Рішення

від 14.07.2009 по справі 7/90-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/90-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 липня 2009 р.                                                                                                       Справа 7/90-09

за позовом: Струтинського державного спиртового заводу, с.Струтин, Золочівський район, Львівська область.   

до: Державного підприємства "Мартинівський спиртовий завод", с.Мартинівка, Жмеринський район, Вінницька область.  

про стягнення 1669,26 грн.

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

Представники

          позивача :    Караваєв І.І. - довіреність б/н від 20.05.2009 року.

          відповідача :  не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ДП "Мартинівський спиртовий завод" на користь Струтинського державного спиртового заводу 1669,26 грн. у тому рахунку 980,00 грн. боргу, 488,04 грн. інфляційних втрат, 84,59 грн. 3% річних та 116,63 грн. пені.

Ухвалою від 23.04.2009 року порушено провадження у справі № 7/90-09 та призначено до розгляду на 26.05.2009 року.

Позивач в судове засідання 26.05.2009 року не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином оскільки ухвалу про порушення провадження у справі він отримав 05.05.2009 року (поштове повідомлення № 194292). Не з'явившись в судове засідання позивач не виконав вимог ухвали суду щодо надання документів.

У зв'язку з неявкою позивача, ненаданням сторонами витребуваних доказів та необхідністю у витребуванні нових доказів розгляд справи було відкладено до 17.06.2009 року.

09.06.2009 року на адресу суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог згідно якої позивача просить стягнути з відповідача 1425,43 грн. у тому рахунку 980,00 грн. боргу, 388,08 грн. інфляційних втрат та 57,35 грн. 3% річних.

Розглянувши дану заяву суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ч.4 ст. 22 ГПК України. При цьому суд розцінює її як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Позивач в судове засідання 17.06.2009 року повторно не з'явився, при цьому надіслав до суду телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи.

За поясненням представника відповідача ряд витребуваних судом документів немає можливості надати в зв'язку з їх направленням до Жмеринської міжрайонної прокуратури Вінницької області для проведення перевірки під час розгляду іншої судової справи, яка розглядається господарським судом Вінницької області. Разом з тим, доказів на підтвердження викладеному відповідач не надав.

У зв'язку з неявкою позивача та ненаданням сторонами витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 14.07.2009 року.

Відкладаючи розгляд справи на 14.07.2009 року суд скористався можливістю продовження строку в порядку передбаченому ч.3 ст.69 ГПК України звернувшись для цього до керівництва суду.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимоги ухвали суду від 17.06.2009 року хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - під розпис в судовому засіданні, яке відбулось 17.06.2009 року.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника тощо.    

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України   розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

14.07.2009 року, в судовому засіданні, позивач подав заяву про відмову від стягнення пені у розмірі 116,63 грн.. При цьому позивача зазначає, що вказану заяву він просить розцінювати як доповнення до заяви про уточнення позовних вимог від 09.06.2009 року.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

З позовної заяви слідує, що 07.04.2006 року та 26.04.2006 року Струтинським державним спиртовим заводом згідно накладних № 7/4 та 26/4 відповідно було поставлено Державному підприємству "Мартинівський спиртовий завод" денатурант (рокафенол) на загальну суму 980,00 грн.. В підтвердження даної поставки позивач надав суду вказані накладні та довіреності серія ЯЛЖ № 721492, серія ЯЛЖ № 724489, оригінали яких оглядались в судовому засіданні 14.07.2009 року.

14.07.2009 року позивач надав письмові пояснення в яких зазначає, що заборгованість відповідача виникла на підставі договору купівлі-продажу № 6/04-7 від 06.04.2006 року.

Дослідивши договір № 6/04-7 від 06.04.2009 року суд дійшов висновку, що поставка товару яка була здійснена згідно накладних № 7/4 від 07.04.2006 року та № 26/4 від 26.04.2006 року відбулася на умовах саме цього договору, з урахуванням наступного.

Відповідно до п. 1.1. договору № 6/04-7 від 06.04.2006 року Продавець (позивач) зобов'язується передати у власність рокафенол, в кількості та за ціною, що визначені цим договором, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її вартість в порядку та на умовах, що визначені цим Договором.

Згідно п.п.2.1, 2.2 Договору Продавець зобов'язувався здійснити Покупцю продаж рокафенолу в кількості 50 кг..

В п. 3.1 договору сторони узгодили, що ціна продукції становить 16 грн. 00 коп. за кілограм продукції.

Даний договір скріплений підписами директорів та печатками відповідно позивача та відповідача.

В свою чергу з накладних № 7/4 від 07.04.2006 року та № 26/4 від 26.04.2006 року вбачається, що позивач поставив відповідачу саме рокафенол в кількості 50 кг. за ціною 16,00 грн. за кілограм.

Крім того позивач надав довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей ЯЛЖ № 724492 від 07.04.2006 року на ім'я Муляра М.Д. та ЯЛЖ № 724489 від 26.04.2006 року на ім'я Мурашко М.С. з яких вбачаться, що вони були видані підприємством відповідача для отримання від Струтинського спиртового заводу його представниками саме рокафенолу у тій же кількості що і було отримано згідно уже згаданих накладних. (оригінали усіх згаданих документів було оглянуто в судовому засіданні 14.07.2009 року).

Таким чином співставивши предмет ціну, кількість продукції договору № 6/04-7 від 06.04.2006 року та накладних № 7/4 від 07.04.2006 року та № 26/4 від 26.04.2006 року, суд дійшов висновку, що поставка продукції відбувалась саме за умовами даного договору з огляду на повну тотожність вказаних ознак.

За посиланням позивача відповідач не провів розрахунок за отриманий товар, що змусило його звернутись з відповідним позовом до суду.

Підсумовуючи встановлені обставини суд вважає, що сума боргу відповідача перед позивачем складає 980,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п. 4.2 договору № 6/04-7 від 06.04.2006 року сторони передбачили, що покупець здійснює оплату на протязі 10 банківських днів за ту кількість продукції, яка фактично була отримана.

Крім того 03.04.2007 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості.

Частиною 2 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу правомірною та обґрунтованою.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 388,08 грн.  інфляційних втрат та 57,35 грн. 3 % річних за період з квітня 2007 року по лютий 2009 року в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено наступне.

Так позивачем заявлено до стягнення 388,08 грн. інфляційних втрат, які останній обраховував за період з квітня 2007 року по лютий 2009 року включно. Провівши перерахунок інфляційних втрат шляхом визначення середнього індексу інфляції за період вказаний позивачем судом отримано 460,60 грн., що є більше ніж заявлено позивачем. Таким чином суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в межах його позовних вимог.

При перевірці обрахунку позивачем 3 % річних судом виявлено допущені останнім помилки, які пов'язані з тим, що позивач не врахував кількість днів в 2008 році, яка становила 366. В результаті перерахунку судом отримано 56,30 грн. 3% річних за вказаний період. Таким чином суд відмовляє в стягнені 1,05 грн. 3% річних.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в частині стягнення пені з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився  від  позову і  відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує  прав  і охоронюваних законом  інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України  позивачу роз'яснені процесуальні наслідки його дій.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення пені суд враховує те, що вона підписана представником позивача Караваєвим І.І. у якого наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності від 20.05.2009 року б/н. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України  позивачу роз'яснені процесуальні наслідки його дій.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 23.04.2009 року, від 26.05.2009 року та від 17.06.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог та вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення пені і часткової відмови в стягненні 3 % річних.

При цьому суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6  інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.  В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог  відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням позивача 14.07.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, ч.ч.1, 2 ст.530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 631, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 78, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Мартинівський спиртовий завод" с. Мартинівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23134  - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 05459128, р/р - 26006279462001 в ВФ КБ "ПриватБанк" м. Вінниця, МФО - 302689) на користь Струтинського державного спиртового заводу, с. Струтин, Золочівський район, Львівська область, 80743 - (інформація про реквізити - р/р - 2600008002792 в ПЛФ ВАТ "Кредобанк" МФО-325365, ідентифікаційний код - 00374717) - 980 грн. 00 коп. боргу, 56 грн. 30 коп. 3 % річних, 388 грн. 08 коп. інфляційних втрат, 94 грн. 21 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 108 грн. 99 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Припинити провадження в частині стягнення 116 грн. 63 коп. пені відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

5. В стягнені  01 грн. 05 коп. 3% річних відмовити.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.    

Суддя                                             Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  20 липня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу -  "Струтинський державний спиртовий завод", с. Струтин, Золочівський район, Львівська область, 80743.

3 - відповідачу -  Державне підприємство "Мартинівський спиртовий завод", с. Мартинівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23134.