Постанова

від 03.11.2014 по справі 2а-3065/09/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2014 року м. Київ К/9991/25494/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Лосєва А.М.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представників позивача Бузанова М.М., Ледовського О.С.

представника відповідача Лісовського Б.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оферта»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011

у справі № 2а-3065/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оферта»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Подано позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 26.09.2008 № 000832200/0 про визначення ТОВ «Компанія з управління активами «Оферта» податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 210519,80 грн., в т.ч. 140389,50 грн. основного платежу та 70130,30 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011, адміністративний позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 26.09.2008 № 000832200/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в частині основного платежу в сумі 2716 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1293,6 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

ТОВ «Компанія з управління активами «Оферта» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти нову постанову, якою податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 137673,54 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 68863,77 грн. визнати недійсним і скасувати. У решті постанову суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні представник позивача уточнив вимоги касаційної скарги та просив змінити судові рішення, задовольнивши позов повністю. Вважає, що оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права: п.п. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст. 3акону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03. 2001 № 2299-III, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м.Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права в частині ухвалення судових рішень про задоволення позову: п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

За податковим повідомленням-рішенням від 26.09.2008 № 0000832200/0 позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 20519,80 грн., в т.ч. 140389,50 грн. основного платежу та 70130,30 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податкове повідомлення-рішення складено на підставі акту планової перевірки від 16.09.2008 № 63/22-025/33306441 за період з 04.04.2005 по 31.03.2008, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР).

За висновками перевірки порушення позивачем вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат за 2005 рік витрати за операціями з придбання у ТОВ «Фінансовий аналітик-Сервіс», Торгово-промислової палати, Українського інституту фондового ринку, СПД ОСОБА_5, СПД ОСОБА_6, ТОВ «Техносервіс софт», ТОВ «Консалтинговий центр «Бізнес-Гарант», ТОВ «Адвайс Аудит», СПД Адаменко, не підтверджені первинними документами (актами виконаних робіт), що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2716 грн.

Визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2716 грн. основного платежу та в сумі 1293,6 грн. штрафних (фінансових) санкцій, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що реальне вчинення господарських операцій з постачання та оплати інформаційно-консультативних послуг підтверджено первинними документами. Валові витрати сформовані відповідно до вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 Закону № 334/94-ВР.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального права при вирішенні справи в цій частині.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, у податковому обліку валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відсутність первинних бухгалтерських документів, якими підтверджується здійснення господарської операції, безспірно позбавляє платника податку права на включення до валових витрат сплачених (нарахованих) сум витрат у звітному періоді.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Судом першої інстанції безпосередньо досліджені оригінали первинних документів - актів виконаних робіт, а також розрахункових документів, в результаті чого встановлено, що акти виконаних робіт відповідають дійсності, розкривають зміст та обсяг господарської операції, а відтак, є належними доказами, що підтверджують господарські операції.

Враховуючи встановлені судом в результаті безпосереднього дослідження та оцінки доказів обставини, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення в цій частині.

За висновками перевірки порушення позивачем вимог п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону № 334/94-ВР полягало у тому, що створений позивачем Пайовий закритий не диверсифікований венчурний інвестиційний фонд «Атріум» не включив до валового доходу за 2005 рік доход в сумі 550694,16 грн. з торгівлі цінними паперами, безпідставно застосувавши положення п.п. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4 цього закону.

Відповідач вважає, що отримані позивачем кошти від продажу облігацій не є доходами спільного інвестування, а саме доходами від здійснення операцій з активами ІСІ, оскільки ці облігації не були придбані за рахунок коштів спільного інвестування (коштів, залучених від інвесторів ІСІ, доходів від здійснення операцій з активами ІСІ та доходів, нарахованих за активами ІСІ), а відтак не були активами інституту спільного інвестування у розумінні ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди) від 15.03.2001 № 2299-III.

ТОВ «КУА «Оферта» проводить діяльність з управління активами інституту спільного інвестування - Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Атріум» (далі - ПЗНВІФ «Атріум») згідно з ліцензією ДКЦПФР серії АБ № 218392 від 09.06.2005, про що Державною комісією з цінних паперів та фондовому ринку видано Свідоцтво про внесення до єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування від 25.07.2005 року № 190, а також Свідоцтво про реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, реєстраційний № 194 від 02.08.2005.

ТОВ «КУА «Оферта», яке діє в інтересах та від імені ПЗНВІФ «Атріум», укладені договори від 23.11.2005 №Е-01/05-1, від 25.11.2005 №Е-01/05-2, від 29.11.05 №Е-01/05-3, від 30.11.05 №Е-01/05-4 з ТОВ «Фондова компанія «Альпарі» купівлі-продажу облігацій ЗАТ «Національна будівельна компанія» та договори з ТОВ «Деннік» на продаж зазначених облігацій.

За умовами договорів, укладених з ТОВ «Фондова компанія «Альпарі», ТОВ «КУА «Оферта» (покупець) придбав облігації ЗАТ «Національна будівельна компанія» в інтересах та за рахунок ПЗНВІФ «Атріум».

Частина придбаних облігацій, зарахованих на рахунок в цінних паперах, оплачені коштами, що отримані в той же день ПЗНВІФ «Атріум» від продажу вказаних облігацій.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на дату придбання частини облігацій їх оплата здійснена не за рахунок коштів інституту спільного інвестування - коштів, залучених від інвесторів ІСІ, які, своєю чергою, є джерелом створення активів інституту спільного інвестування, тому операції з продажу таких облігацій не є операціями з активами ІСІ, а є звичайними операціями купівлі-продажу цінних паперів, що виключає поширення на доходи від здійснення операцій з продажу зазначеної частини облігацій положень п.п. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4 Закону № 334/94-ВР.

При перевірці правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин при вирішенні справи в частині визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 137673 грн. основного платежу та в сумі 68863,77 грн. штрафних (фінансових) санкцій, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03. 2001 № 2299-III інститут спільного інвестування (далі - ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03. 2001 № 2299-III пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валового доходу кошти спільного інвестування, а саме кошти, залучені від інвесторів інститутів спільного інвестування (ІСІ), доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування, (пайові та корпоративні інвестиційні фонди»:

активи інституту спільного інвестування - сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування;

кошти спільного інвестування - кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ.

Таким чином, активами інституту спільного інвестування є сукупність майна, корпоративних прав та вимог, яка формується за рахунок коштів спільного інвестування, а саме за рахунок:

- коштів, залучених від інвесторів ІСІ;

- доходів від здійснення операцій з активами ІСІ;

- доходів, нарахованих за активами ІСІ.

З наведеного випливає, що коштами спільного інвестування є не тільки кошти, залучені від інвесторів ІСІ, а і доходи від здійснення операцій з активами ІСІ, і доходи, нараховані за активами ІСІ.

Відтак, цінні папери, які є майном, що формується як за рахунок коштів, залучених від інвесторів ІСІ, так і за рахунок доходів від здійснення операцій з активами ІСІ, доходів, нарахованих за активами ІСІ, є активами інституту спільного інвестування, сформованими за рахунок коштів спільного інвестування.

Тому, висновки суду про те, що операції з продажу облігацій є звичайними операціями купівлі-продажу цінних паперів, тільки тому, що такі облігації були придбані позивачем не за рахунок коштів, залучених від інвесторів ІСІ, є помилковим.

В результаті укладення договору купівлі-продажу цінних паперів за вимогами ч. 3 ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 № 710/97-ВР право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, покупець (новий власник) набуває з моменту зарахування цінних паперів на його рахунок у зберігача.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV під активами розуміє ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Отже, з часу набуття покупцем права власності на цінні папери, тобто з моменту зарахування їх на відповідний рахунок цінних паперів, цінні папери є його контрольованими активами, від використання яких очікується отримання економічних вигод.

Кошти, що направлені на оплату придбаних облігацій, були отримані як доход від продажу облігацій, і становили активи ІСІ.

Чинним законодавством не встановлено вимог щодо черговості подій операцій з купівлі-продажу цінних паперів (оплата чи передача права власності).

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доходи, отримані від продажу облігацій, є доходами від здійснення операцій з активами ІСІ, на які поширюються положення п.п. 4.2.8 Закону № 334/94-ВР.

Виходячи з того, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повно і правильно встановив обставини, а оскаржувані судові рішення є помилковими тільки в частині вирішення справи щодо податкового повідомлення рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за наслідками зафіксованого в ході перевірки позивача порушення вимог п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити зазначені судові рішення, виклавши резолютивну частину постанови суду першої інстанції в редакції, за якою також буде задоволено позов і в цій частині.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оферта» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 змінити, виклавши резолютивну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2010 в такій редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва від 26.09.2008 № 0000832200/0 про визначення податкового зобов'язання в загальній сумі 210519,8 грн., в т.ч. 140389,5 грн. основного платежу та 70130,3 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оферта» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні 40 коп.)».

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

А.М. Лосєв