Постанова

від 07.11.2014 по справі 908/2016/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04 " листопада 2014 р. Справа № 908/2016/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Ільїн О.В., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Міхантьєв М.Д. за дорученням від 20.09.2014 року

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2917 З/1-32) на рішення господарського суду Запорізької області від 31 липня 2014 року у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій», м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд», м. Запоріжжя

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій №1" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ТОВ "Гідроспецфундаментбуд" основного боргу у розмірі 204760,96 грн., інфляційних у розмірі 18530,61 грн., трьох процентів річних у розмірі 3977,54 грн., пені у розмірі 19079,11 грн. (а.с.3,4).

31 липня 2014 року позивач подав додаткові уточнення позовних вимог та просив суд у зв'язку з частковим погашенням суми основного боргу стягнути з відповідача основний борг у розмірі 198760,96 грн., інфляційні у розмірі 18530,61 грн., 3 % проценти річних у розмірі 3977,54 грн. та пеню у розмірі 19079,11 грн. (а.с.94,95).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 31 липня 2014 року (суддя Кричмаржевський В.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Гідроспецфундаментбуд» на користь ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій №1» 198760, 96 грн. основного боргу, 18769,93 грн. пені, 3977,54 грн. - 3% річних, 18221,09 грн. втрат від інфляції та 4794,59 грн. судового збору (а.с.106-108).

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 31 липня 2014 року скасувати в частині зменшення розміру штрафних санкцій до наступних сум: зменшити розмір пені до 1000,00 грн., зменшити розмір річних до 1000,00 грн., зменшити розмір інфляційних витрат до 1000,00 грн. Вказує на те, що порівняльний аналіз показників «Актив» і «Пасив» балансу відповідача за 2014 рік дозволяє дійти висновку про значне перевищення поточних невиконаних фінансових зобов'язань відповідача над поточними оборотними активами, що свідчить про вкрай тяжкий фінансовий стан і є підставою для зменшення розміру неустойки (штраф, пеня) (а.с.116-119).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду Запорізької області від 31 липня 2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Вказує на те, що у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення санкцій та не надавав в підтвердження свого тяжкого фінансового становища документів, які додані до апеляційної скарги. Також зазначає, що відповідно до чинного законодавства суд може зменшити лише розмір штрафу та пені (а.с.129-131).

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Запорізької області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Завод залізобетонних конструкцій №1» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пдроспецфундаментбуд» (покупець) укладено Договір поставки товару №147(13) (а.с.14).

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується виготовити та передати, а Покупець прийняти та оплатити продукцію, іменовану надалі «Товар», найменування, кількість, асортимент якого зазначаються у відповідних специфікаціях, що підписуються обома сторонами та є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з п.2.1 Договору поставка партії товару здійснюється на умовах та в строки, обумовлені Сторонами у відповідних Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.

У п.2.2. Договору зазначено, що партією товару сторони домовилися вважати товар в кількості, що зазначається в накладній. На кожну партію товару позивач представляє відповідачеві оригінали рахунку, накладної, податкової накладної, паспорта на продукцію.

Відповідно до п.3.1 Договору ціна товару, що постачається, визначається сторонами у відповідних специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п.3.3 Договору Покупець оплачує товар, який постачається за цим договором, на умовах та в строки, що оговорені сторонами у відповідних специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

У п.3.4 Договору сторони зазначили, що у разі виникнення необхідності сторони проводять звірку взаємних зобов'язань, причому, сторона, яка отримала Акт звірки, зобов'язана протягом п'яти робочих днів з моменту його отримання провести звірку, підписати, завірити і повернути Акт іншій стороні.

З матеріалів справи вбачається, що 12.11.2013 року сторони підписали Специфікацію №1 до Договору поставки товару №147(13) від 12.11.2013 року в якій п.1 визначили найменування, асортимент, кількість, ціну товару. Також сторонами були узгоджені умови оплати: аванс - 60% від загального замовлення, наступні платежі по факту поставки кожної партії товару протягом 3-х днів з дати поставки. Поставка товару здійснюється автотранспортом по 16 паль на 40 тонній платформі у строк до 01.03.2014р. Перша партія товару у кількості до 48 штук відвантажується через 10 днів з моменту отримання авансу, потім відповідно до запланованих із замовником обсягів виробництва. Замовлення продукції до фактичного відвантаження на об'єкт здійснюється в телефонному режимі та підтверджується фактом підпису видаткової накладної покупцем. Загальна сума товару з ПДВ складає - 899.760,96 грн. (а.с.15).

З банківської виписки також вбачається, що на виконання умов Договору та специфікації №1 відповідач здійснив передплату товару у розмірі - 60% вартості товару на суму 200000,00 грн. (а.с.59).

З видаткових накладних (а.с.16-32), товарно-транспортних накладних (а.с.36-58) та довіреностей на ім'я ОСОБА_2 № 144 від 25.11.2013 року, №1 від 01.02.2014 року, ОСОБА_3 №1 від 03.01.2014 року вбачається, що за період з листопада 2013 року по лютий 2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 899 760,96грн. (а.с. 16-58).

З Акту звірки взаємних розрахунків станом на 20.06.2014 року вбачається, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору не оплатив поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 199760,96 грн. (а.с.101).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не заперечував проти наявності заборгованості за Договором поставки товару №147(13) від 12.11.2013 року

З платіжного дорученням № 27 від 23 липня 2014 року також вбачається, що відповідач сплатив частину боргу у сумі 1000,00 грн. (а.с.100).

Позивач у зв'язку з частковим погашенням відповідачем суми основного боргу уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 198760,96 грн. (а.с.94-95).

З аналізу діючого законодавства вбачається, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. Вказані норми чинного законодавства передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приймаючи до уваги, що відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів сплати заборгованості за Договором поставки товару №147(13) від 12.11.2013 року, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 198760,96 грн.

Умовами п. 5.4 Договору передбачено, що у разі порушення виконання грошового зобов'язання відповідач сплачує позивачеві за кожний день прострочення пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості простроченого зобов'язання (з урахуванням ПДВ).

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно розрахунку у розмірі 19079,11 грн. (а.с.97).

Приймаючи до уваги, що наданий позивачем розрахунок суми пені є невірним, перерахувавши заявлену до стягнення суму пені, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені за період з 06.12.2013 року по 06.06.2014 року у розмірі 18769,93 грн. та вірно відмовив у стягненні пені у розмірі 309,18 грн., оскільки вони заявлені безпідставно.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до Інформаційного Листа Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

З наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат вбачається, що позивач розрахував суму за період прострочення - з січня 2014 року по травень 2014 року в розмірі 18530,61 грн. (а.с.98).

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що позивачем помилково визначений розмір інфляційних втрат за період з січня 2014 року по лютий 2014 року.

При перерахунку інфляційних втрат за вказаний період, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 18221,09 грн., а в решті вимог щодо стягнення 309,52 грн. відмовив, оскільки позивачем не вірно визначений розмір.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, колегія суддів вважає, що господарським судом також обґрунтовано задоволено вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 3977,54 грн. (а.с.98).

У апеляційній скарзі відповідач просить зменшити розмір пені до 1000,00 грн., зменшити розмір річних до 1000,00 грн. та зменшити розмір інфляційних витрат до 1000,00 грн. (а.с.116-119).

Відповідач вказує на те, що аналіз показників балансу відповідача за 2014 рік дозволяє дійти висновку про наявність збитків в господарській діяльності відповідача та перевищення його поточних зобов'язань над оборотними активами, Вказане свідчить про те, що відповідач перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані і є підставою для зменшення розміру неустойки (штраф, пеня), яка підлягає стягненню з відповідача.

Ст. 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши надані відповідачем в обґрунтування заявленого клопотання документи вважає, що відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що грошові зобов'язання перед позивачем не виконувались внаслідок випадку або непереборної сили і що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Також відповідач не надав належних обґрунтувань та розрахунків того, що розмір неустойки нарахований позивачем значно перевищує розмір завданих йому збитків і що суд першої інстанції мав обґрунтовані підстави його зменшити.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що надана відповідачем Довідка про розмір заборгованості підтверджує лише наявність боргу контрагентів перед відповідачем та не доводе факт, що грошові зобов'язання за договором поставки не виконувались внаслідок випадку або непереборної сили і що він вжив всіх залежних заходів щодо належного виконання зобов'язання перед позивачем.

Наданий суду апеляційної інстанції фінансовий звіт підтверджує негативні тенденції фінансового становища підприємства, проте не є доказом того, що сума штрафних санкцій значно перевищує розмір завданих позивачу збитків.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказані документи надані суду апеляційної інстанції та не були предметом розгляду у суді першої інстанції і відповідач відповідно до ст. 101 ГПК України не обґрунтував можливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи доведено порушення виконання грошових зобов'язань відповідачем, колегія суддів , оцінивши надані відповідачем докази та обставини справи підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, не вбачає.

Що стосується клопотання про зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ст. 551 ЦК України передбачає можливість обґрунтованого зменшення судом розміру тільки неустойки і не може стосуватись інфляційних нарахувань та 3% річних, нарахованих на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, матеріали справи та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду відповідає статтям 43, 85 ГПК України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, у зв'язку з чим підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення господарського суду Запорізької області від 31 липня 2014 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 31 липня 2014 року у справі № 908/2016/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили

Повна постанова складена 07.11.2014 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Черленяк М.І.