Постанова

від 10.11.2014 по справі 910/9017/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2014 р. Справа№ 910/9017/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Половінкін О.В., за довіреністю;

відповідача:Пригара О.В., за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Хауз Україна"

на рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2014

у справі № 910/9017/14 ( суддя: Митрохіна А.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Хауз Україна"

про стягнення 1 591 380,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2014 року по справі № 910/9017/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Хауз Україна" на користь Публічного акціонерного товариства "Державна Продовольчо-Зернова корпорація України" 1301313 грн. 99 коп. - основної заборгованості, 71934 грн. 16 коп. - пені, 56466 грн. 70 коп. - 3 % річних, 46221 грн. 51 коп. - інфляційних та 30936 грн. 25 коп. - судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Хауз Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Хауз Україна" передано на розгляд колегії судді у складі головуючого судді - Зеленіна В.О., суддів: Ткаченка Б.О., Шевченка Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2014, колегією суддів в зазначеному складі, прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд справи призначено на 06.10.2014.

03.10.2014 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду був поданий відзив на апеляційну скаргу.

06.10.2014 представником скаржника через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

06.10.2014 розглянувши подане представником скаржника клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість, в зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 розгляд справи відкладено на 10.11.2014.

10.11.2014 представник скаржника в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

10.11.2014 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2014 року по справі № 910/9017/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

23.07.2012 між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (Орендодавець/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Хауз Україна" (Орендар/Відповідач) був укладений Договір оренди нежитлового приміщення №89/1 (надалі - договір), за умовами якого Позивач зобов'язується передати Відповідачу в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що належить Позивачу загальною площею 965,6 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 1. Мета використання орендованого приміщення - розміщення офісу.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В п. 3.1.-3.2. договору сторони погодили, що розмір орендної плати за перший місяць користування приміщенням становить 160990,52 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 26831,77 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визнається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Згідно п. 3.3 договору вартість комунальних послуг Орендар сплачує окремо на підставі виставленого рахунку орендодавцем, з розшифровкою всіх затратпо кожній послузі окремо.

Пунктами 3.6.-3.7. договору визначено, що протягом 3 (трьох) робочих днів після закінчення місяця Орендодавець зобов'язується виставити Орендарю рахунок за користування приміщенням. Орендар зобов'язується перерахувати на поточний рахунок Орендодавця орендну плату не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту виставлення Орендодавцем рахунку.

В ст. 765 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 4.1. договору Орендодавець зобов'язаний передати Орендарю приміщення по акту приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим Договором. Орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами цього Договору та акту приймання-передачі орендованого приміщення (Додаток 1 до Договору, п.2.1. Договору відповідно).

На виконання умов договору Позивач передав, а Відповідач прийняв орендоване за договором приміщення, що підтверджується підписаним повноважними представниками сторін актом приймання-передачі до договору (Додаток №1).

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

В п. 9.1. договору сторони погодили, що термін дії останнього становить 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців з дня підписання акту.

Додатковою угодою від 23.07.2012 до договору сторони домовилися викласти п.3.3 договору у наступній редакції - вартість комунальних послуг Орендар сплачує окремо на підставі виставленого рахунку Орендодавцем згідно з формулою.

Суд зазнає, що договір, додаткова угода, акт приймання-передачі майна в оренду, підписані в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень і застережень та скріплені їх печатками.

До того ж, договір не визнаний в судовому порядку недійсним, що є підставою для виникнення у сторін цивільних прав та обов'язків.

30.01.2013 між сторонами була підписана додаткова угода до договору, відповідно до умов якої сторони досягли взаємної згоди достроково припинити дію договору.

До того ж, вказаною угодою відповідач зобов'язався звільнити приміщення до 30.01.2013 та повернути орендоване приміщення відповідно до акту повернення орендованого нежитлового приміщення (додаток №1 до цієї Угоди).

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

30.01.2013 між сторонами був підписаний акт приймання-передачі до договору, відповідно до якого нежитлові приміщення на момент повернення Орендарем знаходяться в задовільному стані та приймаються Орендодавцем без зауважень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору не виконав основного обов'язку орендаря, в зв'язку з чим у нього наявна заборгованість перед з липня 2012 року по січень 2013 року 1301313,99 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг, актами звірки взаєморозрахунків, виставлених рахунків на оплату комунальних послуг.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір оренди є оплатним, і обов'язок орендодавця надати в оренду приміщення відповідає обов'язку орендаря прийняти приміщення та оплатити орендну плату.

Згідно з ч.1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Оскільки договір оренди є оплатним, то обов'язок відповідача за договором оплатити орендну плату виникає згідно з положеннями Закону.

В абзаці 4 п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Так-як, наявні в матеріалах справи документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків по орендній платі.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості, визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 95636,08 грн. - пені, 57116,55 грн. - 3% річних, 46221,51 грн. - індексу інфляції, 91091,98 грн. - 7% штрафу.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 8.2. Договору за порушення терміну сплати орендної плати, Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання з оплати комунальних та інших платежів, передбачених договором, сторонами у письмовій формі не укладався, а тому нарахування позивачем пені за неналежне виконання грошового зобов'язання зі сплати комунальних платежів, інших передбачених договором платежів є безпідставним.

З матеріалів справи вбачається, що місцевий господарський суд зробив власні перерахунки пені за порушення термінів сплати орендної плати та встановив, що розмір стягуваної пені повинен становити 71934,16 грн.

Проаналізувавши власні перерахунки пені місцевого господарського суду колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача пені лише частково, а саме в розмірі 71934,16 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. №764", установлено, що 100% акцій Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.

Частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 91091,98 грн. задовольнив лише частково, а саме у розмірі 70876,49 грн., так-як стягнення штрафу у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язання по сплаті комунальних та інших платежів є безпідставним.

Проаналізувавши власні перерахунки штрафу місцевого господарського суду колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу лише частково, а саме в розмірі 70876,49 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 57116,55 грн. задовольнив лише частково, а саме у розмірі 56466,70 грн., так-як стягнення 3% річних у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язання по сплаті комунальних та інших платежів є безпідставним.

Проаналізувавши власні перерахунки 3% річних місцевого господарського суду колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних лише частково, а саме в розмірі 56466,70 грн.

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд здійснив власні перерахунки індексу інфляції та встановив, що до стягнення підлягає 91335,03 грн.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивачем до індексу інфляції було заявлено суму в розмірі 46221,51 грн., тобто менше ніж нараховано місцевим господарським судом.

Врахувавши зазначене, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення індексу інфляції в розмірі саме заявленим позивачем, тобто 46221,51 грн.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2014 по справі № 910/9017/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Хауз Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2014 по справі № 910/9017/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/9017/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

Е.О. Шевченко