Постанова

від 20.10.2014 по справі 2а-200/09/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/19232/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Перепеюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Казус»

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.03.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011

у справі № 2а-200/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Казус»,

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРС-ВА»

про стягнення коштів отриманих за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Подільському районі м.Києва звернулася до суду з адміністративним позовом про стягнення коштів у сумі 921511 грн., отриманих за нікчемним правочином.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.03.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011, позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Казус» в дохід держави 921511 грн.

ТОВ «Казус» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ч. 3 ст. 215, ч. 1 ст. 227, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 22 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-ІІІ, ч. 4 ст. 70, ст.ст. 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

ДПІ у Подільському районі м.Києва обґрунтувала позов про стягнення з позивача у доход держави коштів в сумі 921511,00 грн. тим, що зафіксоване в акті перевірки від 31.10.2008 № 26560475/2340 господарської одиниці відповідача порушення вимог п. 29 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-ІІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), що полягало у здійснені організації та утримання тоталізаторів, гральних закладів, організації діяльності з проведення азартних ігор, що підлягає ліцензуванню, без отримання ліцензії, свідчить про здійснення позивачем господарської діяльності з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. При цьому позивач вважає, що стягненню з відповідача в доход держави підлягає сума виручки 921511,00 грн. від господарської діяльності за період з січня по вересень 2008 року.

Задовольняючи позов про стягнення з ТОВ «Казус» в доход держави коштів в сумі 921511 грн., що є його виручкою від господарської діяльності за період з січня по вересень 2008 року, проведеною через реєстратор розрахункових операцій, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач у 2008 році здійснював діяльність з організації і проведення азартних ігор без отримання відповідних ліцензій, чим порушив публічний порядок.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні допустили порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на викладене, органи державної податкової служби могли звертатися до судів із позовами на підставі ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинам, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Податковим органом заявлені позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Казус» в доход держави коштів, одержаних не за конкретним правочином, а одержаних за певний період від здійснення господарської діяльності. Матеріально-правовими підставами для такого позову податкова інспекція, серед інших, визначила 207, 208 Господарського кодексу України.

Зважаючи на те, що закон вказує на нікчемність конкретного (конкретних) правочину (господарських зобов'язань), а не певної господарської діяльності, а також на те, що законом передбачено наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, залежно від наявності наміру у обох сторін правочину чи лише у однієї із сторін, а також залежно від виконання зобов'язання однією стороною або обома сторонами, зокрема: у разі наявності наміру лише у однієї зі сторін передбачено конфіскаційну адміністративно-господарську санкцію у вигляді повернення усього одержаного такою стороною другій стороні, а одержаного останньою або належного їй на відшкодування виконаного - стягненню за рішенням суду в доход держави, позовні вимоги про стягнення в доход держави коштів, отриманих від певної господарської діяльності, не могли бути задоволеними з огляду на відсутність правових підстав для такого стягнення.

Крім того, для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення правочину, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлена статтею 22 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-ІІІ, і така відповідальність, у випадку здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що потребує ліцензії, за відсутності такої ліцензії, застосовується уповноваженим органом.

Вчинення юридичною особою правочину без відповідного дозволу (ліцензії) визначено в ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України, як окрема підстава для можливості визнання його недійсним судом. Законом прямо не встановлено, що такий правочин є недійсним (нікчемним), судом правочин також не визнаний недійсним, тому, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), який не визнаний судом недійсним, є правомірним.

Зважаючи на те, що обставини у справі судами попередніх інстанцій встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Казус» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун