Ухвала

від 06.11.2014 по справі 810/2555/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2555/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р. О. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2014 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Степанюка А. Г., Шурка О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутенія плюс» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, третя особа Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційними скаргами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області та Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №0000802301/1363 від 16.05.2012 року.

Вимоги мотивував тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню. Вказує, що взаємовідносини між позивачем та контрагентами мали реальний характер, документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства, а відтак, позивачу неправомірно збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року в задоволенні позову ТОВ «Рутенія плюс» відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2014 року, у зв'язку зі зміною місцезнаходження позивача ухвалено передати адміністративну справу за позовом ТОВ «Рутенія Плюс» до ДПІ у Обухівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2014 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та винести нове рішення, яким позов залишити без задоволення в повному обсязі.

В судове засідання учасники процесу не з'явились, повідомлені належним чином про час та місце апеляційного розгляду, що не перешкоджає вирішенню спірного питання відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що позивачем підтверджені належними первинними і розрахунковими документами господарські відносини з контрагентами, договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту у період з 01.06.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.04.2012 року №896/220/34903042, яким виявлено порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.1.2 ст.1, п.2.1, п.2.4, п.2.15, п.2.16 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, ст.ст.2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-ХІV (із змінами та доповненнями), п.16 Наказу ДПА України від 21.12.2010 року № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228, 626, 629, 655, 658 Цивільного кодексу України, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.44.1. ст.44 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.6, п.201.7, п.201.8 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-V1, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 699 489,00 грн.

На підставі даного Акту, винесено податкове повідомлення-рішення від 16.05.2012 року № 0000802301/1363, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 699 489,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 106 193,00 грн.

Встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Аммо» (код ЄДРПОУ 37044991), ТОВ ВБК «Стандарт-сервіс» (код ЄДРПОУ 37044958), ПП Фірма «Володар» (код ЄДРПОУ 31988783), ТОВ «Профінком» (код ЄДРПОУ 37378214), ТОВ «Ферум груп» (код ЄДРПОУ 37413295), ТОВ «Прістекс ЛТД» (код ЄДРПОУ37144380 ), ТОВ «Профіткомпані» (код ЄДРПОУ 37313178), ТОВ «Сіріус юнітрейд» (код ЄДРПОУ 37403465), ТОВ «Вегаплюс» (код ЄДРПОУ 37401541), ТОВ «Євробізнес консалт» (код ЄДРПОУ 37403507), ПП «Арісто авто» (код ЄДРПОУ 33641076), ТОВ «Ліга груп» (код ЄДРПОУЗ6449011), ТОВ «Едва естейд» (код ЄДРПОУ 37703130), по яким встановлено завищення податкового кредиту всього на загальну суму 699 489,00 грн.

На підтвердження реальності господарських відносин, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбані у контрагентів товари (роботи, послуги), позивачем надані суду копії первинних документів, зокрема, податкових накладних та доказів проведення розрахунків з контрагентами.

Перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), відтак, розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 року.

Відповідно до п. 1.7. ст.1. Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, наприклад, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Відповідно до листа ВАСУ від 02.06.2011 року, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Виконання договорів позивача підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Тобто, позивачем надано суду як первинні бухгалтерські, так і інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Зазначені господарські операції належним чином відображено у податковому та бухгалтерському обліку позивача, що цілком підтверджує реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

На момент укладання вищезазначених договорів та здійснення господарських операцій, позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача або його контрагентів не визнані в судовому порядку недійсними та відсутні вироки судів щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб, у тому числі, й укладання нікчемних правочинів чи здійснення удаваних господарських операцій.

За наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові ВАСУ від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Відтак, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Таким чином, з'ясувавши характер та зміст спірних операцій, дослідивши усі первинні документи, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення відповідних операцій з поставки, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Апелянтами не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційних скарг, а висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам закону і доводами апеляційних скарг не спростовуються.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позову, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7 колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області та Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутенія плюс» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, третя особа Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2014 року у - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 11.11.2014 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: А. Г. Степанюк

О.І. Шурко

Повний текст ухвали виготовлено 11.11.2014 року.

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Степанюк А.Г.

Шурко О.І.