ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/15345/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого: Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2011 року
у справі № 2а-4114/10/1670
за позовом Приватного підприємства «Торговий дім «МІК»
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
про визнання дій неправомірними, визнання нечинним акту про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, -
В С Т А Н О В И Л А :
Приватне підприємство «Торговий дім «МІК» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області з анулювання реєстрації ПП «ТД «МІК» як платника податку на додану вартість; визнання нечинним акту Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 191 від 23 липня 2010 року про анулювання реєстрації ПП «ТД «МІК» як платника податку на додану вартість; зобов'язання Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області відновити реєстрацію ПП «ТД «МІК» в електронному реєстрі платників податку на додану вартість з дати скасування - 23 липня 2010 року (в редакції клопотання про збільшення позовних вимог від 15 жовтня 2010 року).
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області від 23 липня 2010 року № 191. Зобов'язано Кременчуцьку ОДПІ у Полтавській області поновити ПП «ТД «МІК» в реєстрі платників податку на додану вартість з 23 липня 2010 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «ТД «МІК» витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2011 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року залишено без змін.
В касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ПП «ТД «МІК» з 18 серпня 2007 року зареєстроване як юридична особа за адресою: 39614, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Перемоги, 22, кв. 17, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 682621.
Згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100042512 форми № 2-ПДВ на бланку серії НБ № 018350, 24 травня 2007 року ПП «ТД «МІК» було зареєстроване як платник податку на додану вартість.
Комісією, створеною відповідно до наказу Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області від 29 березня 2010 року № 679, було прийняте рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП «ТД «МІК» відповідно до підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», про що було складено акт № 191 від 23 липня 2010 року. В акті було зазначено, що платник податку не подає податкові декларації з податку на додану вартість з квітня 2010 року, що підтверджено висновком відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб № 176. Також в акті було зазначено, що платник податку не має податкової заборгованості з податку на додану вартість на дату складання акту.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий орган не надав доказів наявності підстав для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість у відповідності до положень підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» з врахуванням того, що позивач не реєструвався як платник єдиного податку, не був та не є суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені Законом України «Про податок на додану вартість», немає рішення суду про звільнення позивача від сплати податку на додану вартість, не має будь-яких інших передбачених Законом підстав для твердження, що позивач став суб'єктом іншої спрощеної системи оподаткування, що тягне анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Питання анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість визначено пунктом 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, відповідно до зазначеного Закону наказом ДПА України від 01 березня 2000 року № 79 було затверджене Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01 березня 2000 року № 79 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 9.8 статті 9 Закону.
Відповідно до підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.
Отже, вищезазначеним підпунктом визначено виключні підстави для анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість, а саме - реєстрація як платника єдиного податку або як суб'єкта інших спрощених систем оподаткування.
При цьому, згадані у наведеній вище нормі Закону інші причини стосуються виключно можливих підстав з яких платник податку звільняється від сплати податку на додану вартість. Такими причинами можуть бути судове рішення, нормативний чи інший акт компетентного органу, внаслідок якого платник податку на додану вартість втрачає обов'язок з нарахування та/або сплати цього податку.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що доказів наявності підстав для анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, передбачених підпунктом «в» пункту 9.8.ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», а також відповідних підтвердних документів (відомостей), у відповідності до положень підпункту 25.2.1 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01 березня 2000 року № 79, відповідач суду не надав.
При цьому, колегія суддів вказує, що відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 статті 1 Закону України «Про систему оподаткування! (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування
За приписами пункту 11.4 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону.
Таким чином, судами попередніх інстанцій правомірно не взято до уваги визначену податковим органом підставу для анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, а саме - з будь-яких інших причин, якими податковий орган визначив: недостатню чисельність працюючих та кількість основних фондів, середньогалузеве навантаження підприємства за травень 2010 року по області, розбіжності податкового зобовязання та податкового кредиту, співпраця підприємства з суб'єктами господарювання, які мають ознаки «фіктивності», оскільки виключно нормами пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» визначенні підстави для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2011 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 29.10.2014 |
Оприлюднено | 20.11.2014 |
Номер документу | 41429431 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Бившева Л.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні