Постанова

від 24.06.2011 по справі 2а-921/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2011 р. № 2а-921/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрушакевич Т.В.,

представника позивача Басюк Г.Т.,

представника відповідача Задорожнього І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сетар»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

в с т а н о в и в :

товариство з обмеженою відповідальністю «Сетар»(далі -ТзОВ «Сетар») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі -ДПІ у Личаківському районі), в якому просить суд визнати протиправними податкові повідомлення-рішення: №0000422320/0/5773 від 12 березня 2010 року, №0000412320/0/5772 від 12 березня 2010 року, №0000591720/0/5838 від 12 березня 2010 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000982380/5837 від 12 березня 2010 року.

Представником позивача 24.06.2011 року подана до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати протиправними: податкові повідомлення -рішення №0000422320/3/5773 від 12 березня 2010 року, №0000412320/3/5772 від 12 березня 2010 року, №0000591720/3/5838 від 12 березня 2010 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000982380/5837 від 12 березня 2010 року

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Личаківському районі винесено податкове повідомлення-рішення № 0000422320/0/5773 від 12 березня 2010 року, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000982380/5837 від 12 березня 2010 року, податкового повідомлення-рішення № 0000412320/0/5772 від 12 березня 2010 року та податкового повідомлення-рішення № 0000591720/0/5838 від 12 березня 2010 року, якими позивачу неправомірно визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 38147,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 19074,00 грн., а всього на суму 57221,00 грн., застосовано штрафну санкцію згідно ст. 1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»у розмірі 8558,10 грн., визначено суму податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 32858,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 16429,00 грн., а всього 49287,00 грн., а також суму податкового зобов'язання за основним платежем 7531,18 грн. за штрафними фінансовими санкціями 15062,36 грн., а всього 22593,54 грн.

Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, з тих підстав, що вони ґрунтуються на неправильних висновках, описаних в акті № 89/23-2/33895445 «Про результати планової виїзної перевірки ТзОВ «Сетар»за ЄДРПОУ 33895445 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року, складеного ДПІ у Личаківському районі.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що відповідачем помилково визначено заниження доходу на суму 103795 грн. внаслідок реалізації товарів нібито за цінами нижчими за звичайні ціни і відповідно неправомірно нараховано за непрямими методами заниження валового доходу за перевірений період на суму 72671 грн. Вважає, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільці ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни -граничні рівні ціни або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Позивач, крім того, зазначив, що відповідно до п.п. 1.20.1. п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Позивач також вважає, що відповідачем неправомірно визначено суму заниження задекларованих ТзОВ «Сетар»показників у рядку 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів»на суму 31124,00 грн. внаслідок списання бракованого товару на суму 31124,00 грн.

Позивач стверджує, що відповідачем неправомірно зазначено про завищення валових витрат в результаті віднесення до складу валових витрат 33203,00 грн., оскільки ці валові витрати включають у себе суму надання послуг стільникового зв'язку з ВАТ «Київстар Джі Ес Ем»на підставі укладеного договору. Також, позивач вважає протиправним виключення відповідачем із складу валових витрати, пов'язані з отриманою бракованою продукцією в червні 2009 року на суму 16153,00 грн. Стверджує, що реалізація товарів кінцевому споживачеві відбувалась за звичайними цінами.

Крім того, вважає, що відповідачем помилково зазначено, що ТзОВ «Сетар»не мало права на віднесення до податкового кредиту суми ПДВ по отриманих послугах мобільного зв'язку на підставі податкових накладних наданих ВАТ «Київстар Джі Ес Ем», оскільки мобільні телефони перебувають на балансі позивача. При цьому повідомив, що згідно з договорами оренди мобільних телефонів ТзОВ «Сетар»має у користуванні два мобільних телефони. Згідно з наказом телефони закріплені за директором та бухгалтером ТзОВ «Сетар». Також, зазначає, що ним правомірно включено до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 11667,00 грн. згідно з податковою накладною, акту виконаних робіт та договору, укладеному з ТОВ «Капітоль»на виконання робіт.

Щодо неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб виплачених приватному нотаріусу за посвідчення кредитного договору Позивач зазначив, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про нотаріат»з доходу приватного нотаріуса справляється прибутковий податок за ставками, встановленими чинним законодавством України. Таким чином, нотаріуси при здійсненні посвідчення договорів надають фізичним та юридичним особам послуги і відповідно за надані послуги виставляють рахунки, які отримувачі послуг зобов'язані сплатити в повній мірі.

Позивач також зазначає про протиправність висновку відповідача про прийняття та затвердження працівникам авансових звітів, які не підтверджені на повну суму відповідними розрахунковими документами, та виплачено згідно касових документів власним працівникам на підставі авансових звітів, в результаті чого порушено п.2.11, ст. 2, п.3.1. ст. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637.

Також, вважає, що ДПІ у Личаківському районі помилково стверджує, що у зв'язку з безкоштовним отриманням ОСОБА_4 частки у статутному капіталі товариства у товариства виникло зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та донараховано 2929,41 грн., так як відповідно до акту прийому-передачі частики у статутному капіталі ТзОВ «Сетар»ОСОБА_4 передано частку у статутному капіталі товариства.

Представник відповідача із заявленими позовними вимогами позивача не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Стверджує, що документальною перевіркою встановлено, що відповідно до укладеної між ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем Україна»з ТзОВ «Сетар»угоди на обслуговування мобільного номера, позивачем оплачувались рахунки виставлені за надання послуг мобільного зв'язку. Проте, відповідач вважає, що сплачені суми директором ТзОВ «Сетар»використовувались для власних потреб, оскільки на підприємстві не обіковувались мобільні телефони, а також відсутні договори оренди телефонів. Таким чином, відповідачем донараховано 4484,77 грн. податку з доходів фізичних осіб за додатково отримані матеріальні блага у вигляді оплати за особисті розмови. Крім того, відповідач вважає, що позивачем була здійснена виплата доходу приватному нотаріусу ОСОБА_5 у сумі 780,00 грн, при цьому не утриманий та бюджету не перерахований податок з доходів фізичних осіб у сумі 117 грн.

Також зазначає, що правомірно перевіркою донараховано 2929,431 грн. податку з доходу фізичних осіб в результаті перерозподілу статутного капіталу. Оскільки, засновник ОСОБА_6, вийшов з числа засновників і залишив свою частку у розпорядженні товариства, а ОСОБА_4 ввійшов в число засновників і безкоштовно одержав корпоративні права, то відповідно у товариства виникло зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб. Вважає також, що позивачем безпідставно відшкодовано витрати ОСОБА_7, так як згідно підтверджуючих документів, а саме квитанції № 416 на суму 4996,20 грн. (оплата за алкогольні вироби) витрати поніс ОСОБА_8, а квитанції № 4226 від 20.08.2009 р. на суму 3561,90 грн. (оплата за кондитерські вироби) витрати поніс ОСОБА_9

Крім того, відповідач в запереченні зазначив, що списаний позивачем бракований товар на суму 31124 грн. безпідставно включено до валових витрат, оскільки списаний товар не використовувався в господарській діяльності підприємства. Відповідач також стверджує, що ТзОВ «Сетар» в порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем завищено валові витрати, пов'язані з наданням послуг мобільного зв'язку згідно з укладеним договором між ТзОВ «Сетар»та ВАТ «Київстар Джі Ес Ем», так як у товариства на балансі відсутні мобільні телефони.

Відповідач також вважає, що Позивачем безпідставно включено до валових витрат, витрати, пов'язані з списанням бракованої продукції на суму 16153 грн. Крім того, позивачем внаслідок списання бракованої продукції, як зазначає у запереченні Відповідач, завищено податковий кредит на суму 23612 грн., чим порушено п.п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідач у запереченні також зазначив, що позивач згідно з укладеним договором з ТзОВ «Капітоль»на виконання робіт на суму 70000 грн. в т.ч. ПДВ 16667 грн. відніс суму податку на додану вартість до податкового кредиту, а оскільки витрати по отриманих роботах не включені до складу валових витрат, то і суму податку на додану вартість Позивач безпідставно включив до податкового кредиту, чим порушив п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі направлення від 04.02.2010 року № 74 та від 17.02.2010 року № 100, згідно із ч. 1 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Сетар»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт перевірки від 26.02.2010 року № 89/23-2/33895445.

Проведеною перевіркою відповідачем встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток на 32905 грн., в тому числі: в І кварталі 2007 року на суму 309 грн., в ІІ кварталі 2007 року на суму 1240 грн., в ІІІ кварталі 2007 року на суму 1319 грн., в ІV кварталі 2007 року на суму 4277 грн., в І кварталі 2008 року на суму 1865 грн., в ІІ кварталі 2008 року на суму 1835 грн., в ІІІ кварталі 2008 року на суму 2236 грн., в ІV кварталі 2008 року на суму 5939 грн., в І кварталі 2009 року на суму 3052 грн., в ІІ кварталі 2009 року на суму 6014 грн., в ІІІ кварталі 2009 року на суму 4819 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 5381 грн. в ІV кварталі 2006 року.

Крім того, вказаною вище перевіркою встановлено порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, п.п. 7.3.1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 38147 грн., в тому числі в жовтні 2006 року на суму 480 грн., в січні 2007 року на суму 737 грн., в лютому 2007 року на суму 310 грн., в березні 2007 року на суму 94 грн., в травні 2007 року на суму 233 грн., в червні 2007 року на суму 101 грн., в вересні 2007 року на суму 1056 грн., в жовтні 2007 року на суму 132 грн., в листопаді 2007 року на суму 3039 грн., в грудні 2007 року на суму 49 грн., в січні 2008 року на суму 300 грн., в лютому 2008 року на суму 1191 грн., в травні 2008 року на суму 566 грн., в серпні 2008 року на суму 8992 грн., в вересні 2008 року на суму 2861 грн., в жовтні 2008 року на суму 3797 грн., в листопаді 2008 року на суму 2045 грн., в грудні 2008 року на суму 1295 грн., в січні 2009 року на суму 108 грн., в лютому 2009 року на суму 1098 грн., в квітні 2009 року на суму 1643 грн., в травні 2009 року на суму 484 грн., в червні 2009 року на суму 3681 грн., в липні 2009 року на суму 1022 грн., в серпні 2009 року на суму 1620 грн., в вересні 2009 року на суму 1213 грн.

Також, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 3.4 ст. 3, п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 7531 грн. 18 коп.

На підставі акта від 26.02.2010 року № 89/23-2/33895445 ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: від 12.03.2010 року № 0000422320/0/5773; від 12.03.2010 року № 0000412320/0/5772; від 12.03.2010 року № 0000591720/0/5838; від 12.01.2011 року № 0000412320/3/692; від 12.01.2011 року № 0000422320/3/690; від 14.01.2011 року № 0000591720/3/1008 та рішення про застосування про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.03.2010 року № 0000982380/5837.

Рішенням Державної податкової адміністрації у Львівській області скаргу ТзОВ «Сетар» частково задоволено і керуючись ст. 12 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»і пп. 2 п. 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби»Державна податкова адміністрація у Львівській області скасувала:

- податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 12.03.10 року № 0000412320/0/5772 (від 01.06.10 року № 0000412320/1, від 13.08.10 року № 0000412320/4), в частині 17168,75 грн. основного платежу з податку на прибуток та 8584,37 грн. штрафних (фінансових) санкцій,

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.10 року № 0000422320/0/5773 (від 01.06.10 № 0000422320/1, від 13.08.10 року № 0000422320/4) в частині 14990,41 грн. основного платежу з податку на додану вартість та 7495,70 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.10 року № 0000591720/05838 (з урахуванням внесених змін) податкове повідомлення-рішення від 01.06.10 року № 0000591720/1/12058, від 13.08.10 року № 0000591720/4) в частині 1770,43 грн. основного платежу з податку на доходи фізичних осіб та 3540,86 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з винесеними рішеннями про результати повторної скарги в частині залишення в силі податкових повідомлень-рішень за податком на додану вартість за основним платежем у сумі 23156,59 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 7495,70 грн., податку на прибуток за основним платежем у сумі 15689,25 грн. та штрафної (фінансової) санкції 7844,63 грн., податку з доходів найманих працівників за основним платежем у сумі 7044,47 грн. та штрафної (фінансової) санкції 14088,94 грн., Позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової адміністрації України.

Згідно з Рішенням ДПА України про результати розгляду повторної скарги Державна податкова адміністрація України залишила без змін податкові повідомлення рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 12.03.2010 року № 0000591720/05838 про сплату податку з доходів фізичних осіб та застосованої штрафної санкції, № 0000412320/0/5772 про сплату податку на прибуток та застосованої штрафної санкції і № 0000422320/0/5773 про сплату податку на додану вартість і застосованої штрафної санкції з урахуванням рішення ДПА у Львівській області від 18.10.2010 року № 23993/10/25-005, прийнятого за розглядом повторної скарги.

Щодо твердження позивача про помилкове зазначення відповідачем про заниження доходу на суму 103795 грн. внаслідок реалізації товарів за цінами нижчими за звичайні ціни і відповідно неправомірного нарахування за непрямими методами заниження валового доходу за перевірений період на суму 72671 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільці ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни -граничні рівні ціни або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що вільці ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах -також за рішення суб'єкта господарювання.

Згідно з п.п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна -це ціна за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних товарів.

Відповідно до п.п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

На підтвердження правомірності реалізації товарів кінцевому споживачеві за звичайними цінами позивачем надані суду накладні на придбання товарів (арк. справи 158-171) та фіскальні чеки реалізації придбаних товарів (арк. справи 152-157).

Враховуючи те, що реалізація товарів кінцевому споживачеві відбувалась за звичайними цінами, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно зазначено про заниження зобов'язання по податку на додану вартість на суму 14535,00 грн. внаслідок реалізації товарів кінцевому споживачу по ціні, яка є нижче собівартості.

Щодо твердження позивача про протиправність висновку відповідача щодо завищення ТзОВ «Сетар»валових витрат в результаті віднесення до складу валових витрат 33203,00 грн., суд зазначає наступне.

Валові витрати ТзОВ «Сетар»включають в себе суму надання послуг стільникового зв'язку з ВАТ «Київстар Джі Ес Ем»на підставі укладеного договору № 2326068 від 05.01.07 року, на підтвердження чого позивачем надано рахунки-фактури (арк. справи 183-188), податкові накладні (арк. справи 130-141) та банківські виписки арк. справи 189-245).

Надання послуг підтверджується наступними податковими накладними: від 30.04.2008 року № 310691/3, від 30.06.2008 року № 385849/3, від 31.08.2008 року № 531882/3, від 30.09.2008 року № 600185/3, від 31.05.2009 року № 531970/3, від 30.06.2009 року № 681766/3 від 31.07.2009 року № 821759/3, від 31.08.2009 року № 971768/3, від 30.09.2009 року №1138517/3, від 31.10.2009 року № 1281735/3, від 30.11.2009 року № 1360539/3, від 31.12.2009 року № 1503950/3.

Щодо твердження позивача про помилковість висновку відповідача щодо відсутності на балансі ТзОВ «Сетар»мобільних телефонів, суд зазначає наступне.

В підтвердження наявності у ТзОВ «Сетар»мобільних телефонів позивачем надано договори оренди мобільних телефонів №5/01 від 05.01.2007р. та №6/01 від 05.01.2007р. Враховуючи умови укладеного договору з ВАТ «Київстар Джі Ес Ем»позивач користується двома телефонами, так як послуга згідно з укладеним договором дозволяє використовувати «клон».

Як вбачається з довідки ТзОВ «Сетар»від 23.06.2011 року, станом на 05.01.2007 року на позабалансовий рахунок позивача 01 «Орендовані необоротні активи»віднесено телефони Nokia 6500 та Sony Ericsson S 500.

Таким чином, суд вважає, що ТзОВ «Сетар»правомірно включено до валових витрат послуги мобільного зв'язку на суму 17050,00 грн.

Щодо твердження відповідача про порушення ТзОВ «Сетар»п.4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п.8.1.1 п.8.1 ст. 8, п.п. 8.1.2. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року №889-ІV через незастосування до розміру наданого блага, що виявилось в оплаті рахунків за надані послуги мобільного зв'язку ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем», суд зазначає наступне.

Згідно з договорами оренди мобільних телефонів №5/01 від 05.01.2007р. та №6/01 від 05.01.2007р ТзОВ «Сетар»має у користуванні два мобільних телефони Nokia 6500 та Sony Ericsson S 500. Вказані телефони закріплені за директором та бухгалтером ТзОВ «Сетар», що підтверджується відповідним наказом.

Враховуючи те, що мобільні телефони та їх номери використовувались ТзОВ «Сетар»виключно у власній господарській діяльності товариства, відповідно до п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суми коштів сплачених ТзОВ «Сетар»згідно з укладеною угодою №232068 від 05.01.2007 року з ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем. Україна»на підставі виставлених ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем. Україна»рахунків за надані послуги мобільного зв'язку, правомірно віднесені ТзОВ «Сетар»до складу валових витрат, а тому позивачем правомірно не застосовано коефіцієнт 1,17647 і відповідно податок з доходів фізичних осіб правомірно не утриманий і не перерахований до бюджету.

Щодо твердження позивача про безпідставне виключення відповідачем із складу валових витрат, пов'язаних з отриманою бракованою продукцією в червні 2009 року на суму 16153,00 грн., суд зазначає наступне.

На підтвердження неправомірності висновку відповідача щодо заниження задекларованих ТзОВ «Сетар»показників у рядку 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів»на суму 31124,00 грн., внаслідок списання бракованого товару на суму 31124,00 грн. позивачем надано акти на списання бракованого товару.

Судом встановлено, що на підставі актів на списання позивачем списано товар на суму 16153 грн. відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивачем списано бракований товар на підставі актів на списання товарів на 4-й квартал 2006 року на суму 1570 грн., за 3-ій квартал 2007 року на суму 3659 грн., за 4-й квартал 2007 року на суму 4293 грн., за 1-й квартал 2008 року на суму 2102 грн. за 2-й квартал 2008 року на суму 3942 грн. та 4-й квартал 2008 року на суму 15558 грн., що підтверджується актами на списання товарно-матеріальних цінностей від 25.12.2006 року №2, від 28.09.2007 року № 2, від 28.09.2007 року № 3, від 28.09.2007 року № 4, від 30.11.2007 року № 5, від 31.12.2007 року № 8, від 31.01.2008 року № 1, від 31.01.2008 року № 2, від 28.02.2008 року № 3, від 27.06.2008 року № 5, від 27.06.2008 року № 6, від 27.06.2008 року №7, від 27.11.2008 року № 12 та від 30.06.2009 року № 2.

Згідно з п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно із вказаним Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку -продавцем, до убутку запасів не включається. У разі, коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі, коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів.

Таким чином, висновки відповідача в цій частині є протиправними.

Щодо неутримання та неперерахування позивачем до бюджету 117 грн. податку з доходів фізичних осіб, виплачених приватному нотаріусу за посвідчення кредитного договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат»нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім тієї, яка передбачена абзацом другим ст. 4 зазначеного Закону, а також викладацької і наукової у вільний від роботи час.

Згідно з ст. 31 вказаного Закону, приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та, зокрема, юридичною особою. Оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватним нотаріусом і не належить до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про нотаріат»з доходу приватного нотаріуса справляється податок з доходів фізичних осіб за ставками, встановленими чинним законодавством України.

Згідно з п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, в тому числі дохід від здійснення незалежної професійної діяльності.

Пунктом 1.9 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що діяльність приватних нотаріусів відноситься до незалежної професійної діяльності, за умови, що вони не є найманими працівниками чи суб'єктами підприємницької діяльності, які згідно з абз. 2 п.п. 1.8. ст. 1 вказаного Закону прирівнюються до найманої особи.

Відповідно до п.п. 8.1.1 п.8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. У разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку -отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

З системного аналізу положень Закону України «Про нотаріат»та Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»вбачається, що нотаріуси при здійсненні посвідчення договорів надають фізичним та юридичним особам послуги і відповідно за надані послуги виставляють рахунки, які отримувачі послуг зобов'язані сплатити в повній мірі. Позивач надав суду рахунок і зазначив, що у виставленому нотаріусом рахунку зазначена загальна сума послуги у розмірі 780,00 грн. в т.ч. податок з доходів фізичних осіб у розмірі 117 грн.

Юридичні особи, що користуються послугами нотаріуса при посвідченні договорів нотаріусом не виступають податковими агентами, а отже ТзОВ «Сетар»не порушено Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889-ІV.

Як вбачається з матеріалів справи за посвідчення договору приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_5 позивачу видана довідка від 23.04.2008року на суму 780,00 грн.

Отже, твердження відповідача про те, що ТзОВ «Сетар»при посвідченні приватним нотаріусом договору зобов'язане утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб є безпідставним, оскільки у виданій приватним нотаріусом довідці чітко визначено загальну суму за посвідчення договору, в тому числі податок з доходів фізичних осіб у розмірі 15%.

Таким чином, висновок відповідача про те, що позивач зобов'язаний був при посвідченні приватним нотаріусом договору утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб є протиправним.

Щодо твердження відповідача про те, що позивачем прийнято та затверджено певним працівникам авансові звіти, не підтверджені на повну суму відповідними розрахунковими документами в сумі 8558,10 грн., та виплачено згідно з касовими документами власним працівникам на підставі авансових звітів, в результаті чого порушено п. 2.11 ст. 2, п. 3.1 ст. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637, суд зазначає наступне.

Згідно з банківськими квитанціями про прийняття готівкових коштів від ОСОБА_8 та ОСОБА_9, останні здійснили оплату за алкогольні вироби у сумі 4996,20 грн. та за кондитерські вироби у сумі 3561,90 грн. відповідно всього на суму 8558,10 грн.

Як вбачається з авансових звітів та видаткових касових ордерів на ім'я ОСОБА_8 та ОСОБА_9 правомірно виплачено 28.07.2009 року 4996,20 грн. та 31.08.2009 року 3561,90 грн.

Враховуючи надані у судовому засіданні оригінали підтверджуючих документів, а саме квитанцій від 15.07.2009 року № 416 на суму 4996,20 грн. (оплата за алкогольні вироби), які поніс ОСОБА_8 та квитанції від 20.08.2009 року № 4226 на суму 3561,90 грн. (оплата за кондитерські вироби), які поніс ОСОБА_9, а також належним чином посвідчені копії цих квитанцій, оригінали та належним чином посвідчені копії сторінок касових книжок з авансовими звітами про використання коштів, понесені витрати у сумі 4996,20 грн. та 3561,90 грн. були відшкодовані відповідно ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно донараховано ТзОВ «Сетар»податок з доходів фізичних осіб в розмірі 1283,72 грн.

Щодо твердження позивача про неправомірність донарахування ТзОВ «Сетар»податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2929,41 грн., суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи позивачем надано суду Статут ТзОВ «Сетар»та протокол загальних зборів ТзОВ «Сетар»№2 від 27.11.2006р.

Статутний капітал ТзОВ «Сетар»станом на 27.11.2006 року становив 33200 грн. з розподілом часток учасників в статутному капіталі товариства наступним чином: ОСОБА_7 -50% (16600 грн.), ОСОБА_6 -50% (16600 грн.)

Відповідно до п. 2 Порядку денного протоколу зборів учасників ТзОВ «Сетар»від 27.11.2006 року № 2, засновника товариства ОСОБА_6 виведено із числа засновників відповідно до поданої ним заяви.

Згідно з протоколу загальних зборів ТзОВ «Сетар»від 27.11.2006 року ОСОБА_6 вийшов з числа засновників та свою частку залишив в розпорядженні товариства.

Вказаним вище протоколом вирішено провести перерозподіл часток учасників у статутному капіталі ТзОВ «Сетар»наступним чином: ОСОБА_7 -50% статутного капіталу та ОСОБА_4 -50% статутного капіталу, актом прийому передачі частки статутного капіталу передбачено, що сплату податку з доходів фізичних осіб покладено та зобов'язано здійснити ОСОБА_4 Таким чином, обов'язок зі сплати податку з доходів фізичних осіб виник у ОСОБА_4

При цьому, суд вважає безпідставним донарахування позивачу 2929,41 грн. податку з доходів фізичних осіб, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»додаткові блага -кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку. Згідно з п. 1.2 ст. 1 вказаного Закону, дохід -сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість.

Згідно з п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»загальний оподатковуваний дохід -будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з вказаним Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент -юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента -юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходу фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Відповідно до п.п. «г»п.п. 4.2.1. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що до складу місячного оподатковуваного доходу включається, зокрема, дохід отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятком, передбаченими пунктом 4.3. цієї статті), а саме у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з вказаним Законом.

Підпунктом 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», на порушення якого посилається відповідач, передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 вказаного Закону.

Враховуючи те, що згідно з актом прийому-передачі частки у статутному капіталі ТзОВ «Сетар»ОСОБА_4 передано частку у статутному капіталі товариства із зобов'язанням ОСОБА_4 сплатити податок з доходів фізичних осіб за отриману частку, суд вважає, що саме у ОСОБА_4 виник обов'язок щодо сплати вказаного податку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що донарахування ТзОВ «Сетар» податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2929,41 грн. є протиправним.

Щодо правомірності включення ТзОВ «Сетар»до складу податкового кредиту податку на додану вартість з послуг, наданих ТзОВ «Капітоль»за розробку дизайну торгових залів та розповсюдження рекламних флаєрів на загальну суму 70000 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між ТзОВ «Сетар»та ТзОВ «Капітоль»укладено договір про надання послуг з розробки дизайну торгових залів та розповсюдження рекламних флаєрів №22/04 від 04.08.2008р., в якому чітко визначені зобов'язання сторін. Відповідно до умов вказаного договору покупець взяв на себе зобов'язання здійснити розробку дизайну торгових залів по вул. Ш.Руставелі, а також розповсюдження флаєрів.

За результатами виконаних зобов'язань за договором між ТзОВ «Сетар»та ТзОВ «Капітоль»складено та підписано акт прийому-передачі виконаних робіт №22 від 31.08.2008р., а також звіт про виконані роботи.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем включено до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 16667 грн. на підставі вказаних акту прийому-передачі виконаних робіт, звіту про виконані роботи, а також належним чином оформленої податкової накладної №4 від 31.08.2008р.

Під час розгляду справи судом встановлено, що вказаний вище акт виконаних робіт відповідає вимогам чинного законодавства, є первинним документом, який містить відомості про фактично проведену роботу. Підтверджує фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), підтверджує та доводить їх використання підприємством у власній господарській діяльності, а тому є підставою для включення вартості даних послуг, відображених у складених згідно з чинним законодавством, первинними документами до складу податкового кредиту на підставі податкової накладної.

Судом встановлено, що правомірність включення до складу податкового кредиту підтверджується первинними документи, які оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», які, зокрема, підтверджують факт виконання послуг, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 16667 грн.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через своїх постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній діяльності.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 388 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції -факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до Законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Наказом ДПА України від 29.03.2003 року № 143 «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання»передбачено, що дані наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати правилам складання податкового обліку (звітності).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що додають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання ім. юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); код форми дату і місце складання; ; зміст господарської операції та її вимірники( у натуральному і вартісному виразі) посади, прізвища і підписи осі, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Понесені витрати по роботах, послугах повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тої чи іншої роботи.

Відповідно до п.п. 5.2.1 до п. 5.2 ст. 5 «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, в тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахування обмежень установлених п.п. 5.3 -5.7 вказаної статті.

Згідно з п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення -рішення відповідача № 0000422320/3/5773 від 12.03.2010 року, № 0000412320/3/5772 від 12.03.2010 року, №0000591720/3/5838 від 12.03.2010 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000982380/5837 від 12.03.2010 року є протиправними.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 зазначеного Закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у п.п. «б»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Зважаючи на те, що на думку суду, позивачем не порушено вимоги податкового законодавства в межах цього спору, застосування до нього штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є протиправним.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податку донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, зокрема нараховані штрафні (фінансові санкції) санкції, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, на користь позивача належить присудити документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору з Державного бюджету.

Керуючись наведеним вище та ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0000422320/3/5773 від 12 березня 2010 року, № 0000412320/3/5772 від 12 березня 2010 року, № 0000591720/3/5838 від 12 березня 2010 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000982380/5837 від 12 березня 2010 року.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сетар»(код ЄДРПОУ -33895445) судові витрати в розмірі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок) з Державного бюджету.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29 червня 2011 року.

Суддя А.Г. Гулик

З оригіналом згідно

Суддя А.Г. Гулик