Постанова

від 06.11.2014 по справі 814/2879/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

06 листопада 2014 року Справа № 814/2879/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретаря судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес логіка", вул. Мала Морська, 108, оф. 800,Миколаїв,54002

доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г.Петрової, 2-А,Миколаїв,54029

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес логіка» (далі також - позивач, Товариство), відповідно до уточнених позовних вимог, посилаючись на незаконність оспорюваних рішень, звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі також - ДПІ, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування: податкового повідомлення-рішення від 04.09.2014 року №002342202 про визначення суб'єкту господарювання грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 69181,25 грн., з яких 55345,00 грн. - основного платежу та 13836,25 грн. - штрафу; податкового повідомлення-рішення від 04.09.2014 року №002332202, яким Товариству визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 72822,50 грн., з яких 58258,00 грн. - основного зобов'язання та 14564,50 грн. - штрафу.

Відповідач позов не визнав, зазначивши про безтоварність господарських операцій між ТОВ "Бізнес Логіка" та ТОВ «Торговий дім «Ветек», при цьому визнавши той факт, що при обчисленні податкових зобов'язань допущена арифметична помилка, зокрема: податкове зобов'язання з податку на додану вартість необхідно було визначити в сумі 9701грн. основного платежу та 2425,25грн. - штрафу, а податкове зобов'язання з податку на додану вартість необхідно було визначити в сумі 9216грн. основного платежу та 2304грн. - штрафу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес логіка» зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 13.10.2010 року та як платник податків взято на податковий облік ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва 14.10.2010 року за № 1403022801. Основними видами діяльності Товариства є оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний), роздрібна торгівля пальним, комп'ютерне програмування, установка та монтаж машин і устаткування.

В серпні 2014 року Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Бізнес Логіка" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з контрагентом ТОВ «Торговий дім «Ветек» (код за ЄДРПОУ 38809821) за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р., результати якої оформлено Актом №1850/14-04-22-02/37279352 від 15.08.2014 року (далі також - акт).

В ході перевірки ДПІ дійшла висновку про порушення суб'єктом господарювання ст.185, п.198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 58258,00 гривень, податок на прибуток в сумі 55345 грн. за жовтень - листопад 2013 року та не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ «Торговий дім «Ветек» на загальну суму 255225,37грн..

04.09.2014 року ДПІ на підставі зазначеного Акта перевірки прийняті: податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 року №002342202 про визначення суб'єкту господарювання грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 69181,25 грн., з яких 55345,00 грн. - основного платежу та 13836,25 грн. - штрафу; та податкового повідомлення-рішення від 04.09.2014 року №002332202, яким Товариству визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 72822,50 грн., з яких 58258,00 грн. - основного зобов'язання та 14564,50 грн. - штрафу.

Підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між ТОВ "Бізнес Логіка" та ТОВ «Торговий дім «Ветек», що грунтується на судженнях про наявність у контрагента (ТОВ «Торговий дім «Ветек») в ланцюгу постачання товарів (послуг) недобросовісних суб'єктів господарювання та відсутність у ТОВ «Торговий дім «Ветек» достатніх трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Приписами п.135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.137.1 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Із п.138.2 ПК України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.139.1.9 ПК України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо такого суб'єкта господарювання. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

При розгляді справи встановлено, що в жовтні та листопаді 2013 року ТОВ "Бізнес логіка" на підставі договору поставки нафтопродуктів №100-01/10/13 від 01.10.2013р. придбало у ТОВ «Торговий дім «Ветек» дизельне пальне на загальну суму 1 880 896,66 грн., у т.ч. ПДВ 313 482,78 грн.

Відповідно до умов пункту 5.1. Договору постачання нафтопродуктів здійснювалось ТОВ «Торговий дім «Ветек» на умовах FCA (передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці) на естакаді наливу, розташованої за адресою: 65041, м. Одеса, вул. Шкодова гора, 1/1 (територія ПАТ "Одеський НПЗ").

Дизельне пальне доставлялося суб'єктом господарювання - ФОП ОСОБА_1, який має відповідну акредитацію та транспортні засоби для здійснення перевезень нафтопродуктів.

Оплата здійснена в повному обсязі в безготівковій формі.

Придбане дизельне пальне використано в господарській діяльності ТОВ "Бізнес логіка", основним видом діяльності якого є торгівля паливно-мастильними матеріалами, в тому числі шляхом реалізації на АЗС через реєстратори розрахункових операцій.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надані товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, паспорти якості, сертифікати відповідності, акти звірки та інші документи на підтвердження транспортування придбаного пального та подальшої його реалізації.

На момент видачі податкових накладних ТОВ «Торговий дім «Ветек» було зареєстровано платником ПДВ, а отже, мало право їх виписувати. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

За наявності необхідних відповідно до ПК України первинних документів (договори, товарні та податкові накладні, платіжні документи ін.), що підтверджують право на витрати, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат та податкового кредиту, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування.

Безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Ветек» ДПІ обумовлює також відсутністю у ТОВ «Торговий дім «Ветек» об'єктивної можливості для виконання поставок послуг (товарів) в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу. Проте укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб або матеріальних ресурсів (техніки, тощо) до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка послуг (товарів) та виконується певний обсяг робіт. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки ТОВ «Торговий дім «Ветек» послуг (товарів) шляхом залучення інших осіб (матеріальних ресурсів) за цивільно-правовими угодами. Крім того, в судовому засіданні позивачем доведено, що поставка дизельного пального здійснювалась спеціальним автомобільним транспортом ФОП ОСОБА_1 на підставі укладеної між ТОВ "Бізнес логіка" та ФОП ОСОБА_1 відповідної угоди.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ТОВ «Торговий дім «Ветек» із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ТОВ «Торговий дім «Ветек», а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Крім того, при визначеннні податкових зобов'язань контролюючим органом допущена арифметична помилка, що підтверджено відповідачем в наданому до суду розрахунку податкових зобов'язань, зокрема, на думку контролюючого органу: податкове зобов'язання з податку на додану вартість необхідно було визначити в сумі 9701грн. - основного платежу та 2425,25грн. - штрафу, а податкове зобов'язання з податку на додану вартість необхідно було визначити в сумі 9216грн. - основного платежу та 2304грн. - штрафу.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 04.09.2014року №002342202.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва від 04.09.2014року № 002332202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес логіка" (ідентифікаційний код37279352 ) 284 гривні 01 копійку в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний