Ухвала

від 16.10.2014 по справі 2а-2094/12/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2014 року м. Київ К/800/34504/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Маринчак Н.Є.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 16 . 10.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014

у справі № 2а-2094/12/1470

за позовом Публічного акціонерного товариства „Югцемент"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування

великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління

Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Югцемент" звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000012500 від 04.04.2012; №0000022500 від 04.04.2012; №0000042500 від 04.04.2012.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 та складено акт перевірки № 950/36/00203031 від 18.10.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000012500 від 04.04.2012, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення зобов'язань наступних періодів) по податку на додану вартість 7300175 грн.; №0000022500 від 04.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість 6430020 грн.; №0000042500 від 04.04.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 122832 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.7 ст. 1, п. 4.3 ст. 4, пп. "а" п. 6.5 ст. 6, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України, по господарських операціях позивача з ТОВ „Ренейссайнс контракшн", АТ ЗТ БК „Глиноземпромбуд", ТОВ „Профінтербудсервіс", ТОВ „Технопостач Миколаїв" не підтверджено придбання робіт, послуг, товарів з метою подальшого використання в господарській діяльності, внаслідок нікчемних угод.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем виконані всі умови договорів щодо придбання товарів та надання послуг, реальність операцій підтверджується первинними документами.

Крім того самим відповідачем встановлено, що позивач в перевіряємому податковому періоді сплатив відповідні суми податку на додану вартість у складі ціни товару, послуг.

В свою чергу, Акт перевірки не містить посилань на порушення позивачем вимог зазначених норм.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах з контрагентами, дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій, за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару та послуг позивачу.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість, що вбачається з акту перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача, а отже не доведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б у взаємозв'язку з приписами Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за зазначеними операціями.

Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій. За висновками перевіряючих такі документи не були визнані недійсними.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 у справі № 2а-2094/12/1470 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 у справі № 2а-2094/12/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Н.Є. Маринчак О.І. Степашко