Постанова

від 05.11.2014 по справі 910/9356/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2014 р. Справа№ 910/9356/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Корсакової Г.В.

від позивача: Тутик І.В.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Давиденко М.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальреконструкція" №129 Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція"

на рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014,

у справі № 910/9356/14 (суддя Головатюк Л.Д.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ"

до 1. Дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальреконструкція" №129 Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ-СЕРВІС"

про стягнення 209 473,62 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.07.2014 у справі № 910/9356/14, повний текст якого підписано 24.07.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ" задоволено частково, а саме, стягнуто з Дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" №129 Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ" збитки в розмірі 11 973,62 грн., судовий збір в розмірі 239,61 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ-СЕРВІС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ" збитки в розмірі 1 000,00 грн., судовий збір в розмірі 20,11 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 12 973,62 грн. збитків (11 973,62 грн. - з відповідача-1, а 1000,00 грн. - з відповідача-2 , як поручителя за договором поруки від 07.04.2014) мотивовано тим, що 14.05.2013 під час піднімання колони краном відповідача, розірвався трос піднімання стріли, внаслідок чого були пошкоджені бетонні колони, які належать позивачу, що підтверджується відповідним експертним висновком, внаслідок чого позивачу завдано збитків в сумі 12 973,62 грн., що складає вартість ремонту пошкоджених колон.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 18 000,00 грн. штрафу та 178 500,00 грн. суми вартості зберігання крану на будівельному майданчику з 23.05.2013 по 19.09.2013, мотивовано необґрунтованістю вимог в цій частині.

Крім того, у рішенні суду першої інстанції відмовлено відповідачу-1 у відшкодуванні за рахунок позивача понесених відповідачем витрат на оплату послуг адвоката в сумі 16 000,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014 у справі № 910/9356/14 - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову - відмовити повністю. Також, в апеляційній скарзі апелянт просив суд покласти на позивача адвокатські витрати в сумі 16 000,00 грн., які понесені апелянтом під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що експертний висновок, яким було встановлено пошкодження колон, не може бути прийнятий судом в якості належного доказу, оскільки вказаний висновок складено не судовим експертом. До того ж, вказаний висновок не встановлює причину пошкодження, а містить лише інформацію про технічний стан колон.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач-1 вказував на те, що судом першої інстанції необґрунтовано було відмовлено у відшкодуванні відповідачу-1 за рахунок позивача адвокатські витрати в сумі 16 000,00 грн., оскільки вказана сума підтверджена відповідачем-1 документально належними доказами, а також розглянуто справу з порушенням правил територіальної підсудності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2014 апеляційну скаргу відповідача-1 на рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014 у справі № 910/9356/14 повернуто апелянту на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

05.09.2104 відповдіач-1 повторно звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014 у справі № 910/9356/14 - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову - відмовити.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальреконструкція" №129 Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" на рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014 у справі № 910/9356/14 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 Дочірньому підприємству "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальреконструкція" №129 Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014, у справі № 910/9356/14, апеляційну скаргу вказаного підприємства на рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014 по справі №910/9356/14 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи №910/9356/14 призначено на 05.11.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 05.11.2014 справу № 910/9356/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 справу №910/9356/14 прийнято до провадження колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В. , розгляд справи вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні на 05.11.2014.

Представник позивача в судовому засіданні 05.11.2014 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд у її задоволенні відмовити.

Представник відповідача -2 в судовому засіданні 05.11.2014 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд у її задоволенні відмовити.

Відповідач-1 в судове засідання 05.11.2014 представників не направив, причин неявки представників суд не повідомив, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.

Дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи те, що відповідач-1 був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, неявка представника відповідача-1 не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-1 за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.11.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ" (далі за текстом позивач, замовник за договором) та дочірнім підприємством "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" №129 відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" (далі за текстом відповідач-1, виконавець за договором) було укладено договір № СИ/СТ-51 на надання послуг (далі за текстом договір № СИ/СТ-51), яким виконавець зобов'язувався надати замовнику послуги виконання будівельно-монтажних робіт за допомогою гусеничного крану МКГ-40, заводський № 264, per. № 1656.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ).

Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 4 ст. 611 ЦК України, серед правових наслідків, що настають у разі порушення стороною зобов'язання, визначає також відшкодування збитків.

Згідно з ч.1 ст. 623 ЦК України боржник, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно пункту 4.4 договору № СИ/СТ-51, виконавець зобов'язався виконувати послуги справним транспортним засобом, обладнаним мережевим кабелем довжиною 100 метрів, а згідно пункту 4.7 наведеного договору, виконавець зобов'язався підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані, нести витрати по ремонту та усуненню недоліків транспортного засобу, забезпечити наявність усіх необхідних дозвільних документів на робочому місці, вести вахтовий журнал кранового механізму.

14.05.2013 під час піднімання колони краном відповідача, розірвався трос піднімання стріли, внаслідок чого були пошкоджені бетонні колони, які належать позивачу, що підтверджується відповідним експертним висновком, а також актом від 14.05.2013, складеним за участю посадових осіб позивача.

Як зазначив позивач, сума збитків - вартість ремонту пошкоджених колон-становить 12 973,62 гривень, на підтвердження чого позивачем надано наступні докази:

- планову калькуляцію виробничих витрат на ремонт дефектів залізобетонних виробів від 29.05.2913 № 23-КР, згідно якої визначено вартість ремонту пошкоджених колон в сумі 12 973,62 грн.;

- експертний висновок експерта А. В. Голубничого від 07.06.2013 "Про технічний стан колон (К420 2-ї одиниці) і ригелів (Р5/74, Р11/39, Р11/227) та можливість їх застосування у будівництві, які знаходяться на будівельному майданчику, що розташований на об'єкті за адресою: "Торгівельно-розважальний комплекс на перетині вулиць Червоноткацька та Червоногвардійська у Деснянському районі м. Києва", згідно якого встановлено пошкодження колон та зазначено, що після виконання робіт з відновлення захисного шару бетону і приведення до проектних значень, технічний стан залізобетонних елементів буде придатним до експлуатації.

Згідно зі ст.ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст 36. Господарського процесуального кодексу, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зазнала або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18 червня 2007р. №132 затверджено «Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів» НПАОП 0.00-1.01-07 (далі - Правила НПАОП 0.00-1.01-07), якими встановлюються вимоги до будови, виготовлення, установлення, монтажу, демонтажу, налагодження, експлуатації, ремонту, реконструкції та модернізації вантажопідіймальних кранів і машин, їх складових частин, а також вантажозахоплювальних органів, пристроїв, тари та колисок.

Згідно п. 7.1.1. Правил, вантажопідіймальні крани всіх типів до введення в експлуатацію підлягають реєстрації в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці.

Згідно п. 7.1.3. Правил, для реєстрації суб'єкт господарювання, у якого у власності або в користуванні (оренда, лізинг тощо) є вантажопідіймальний кран або машина та який має намір їх експлуатувати, подає письмову заяву та паспорт вантажопідіймального крана або машини. У заяві зазначається наявність у суб'єкта господарювання дозволу на експлуатацію цих вантажопідіймальних кранів або машин, одержаного відповідно до вимог НПАОП 0.004.0503, а також: наявність відповідальних працівників, зазначених у пункті 7.4.1 цих Правил, і навченого персоналу для обслуговування та ремонту вантажопідіймальних кранів або машин. Якщо у суб'єкта господарювання відсутні необхідні фахівці, то в заяві зазначається наявність договору зі спеціалізованою організацією на виконання відповідних робіт, зазначених у пункті 7.4.1 цих Правил.

Згідно п. 7.4.1. Правил, суб'єкт господарювання, який експлуатує вантажопідіймальні крани і машини, знімні вантажо-захотювальні пристрої, тару, кранові колії, колиски для підіймання працівників, забезпечує їх утримання в справному стані та безпечну експлуатацію шляхом організації належного відомчого нагляду, обслуговування, технічного огляду та ремонту власними силами або укладає договір зі спеціалізованою організацією на виконання зазначених робіт з урахуванням вимог пункту 7.4 цих Правил.

Суб'єкт господарювання:

- призначає працівника, який здійснює відомчий нагляд за утриманням та безпечною експлуатацією вантажопідіймальних кранів і машин;

- призначає працівника, відповідального за утримання в справному стані

вантажопідіймальних кранів і машин;

- призначає працівника, відповідального за безпечне проведення робіт вантажопідіймальними кранами і машинами;

- призначає обслуговувальний і ремонтний персонал вантажопідіймальних кранів і машин (машиністів, слюсарів, слюсарів електриків, налагоджувальників, стропальників тощо);

- установлює порядок проведення періодичного технічного обслуговування;

- забезпечує в установлений термін і у випадках, зазначених у пункті 7. 3. 3 цих Правил, проведення технічних оглядів (не рідше ніж 1 раз на 12 місяців);

- забезпечує умови для виконання відповідальними працівниками, обслуговуваним персоналом своїх обов 'язків;

- забезпечує ведення робіт за ПЕР або технологічними картами на виконання робіт вантажопідіймальними кранами і машинами;

- організовує розроблення Положення про навчання з питань охорони праці, яке

затверджується наказом суб'єкта господарювання і діє в його межах, та забезпечує

виконання Положення про навчання;

- організовує розроблення та затверджує Інструкції з охорони праці для обслуговувального і ремонтного персоналу;

- забезпечує працівників цими Правилами та інструкціями.

Відповідно до п. 10 ГОСТ 22584, виробник гарантує відповідність таля вимогам стандарти при дотриманні Споживачем умов експлуатації, транспортування та зберігання.

Згідно того ж п.9 ГОСТ 22584, до початку експлуатації таль має пройти технічне опосвідчення у відповідності з національними вимогами «Правил будови та безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів», експлуатацію таля необхідно виконувати згідно з національними «Правилами будови та безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів» та вимогами інструкції з експлуатації.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що планова калькуляція виробничих витрат на ремонт дефектів залізобетонних виробів від 29.05.2913 № 23-КР та експертний висновок експерта А. В. Голубничого від 07.06.2013 "Про технічний стан колон (К420 2-ї одиниці) і ригелів (Р5/74, Р11/39, Р11/227) та можливість їх застосування у будівництві, які знаходяться на будівельному майданчику, що розташований на об'єкті за адресою: "Торгівельно-розважальний комплекс на перетині вулиць Червоноткацька та Червоногвардійська у Деснянському районі м. Києва", в сукупності є належними та допустимими доказами в розумінні вимог ст.ст. 32, 33, 36, 36 Господарського процесуального кодексу України понесення позивачем з вини відповідача-1 збитків в сумі 12 973,62 грн., які полягають у вартості ремонту колон, пошкоджених внаслідок розриву тросу піднімання стріли транспортного засобу (крану), послуги якими надавались за договором № СИ/СТ-51.

Довод апелянта про те, що експертний висновок, яким було встановлено пошкодження колон, не може бути прийнятий судом в якості належного доказу, оскільки вказаний висновок складено не судовим експертом - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, адже вказаний висновок подано позивачем в обгрунтування заявленої вимоги про стягнення 12 973,62 грн. Відповідачем-1 в спростування вказаного доказу не подано зі своєї сторони належних та допустимих доказів, які б підтверджували його доводи в частині заперечення заявленої до стягнення суми збитків.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач-1 згідно умов договору № СИ/СТ-51 зобов'язувався надавати послуги справним краном, а внаслідок експлуатації крану відбулося розірвання тросу, що призвело до пошкодження колон позивача, суд апеляційної інстанції вважає, що згідно приписів ст. 22 Цивільного кодексу України у відповідача-1 наявний обов'язок перед позивачем по відшкодуванню останньому витрат, які полягають у відновленні пошкоджених колон шляхом ремонту, вартість якого складає 12 973,62 грн.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача-1 збитків в сумі 12 973,62 грн. є обґрунтованою, законною та підлягає задоволенню у повному обсязі, оскільки за договором поруки від 07.04.2014 відповідач-2 поручився за відповідача-1 в межах сплати штрафних санкцій за договором, а збитки - не є штрафним санкціями в розумінні ст. 232 Господарського кодексу України, а отже, не входять до обсягу зобов'язання, забезпеченою порукою відповідача-2.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" №129 відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція на користь ТОВ "СТІЛФ" збитків підлягає зміні, з присудженням до стягнення з відповідача-1 на корить позивача збитків саме в розмірі 12 973,62 грн.

Також, розглянувши вимогу позивача про стягнення 18 000,00 грн. штрафу за договором № СИ/СТ-51, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Відповідно до пункту 4.7 договору № СИ/СТ-51, виконавець зобов'язався підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані, нести витрати по ремонту та усуненню недоліків транспортного засобу, забезпечити наявність усіх необхідних дозвільних документів на робочому місці, вести вахтовий журнал кранового механізму.

Пунктом 7.1 договору № СИ/СТ-51 сторони узгодили, що в разі виходу із ладу транспортного засобу, виконавець на протязі 3 робочих днів ремонтує транспортний засіб або надає на заміну даної техніки техніку з аналогічними виробничими характеристиками. На цей час виконавець звільняється від сплати штрафних санкцій.

Згідно пункту 7.2 договору № СИ/СТ-51, при ненаданні або неналежному наданні послуг із будь-яких причин, незалежних від замовника, виконавець виплачує замовнику штраф в розмірі 200 грн. за кожну годину, або (на вибір замовника) 3 000,00 грн. за кожен день ненадання та/або неналежного надання послуг.

Як зазначав позивач у позові, відповідач-1 вчасно техніку відремонтувати не зміг, надати аналогічну не зміг теж, отже з метою уникнення сплати штрафних санкцій, 17.05.2013 направив на адресу позивача лист № 58 із пропозицією про розірвання договору № СИ/СТ-51.

Позивач із даною пропозицією погодився та 23.05.2014 направив на адресу відповідача-1 лист № 587 про прийняття пропозиції про розірвання договору № СИ/СТ-51.

Таким чином, за згодою обох сторін договору № СИ/СТ-51, з 23.05.2013 договір № СИ/СТ-51 є розірваним, що сторонами по справі не заперечувалось.

Згідно п. 7.2. договору № СИ/СТ-51, за час, коли послуги не надавались, тобто із 18.05.2013 (оскільки поломка крана сталася 14.05.2013, триденний термін згідно п. 7.1 договору № СИ/СТ-51 сплив 17.05.2014) по 22.05.2013 включно, що складає 6 днів, а тому, сума штрафу за вибором позивача згідно пункту 7.2 договору № СИ/СТ-51 загалом 18 000,00 грн. (6 днів х 3000 гривень = 18 000 гривень.).

Проте, судом першої інстанції у задоволенні позовної вимоги позивача щодо стягнення 18 000,00 грн. відмовлено з посиланням на пункт п. 5.2. договору № СИ/СТ-51 , яким зокрема встановлено строк надання послуг - з моменту підписання договору до 26.04.2013. Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що підписанням акту № ХМ-0000062 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20.05.2013 на суму 15035,00 грн., сторони фактично, в письмовій формі, продовжили цей строк по час надання останньої послуги 14.05.2013. У зв'язку із тим, що договір закінчився 14.05.2013, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення штрафних санкцій за ненадання послуг крану за період з 18.05.2013 по 22.05.2013 є безпідставною, внаслідок чого і відмовив у задоволенні позову в цій частині.

В свою чергу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується, вважає, що його зроблено судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду в цій частині, обставинам справи, що є підставою згідно п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування рішення суду в цій частині з прийняттям нового рішення про задоволення вимоги позивача про стягнення 18 000,00 грн. штрафу з огляду на нижченаведене.

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявна додаткова угода № 1 від 22.04.2013 до договору № СИ/СТ-51 (т. 1 а.с. 16), яка підписана представниками сторін та посвідчена печатками обох сторін, згідно якої сторонами узгоджено, що строк надання послуг триває з моменту підписання договору до 01.09.2013. Отже, правовідносини сторін відносно належного надання послуг за договором № СИ/СТ-51 було продовжено до 01.09.2013, а тому заявлення позивачем штрафу за період з 18.05.2013 по 22.05.2013, тобто в межах строку надання послуг згідно п. 5.2 договору № СИ/СТ-51 (в редакції додаткової угоди № 1 від 22.04.2013), є обґрунтованим та відповідає приписам як наведених норм чинного законодавства, так і умовам договору № СИ/СТ-51.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що згідно п. 7.2. договору № СИ/СТ-51, за час, коли послуги не надавались, тобто із 18.05.2013 (оскільки поломка крана сталася 14.05.2013, триденний термін згідно п. 7.1 договору № СИ/СТ-51 сплив 17.05.2014) по 22.05.2013 включно (оскільки 23.05.2014 договір було розірвано), що складає 6 днів, а тому, сума штрафу за вибором позивача згідно пункту 7.2 договору № СИ/СТ-51 загалом складає 18 000,00 грн. (6 днів х 3000 гривень = 18 000 гривень), у зв'язку з чим вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення 18 000,00 грн. штрафу підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення наведеної позовної вимоги у повному обсязі, проте, 1 000,00 грн. суми штрафу підлягає стягненню з відповідача-2, а з відповідача-1 - 17 000,00 грн. з огляду на наступне.

07.04.2014 між позивачем та відповідачем- 2 було укладено договір поруки, згідно умов якого відповідач № 2 поручається перед позивачем в межах 1000,00 гривень за виконання обов'язку відповідачем-1 щодо сплати заборгованості із штрафних санкцій за договором № СИ\СТ-51 на надання послуг від 15.11.2012.

Пунктом 3.1 договору поруки від 07.04.2014 сторони визначили, що поручитель зобов'язаний в разі порушення боржником обов'язку із сплати санкцій за основним договором № СИ\СТ-51, що передбачені п. 7.2 основного договору, самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк до 3 днів шляхом перерахування грошових коштів на рахунок кредитора.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено, що у відповідача-2 наявний обов'язок по відшкодуванню позивачу в межах 1 000,00 грн. штрафних санкцій, за основним договором № СИ\СТ-51, що передбачені п. 7.2 основного договору. А оскільки вимога позивача щодо стягнення 18 000,00 грн. штрафу, яка заявлені позивачем саме на підставі п. 7.2 договору № СИ\СТ-51, задоволена судом апеляційної інстанції, таким чином, з відповідача-2 на користь позивача підлягає стягненню 1 000,00 грн. за договором поруки від 07.04.2014 в межах суми задоволеного штрафу, який є штрафною санкцією, зобов'язання зі сплати якої забезпечено порукою відповідача-2 згідно договору від 07.04.2014.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню штраф в сумі 17000,00 грн., а з відповідача-2 - 1 000,00 грн. за договором поруки від 07.04.2014.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення господарського суду міста Києва в частині відмови у задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 штрафу - підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовної вимоги в сумі 17 000,00 грн. А оскільки судом першої інстанції вірно зазначено в резолютивній частині рішення суду про стягнення з відповідача-1 1000,00 грн., проте не з тих підстав, які встановлені апеляційною інстанцією, а тому підстави для зміни резолютивної частині рішення суду першої інстанції - відсутні.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача-1 суми вартості зберігання крану на будівельному майданчику з 23.05.2013 (тобто з моменту розірвання договору № СИ/СТ-51) по 19.09.2013 (дата, коли кран було забрано відповідачем-1 з майданчика)(всього 119 днів) складає: 1500,00 грн. х 119 днів =178 500,00 грн.

В обгрунтування вказаної вимоги позивач зазначив, що з моменту розірвання договору майно відповідача - кран МКГ-40 заводський номер 264, per. № 1656 незаконно перебувало на будівельному майданчику позивача. На неодноразові звернення позивача про звільнення майданчику від крану відповідач не реагував.

Сторони у п. 7.4. договору № СИ/СТ-51 погодились, що зберігання крану МКГ-40 на будівельному майданчику коштує 1500 гривень за добу, отже, на думку позивача, оскільки кран МКГ-40 був вивезений відповідачем із будівельного майданчика лише 19.09.2013, то сума вартості зберігання крану на будівельному майданчику з 23.05.2013 по 19.09.2013 (всього 119 днів) складає: 1500,00 грн. х 119 днів=178 500,00 грн.

Проте, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми вартості зберігання крану на будівельному майданчику - 178 500,00 грн. з огляду на нижченаведене.

Згідно п. 7.4. договору № СИ\СТ-51, зберігання крану МКГ-40 на будівельному майданчику коштує 1500 гривень за добу до моменту, поки виконавець не забере транспортний засіб із місця, де його зберігає замовник. Положення даного пункту не застосовуються у випадку наявності факту (ів) затримки оплати наданих виконавцем послуг понад 10 банківських днів, протягом всього часу дії даного договору.

В свою чергу, пунктом 2.6 договору № СИ\СТ-51 встановлено, що демонтаж, перевезення та монтаж транспортного засобу з майданчика замовника на склад виконавця у випадку закінчення чи розірвання договору, здійснюється виконавцем на протязі 10 календарних днів після оплати замовником платежу у розмірі 60 000,00 грн. з ПДВ на рахунок виконавця.

У зв'язку із тим, що в період дії договору № СИ\СТ-51 позивач не оплатив надані ДП ХМЕЛЬНИЦЬКЕ СУ-129 ВАТ "ЦСК" послуги гусеничного крана МКГ- 40 в сумі 15035,00 грн. згідно заявки від 15.11.2012, акту № ХМ-0000062 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20.05.2013, змінного рапорту машини МКГ-40 за травень, а також платіж у розмірі 60 000,00 грн. у зв'язку із закінченням договору (п.2.6. договору № СИ\СТ-51), тому стягнення плати за зберігання крану на будівельному майданчику позивача за період з 23.05.2013 по 19.09.2013 в сумі 178500,00 грн. є безпідставним.

Доказів сплати позивачем на користь відповідача-1 платежу у розмірі 60 000,00 грн. у зв'язку із закінченням договору (п.2.6. договору № СИ\СТ-51), суду першої інстанції на момент вирішення спору надано не було.

Факт порушення умов договору № СИ\СТ-51 з вини ТОВ "СТІЛФ" щодо несплати 15035,00 грн. вартості виконаних робіт за актом № ХМ-0000062 та 60000,00 грн. платежу згідно п. 6.2 договору № СИ\СТ-51 на надання послуг від 15.11.2012, крім іншого, підтверджується рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.05.2014 по справі № 924/306/14 за позовом ФОП ОСОБА_6 до ТОВ "СТІЛФ", ПП "Юридична агенція Магістр" про стягнення 75035,00 грн.

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що фактично порушення відповідачем-1 умов п. 7.4. договору № СИ\СТ-51 - не відбулося, оскільки положення цього пункту могли б бути застосовані лише в разі затримки вивезення транспортного засобу з вини виконавця з будівельного майданчику більш ніж на 10 днів. При цьому виконавець повинен відшкодувати замовнику плату за зберігання транспортного засобу у розмірі 1500,00 грн. за добу до моменту, поки виконавець не забере транспортний засіб із місця, де його зберігає замовник.

В той же час, згідно п. 2.6. договору № СИ\СТ-51, демонтаж, перевезення та монтаж транспортного засобу з майданчика замовника на склад виконавця у випадку закінчення чи розірвання договору здійснюється виконавцем на протязі 10 календарних днів після оплати замовником платежу у розмірі 60000,00 грн. на рахунок виконавця. У зв'язку із тим, що платіж у розмірі 60000,00 грн. позивачем сплачений не був, доказів протилежного суду першої інстанції на момент вирішення спору надано не було, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вина відповідача у невивезенні крану у строк, передбачений п. 7.4 договору № СИ\СТ-51 - відсутня, що виключає застосування до нього відповідальності у вигляді застосування штрафу.

Як вбачається з матеріалів справи, листами № 611 від 19.06.2013 та № 636 від 23.07.2013 позивач вимагав від відповідача сплатити вартість ремонту пошкоджених колон, зазначені вище штрафні санкції за ненадання послуг та вартість зберігання крану відповідача на будівельному майданчику позивача, але жодних коштів від відповідача не отримав.

У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в частині стягнення вартості зберігання крану на будівельному майданчику в розмірі 178 500,00 грн.

Пунктом 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17 травня 2011 року N 7 визначено, що частиною першою статті 104 ГПК не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції відхиляється довод апелянта про те, що судом першої інстанції порушено правила територіальної підсудності під час розгляду справи, з огляду на нижченаведене.

Частиною третьою статті 15 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду міста Києва з відповідним позовом, вказав особами, які відповідають за позовом, ДП ХМЕЛЬНИЦЬКЕ СУ-129 ВАТ "ЦСК", місцезнаходження якого м.Хмельницький, та ТОВ «СТІЛФ-СЕРВІС», місцезнаходження якого м.Київ, і заявив до кожного з них певні вимоги, які виникли як з основного договору, так і з договору поруки, що підтверджується наявними у справі матеріалами. Таким чином, позивач реалізував своє право на вибір господарського суду, який здійснює розгляд справи, що відповідає приписам ч. 3 статті 15 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, не обмежуючись доводами апеляційної скарги, дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" №129 відкритого акціонерного товариства «Центростальконструкція» на користь ТОВ "СТІЛФ" збитків підлягає зміні, з присудженням до стягнення з відповідача-1 на корить позивача збитків саме в розмірі 12 973,62 грн., а в частині відмови у задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 штрафу - підлягає скасуванню на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України з прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовної вимоги в сумі 17 000,00 грн. В решті позовних вимог рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо розподілу судових витрат в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цій частині рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014 у справі № 910/9356/14 також підлягає зміні, а саме: судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції підлягає розподіленню між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог щодо кожного з них.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги підлягає покладенню на відповідача-1 повністю, оскільки ним оскаржувалось рішення суду першої інстанції в частині присудження до стягнення з нього на корить позивача 11 973,62 грн. збитків, проте, судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в наведеній частині було змінено на користь позивача.

Крім того, відповідач-1, звертаючись з апеляційною скаргою, посилався зокрема на те, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено його клопотання про покладення понесених відповідачем-1 судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 16 000,00 грн.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат по оплаті послуг адвоката, які понесені відповідачем-1, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (ч. 3 ст. 48 ГПК України).

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N 7 вказано, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, у правилах адвокатської етики.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В матеріалах справи міститься Договір про надання правової допомоги в господарському процесі від 16.06.2014, укладений між відповідачем -1 та адвокатами ОСОБА_7 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 30.06.2010) та ОСОБА_8 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 30.06.2010), відповідно до п. 1.1 якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати відповідачу-1 правову допомогу в спорі з товариством з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ" по господарській справі № 910/9356/14 про стягнення збитків та штрафних санкцій в сумі 209 473,62 грн.

Згідно платіжного доручення № 155 від 07.07.2014 відповідачем-1 було сплачено адвокату ОСОБА_9 за послуги згідно договору б/н від 16.06.2014 суму у розмірі 16 000,00 грн. Крім того, між відповідачем-1 та адвокатами підписано акт здачі - приймання робіт (наданих послуг) за договором від 16.06.2014.

Частина 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що понесені відповідачем-1 витрати в сумі 16 000,00 грн. є витратами на послуги адвоката, понесені останнім саме за розгляд справи № 910/9356/14, про що зокрема міститься вказівка в п. 1.1 договору від 16.06.2014, які входять до складу судових витрат у розумінні статті 49 Господарського процесуального кодексу України, а отже, підлягають і відшкодуванню в порядку, визначеному наведеною статтею.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем-1 не подано доказів, що кошти в розмірі 16 000,00 грн. сплачено саме за розгляд господарської справи № 910/9356/14. Оцінивши в сукупності подані відповідачем-1 докази (договір від 16.04.2014 з зазначенням по якій саме справі надаються послуги, платіжне доручення № 155 від 07.07.2014 з посиланням на договір, акт виконаних робіт, наявність у особи свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що понесенні відповідачем-1 витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню позивачем пропорційно розміру вимог, у яких позивачу відмовлено у зв'язку з безпідставністю їх заявлення, у зв'язку з чим рішення суду у відповідній частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення щодо розподілення адвокатських витрат.

За розрахунком суду апеляційної інстанції, з позивача на користь відповідача-1 підлягає відшкодуванню сума судових витрат по оплаті послуг адвоката в розмірі 13 699,58 грн. (178 500,00 грн. (розмір відмовлених вимог) х 16 000,00 грн. (заявлений відповідачем-1 розмір адвокатських витрат))/208 473,62 грн. (розмір заявлених позивачем вимог до відповідача-1) = 13 699,58 грн.).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальреконструкція" №129 Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014 у справі № 910/9356/14 змінити в частині суми стягнення збитків та судового збору з дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" №129 відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція на користь ТОВ "СТІЛФ", виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" №129 відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" (29017, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Свободи, буд. 6а, код ЄДРПОУ 01412973) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ"(01032, м. Київ, Шевченківський район, бульвар Шевченка, буд. 33, поверх 13, код ЄДРПОУ 35033679) збитки в розмірі 12 973(дванадцять тисяч дев'ятсот сімдесят три) грн. 62 коп., а також 619 (шістсот дев'ятнадцять) грн. 40 коп. судового збору.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014 у справі № 910/9356/14 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу та розподілу адвокатських витрат - скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення.

4. Стягнути з дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" №129 відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" (29017, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Свободи, буд. 6а, код ЄДРПОУ 01412973) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ"(01032, м. Київ, Шевченківський район, бульвар Шевченка, буд. 33, поверх 13, код ЄДРПОУ 35033679) 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. штрафу.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛФ" (01032, м. Київ, Шевченківський район, бульвар Шевченка, буд. 33, поверх 13, код ЄДРПОУ 35033679) на користь дочірнього підприємства "Хмельницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" №129 відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" (29017, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Свободи, буд. 6а, код ЄДРПОУ 01412973) 13 699 (тринадцять тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 58 коп. адвокатських витрат.

6. В решті рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2014 у справі № 910/9356/14 - залишити без змін.

7. Доручити господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

8. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

9. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

Г.В. Корсакова