Ухвала

від 05.11.2014 по справі 0870/1406/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2014 року К/800/49855/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Кочана В.М., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року по справі № 0870/1406/12

за позовом Запорізького районного центру зайнятості (далі - Центр зайнятості)

до ОСОБА_4

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю у сумі 17670,99 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем було порушено вимоги Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-ІІІ), а саме не дотримано обов'язку безробітного своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Позивач посилаючись на те, що під час проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону № 1533-ІІІ було встановлено, що ОСОБА_4 в період перебування на обліку в Центрі зайнятості був зареєстрований в Запорізькій РДА як засновник та керівник Фермерського господарства «ВТД «Агро» просить стягнути отриману ним суму допомоги по безробіттю.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 17670,99 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої і апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 30 грудня 2009 року звернувся до Центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного з виплатою матеріальної допомоги.

Того ж дня ОСОБА_4 надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

Відповідачем в період з 30 грудня 2009 року по 25 листопада 2010 року отримано допомогу по безробіттю у сумі 17670,99 грн., що підтверджено розрахунком Центру зайнятості.

8 грудня 2010 року відповідачем отримано направлені Центром зайнятості копію наказу від 25 листопада 2010 року №42 та повідомлення про відшкодування коштів.

В добровільному порядку відповідач відмовився повернути отриману допомогу по безробіттю у розмірі 17670,99 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач не повідомив Центр зайнятості про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг, а саме: про наявність доходу, а тому виплачена відповідачу допомога по безробіттю у заявленому позивачем розмірі підлягає стягненню.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VІ) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Частинами 2 та 3 статті 36 Закону № 1533-ІІІ встановлено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Тобто, підставою для застосування наслідків вказаної відповідальності, зокрема, є встановлення факту отримання безробітним доходу з будь-яких інших джерел в період перебування його на обліку у відповідному центрі зайнятості в якості безробітного та отримання державної допомоги або ж набуття особою ознак зайнятого населення, а також умисне невиконання безробітним своїх обов'язків щодо повідомлення центру зайнятості про такі факти.

Ознакою віднесення особи до категорії зайнятих є його працевлаштування по найму або ж самостійне забезпечення себе роботою (підприємницька діяльність тощо).

Тобто, для віднесення особи, яка перебуває у правовідносинах з підприємствами, установами, організаціями до категорії зайнятих, необхідною умовою є наявність між такою особою та відповідним підприємством, установою, організацією саме трудових відносин.

З метою забезпечення цільового та ефективного використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62 затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним (надалі - Порядок № 60/62).

Розслідування згідно з цим Порядком здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної (п.2 Порядку № 60/62).

У разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Якщо відомості про доходи особи, на підставі яких призначено матеріальне забезпечення, є недостовірними з вини роботодавця, центри зайнятості проводять перерахунок страхових виплат з дня їх призначення. Суми незаконно виплачених коштів повертаються роботодавцем. Виплата коштів, недоотриманих особою внаслідок зниження суми страхових виплат, здійснюється за рахунок коштів Фонду.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 60/62 якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених виплат з дня їх призначення повертаються особою відповідно до пункту 7 цього Порядку.

При цьому, відповідно до пункту «б» частини 3 статті 1 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ «Про зайнятість населення» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 803-ХІІ), в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки відповідач, перебуваючи на обліку в Центрі зайнятості був засновником селянського (фермерського) господарства «ВТД «Агро», що в розумінні пункту «б» частини 3 статті 1 Закону № 803-ХІІ прирівнюється до зайнятого населення, то за правилами пунктів 6-7 Порядку № 60/62 виплачена ОСОБА_4 допомога по безробіттю підлягає стягненню з останнього.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Кочан В.М.

Рецебуринський Ю.Й.