Постанова

від 17.12.2014 по справі 908/2016/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року Справа № 908/2016/14

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Гідроспецфундаментбуд"

на рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2014 р. та постанову Харківського апеляційного

господарського суду від 04.11.2014 р.

у справі № 908/2016/14 господарського суду

Запорізької області

за позовом Публічного акціонерного товариства

"Завод залізобетонних конструкцій № 1"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Гідроспецфундаментбуд"

про стягнення заборгованості

за участю представників:

ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" - не з'явилися;

ТОВ "Гідроспецфундаментбуд" - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Публічне акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій № 1" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом та просило суд, з урахуванням уточнень до позовної заяви, стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроспецфундаментбуд" 240 348,22 грн., у т.ч. 198 760,96 грн. основної заборгованості, 19 079,11 грн. пені, 18 530,61 грн. збитків від інфляції та 3 977,54 грн. процентів річних.

В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань в частині здійснення остаточного розрахунку за поставлений йому товар відповідно до умов договору поставки № 147 (13) від 12.11.2013 р. (т.1 а.с.3-4, 83-84, 94-95).

Відповідач у справі - ТОВ "Гідроспецфундаментбуд" до прийняття рішення по суті заявлених вимог відзиву на позов не надав.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.07.2014 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 198 760,96 грн. основної заборгованості, 18 769,93 грн. пені, 18 221,09 грн. збитків від інфляції та 3 977,54 грн. процентів річних (т.1 а.с.106-108).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання в установлений договором строк в частині здійснення остаточних розрахунків за поставлений йому товар;

- договором встановлена відповідальність за порушення взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару у вигляді пені, вимоги про стягнення якої обґрунтовано заявлені позивачем. При цьому, вимога про стягнення пені задоволена судом частково з урахуванням здійсненого судом перерахунку;

- за порушення виконання грошових зобов'язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, у зв'язку з чим вимоги позивача у цій частині мотивовані. При цьому, вимога про стягнення збитків від інфляції задоволена судом частково з урахуванням здійсненого судом перерахунку.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 р. рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2014 р. залишено без змін. При цьому, судом апеляційної інстанції відмовлено у зменшенні пені, процентів річних та збитків від інфляції (т.1 а.с.145-151).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати в частині відмови у зменшенні пені, процентів річних та збитків від інфляції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм процесуального права (т.2 а.с.2-4).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені наступні обставини.

02.11.2013 р. між ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" (постачальник) та ТОВ "Гідроспецфундаментбуд" (покупець) укладено договір поставки товару №147(13), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується виготовити та передати, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, іменовану надалі "товар", найменування, кількість, асортимент якого зазначаються у відповідних специфікаціях, що підписуються обома сторонами та є невід'ємною частиною цього договору.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено правову природу спірного договору та віднесеного його до договору поставки. Так, відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку за цим договором щодо здійснення остаточних розрахунків за поставлений товар.

Укладений сторонами договір з урахуванням умов, визначених специфікацією, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

Так, відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За умовами укладеного сторонами договору, відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити поставлений йому позивачем товар.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Поставка позивачем товару на суму 899 760,00 грн., як вірно встановлено судами, підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Відповідно до специфікації № 1 від 12.11.2013 р. оплата за товар здійснюється наступним чином: аванс - 60 % від загального замовлення, наступні платежі по факту поставки кожної партії товару протягом 3 днів з дати поставки.

Як встановлено судами, відповідач частково оплатив вартість поставленого товару, в тому числі і під час розгляду справи, неоплаченою залишилась заборгованість у розмірі 198 760,96 грн.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про обгрунтованість заявлених вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 198 760,96 грн. основної заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних у розмірі 3 977,54 грн. та часткового задоволення вимоги про стягнення збитків від інфляції у сумі 18 221,09 грн., з урахуванням здійсненого судом перерахунку.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати товару у вигляді пені, розмір якої рівний 0,1 % за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня (п. 5.4 договору).

Враховуючи зазначене, висновок судів про обгрунтованість вимог в частині пені правильний.

При цьому, судами задоволено вимогу про стягнення пені частково, за період з 06.12.2013 р. по 06.06.2014 р. у розмірі 18 769,93 грн., з урахуванням здійсненого судами розрахунку.

Судом апеляційної інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені до 1000,00 грн., розміру річних до 1000,00 грн., розміру збитків від інфляції - до 1000,00 грн.

Відповідач посилається на те, що аналіз показників балансу відповідача за 2014 рік дозволяє дійти висновку про наявність збитків в господарській діяльності відповідача та перевищення його поточних зобов'язань над оборотними активами, Вказане свідчить про те, що відповідач перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані і є підставою для зменшення розміру неустойки (штраф, пеня), яка підлягає стягненню з відповідача.

Вказані доводи не прийняті судом до уваги.

Так, ст. 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши надані відповідачем в обґрунтування заявленого клопотання документи, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що грошові зобов'язання перед позивачем не виконувались внаслідок випадку або непереборної сили і що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Також відповідач не надав належних обґрунтувань та розрахунків того, що розмір неустойки, нарахований позивачем, значно перевищує розмір завданих йому збитків і що суд першої інстанції мав обґрунтовані підстави його зменшити.

Надана відповідачем довідка про розмір заборгованості підтверджує лише наявність боргу контрагентів перед відповідачем та не доводить факт, що грошові зобов'язання за договором поставки не виконувались внаслідок випадку або непереборної сили і що він вжив всіх залежних заходів щодо належного виконання зобов'язання перед позивачем, про що зазначено судом апеляційної інстанції.

Наданий суду апеляційної інстанції фінансовий звіт, як вказано судом, підтверджує негативні тенденції фінансового становища підприємства, проте не є доказом того, що сума штрафних санкцій значно перевищує розмір завданих позивачу збитків.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2014 р., немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 р. у справі № 908/2016/14 господарського суду Запорізької області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроспецфундаментбуд" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.