповідно до зазначеного акту, за результатами виїзду за податковою адресою ТОВ «Ліга Груп», встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням; директора ТОВ «Ліга Груп» - ОСОБА_3 дав пояснення співробітникам ДПІ щодо непричетності до діяльності товариства, а підписуючи реєстраційні документи не знав що саме підписує, оскільки не має відповідної освіти. Також, згідно висновку спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві від 29.09.2011 №1641, податкову звітність за липень та серпень 2011 року ОСОБА_3 не підписував.

Крім того, відповідач у зазначеному акті перевірки зазначає, що слідчим з ОВС СВ УСБ України в Київській області 16.01.2012 порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України відносно ОСОБА_3 Для підтвердження даних відомостей Окружним адміністративним судом м. Києва направлено судовий запит від 07.07.2014 №826/4600/13-а до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, однак на день винесення даної постанови відповідь судом не отримана.

Виходячи зі сказаного, відповідачем зроблено висновок, що ТОВ «Ліга Груп» має ознаки фіктивності та створено і використовувалось без мети здійснення господарської діяльності, між ТОВ «Ліга Груп» та ПП «Август Груп» відсутні правочини як такі, що спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому, ПП «Август Груп» не має правових підстав для формування ним сум валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з даним контрагентом.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Положення) яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів, згаданих вище, суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення, наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ТОВ «Ліга Груп» на адресу позивача за результатами виконання робіт, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) існує презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

У ході розгляду даної справи, відповідачем не було пред'явлено суду будь-яких належних доказів нікчемності правочинів, здійснених між ТОВ «Ліга Груп» та ПП «Август Груп».

Відповідачем також не було надано суду доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «Ліга Груп») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного правочину. Навпаки, відповідно до Акту перевірки, ТОВ «Ліга Груп» в період взаємовідносин з ПП «Август Груп» було зареєстроване платником ПДВ (з 02.04.2009 по 07.02.2012).

Також відповідачем не надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого контрагента умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб. Просте посилання а Акті перевірки на такі обставини не може бути прийнято судом як фактичний доказ у справі.

У свою чергу, доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - Кодекс), є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем під час судового розгляду даної справи не було надано жодних достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам ПП «Август Груп» та або його контрагента - ТОВ «Ліга Груп».

У зв'язку з наведеним, суд не бере до уваги посилання відповідача на показання директора та засновника ТОВ «Ліга Груп» щодо непричетності до господарської діяльності товариства, оскільки допит свідка не є у даному випадку належним доказом у розумінні ч. 1, ч. 4 ст. 70 Кодексу.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, враховуючи викладені обставини у своїй сукупності суд робить висновок, що господарські операції між ТОВ «Ліга Груп» та ПП «Август Груп» були реальними та спрямованими на реальне настання відповідних наслідків, позивачем виконані всі передбачені податковим законодавством умови для віднесення відповідних сум по взаємовідносинам з ТОВ «Ліга Груп» до складу валових витрат та податкового кредиту.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданої зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість і податку на прибуток, та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Крім того, як вбачається з текстів Акта перевірки (стор. 8 - 9 такого Акта) та наявних матеріалах даної справи рішень Державної податкової служби у м. Києві від 01.02.2013р. № 1066/10/12-1-03 та Державної податкової служби України від 05.03.2013р. № 3379/6/10-2115 про результати розгляду скарг, в ході проведення перевірки позивача був встановлений випадок неподання ПП «Август Груп» декларації з податку на прибуток підприємства за 2 - 4-ий квартали 2011 року (тобто, фактично за 4-ий квартал 2011 року). За даними листа ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 29.01.2013р. № 84/8/22-40, посилання на який міститься у рішенні ДПС у м. Києві від 01.02.2013р. № 1066/10/12-1-03, попередньо факт неподачі підприємством податкової звітності з податку на додану вартість за лютий 2012 року вже був зафіксований в матеріалах камеральної перевірки (акт від 17.05.2012р. № 2244/1502/35390622), що не заперечується позивачем), та на підставі такого акта перевірки до ПП «Август Груп» застосовано штрафну санкцію у розмірі 170,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 17.05.2012р. № 0012451502. З урахуванням наведеного, на думку відповідача, за наслідкам документальної перевірки до позивача на підставі норми п. 120.1 ст. 120 ПК України була застосована штрафна санкція у розмірі 1 020,00 грн. згідно спірного податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012р. № 0003602240.

У відповідності до п. 120.1 ст. 120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Позивач на спростування правомірності таких висновків Акта перевірки подав до суду копію електронної податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2011 рік (річна), датовану 07.02.2012р., що заповнена за формою, яка була затверджена Наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2014р. № 114 «Про затвердження форми податкової декларації з податку на прибуток підприємства» (який при цьому втратив чинність 18.11.2011 року згідно з Наказом Міністерства фінансів України від 28 вересня 2011 року № 1213 «Про затвердження форми податкової декларації з податку на прибуток підприємства»).

На підтвердження факту подання зазначеної податкової декларації до податкового органу позивач посилається на роздруківку електронного повідомлення від 07.02.2012р. про доставлення податкової звітності на рівні ДПА України, в якому також містяться пропозиції щодо отримання квитанції № 1. Однак, на думку суду, даний документ не є тим безспірним доказом, що засвідчує фактичні обставини отримання відповідачем в лютому 2012 року податкової декларації підприємства з податку на додану вартість за 4-ий квартал 2012 року (річну декларацію) у зв'язку з наступним.

Так, згідно із положеннями п. 46.2 ст. 46 ПК України (в редакції чинній на моменту виникнення спірних правовідносин) платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації. Платники податку на прибуток, малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України, подають разом з річною податковою декларацією річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

При цьому форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України (абз. 1 п. 46.5 ст. 46 цього Кодексу).

Відповідно до п. 49.1 та абз. 1 п. 49.2 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Зокрема, пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 цього Кодексу передбачено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Також, якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду (п. 49.19 ст. 49 ПК України).

Нормами п. 49.3 ст. 49 зазначеного Кодексу встановлені способи подання податкової звітності до податкових органів. Так, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

При формуванні та поданні податкових документів (податкової звітності) в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, платник податків передусім має керуватися положеннями з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку (далі - Інструкція), затвердженою Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008р. № 233 «Про подання електронної податкової звітності», (що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за № 320/15011).

При поданні податкових документів в електронній формі телекомунікаційними каналами зв'язку платник податків та органи ДПС повинні додержуватися певного порядку, визначеного п. 7 зазначеної Інструкції.

Зокрема, як встановлено п. 7.4 - 7.6 цієї Інструкції за результатами надсилання платником податків електронної податкової звітності до органу ДПС надходить перша квитанція, що є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним.

При цьому підтвердженням платнику податків факту прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

Якщо ж надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

Одночасно в силу положень п. 7.7 Інструкції датою та часом надання податкового документа в електронному вигляді до органів ДПС є дата та час, зафіксовані у першій квитанції.

У відповідності до абз. 1 п. 49.9 ст. 49 ПК України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Позивачем до матеріалів справи не були надані роздруківки електронних квитанцій № 1 і № 2, сформованих за результатами отримання органами ДПС центрального та районного рівнів декларації ПП «Август-Груп» з податку на прибуток підприємства за 2011 рік від 07.02.2012р., та/або пояснень щодо причин відсутності у нього таких документів. А тому як наслідок судом вбачається правомірність висновків Акта перевірки про неподання підприємством податкової декларації та застосування до нього у зв'язку з цим штрафної санкції в сумі 1 020,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправним і скасування спірного у справі податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправним і скасування спірних у справі податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012р. № 0003602240/11509 в частині нарахованого грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у сумі 129 368,00 грн. (в т.ч. в частині основного платежу на суму 129 368,00 грн.), і податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012р. № 0003612240/11509 в повному обсязі, та відмови в решті позовних вимог.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства «Август Груп» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, від 23 листопада 2012 року № 0003612240/11509.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, від 23 листопада 2012 року № 0003602240/11509 в частині нарахованого податку на прибуток приватних підприємств у сумі 129 368,00 грн. (в тому числі в частині основного платежу на суму 129 368,00 грн.).

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова