Ухвала

від 15.10.2014 по справі 2а-12801/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Київ К/800/22537/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014

у справі № 2а-12801/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідністю «Ковчег-АС»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідністю «Ковчег-АС» (надалі - позивач, ТОВ «Ковчег-АС») до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 27.04.2012 р. №0000962270.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Українська Будівельна Компанія № 2», ТОВ «Берніс Продакт», ТОВ «Деал Трейд», ТОВ «Ольтенія Білд», ТОВ «БК Мастерклас», ТОВ «Сітіінвестбуд», ТОВ «Уютторг» за період з 01.01.2009 по 21.12.2011, за результатами якої 12.04.2012 складено акт № 49/1-22-70-33098755 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 2 749 825,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.04.2012 № 0000962270, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану на суму 1 740 706,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 311 400,00 грн.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктами 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну з відповідними реквізитами, яка складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця та є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платнику податку в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

З аналізу викладених норм вбачається,що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у періоді, що перевірявся позивач мав господарські відносини з:

- з ТОВ «Ольтенія Білд» на підставі договорів субпідряду від 10.06.2010 №10/06/10, від 04.10.2010 № 4/10/10, від 12.01.2011 № 12/01, за якими позивач як підрядник доручав, а контрагент як субпідрядник зобов'язувався виконати власними силами, з матеріалів позивача та власних матеріалів, комплекс будівельних робіт;

- з ТОВ «ДЕАЛ ТРЕЙД» на підставі договору про поставку товарів, укладеному у спрощений спосіб (шляхом обміну документами);

- з ТОВ «Уютторг» на підставі договору про поставку товарів, укладеному у спрощений спосіб (шляхом обміну документами);

- з ТОВ «Сітіінвестбуд» на підставі договору про поставку товарів, укладеному у спрощений спосіб (шляхом обміну документами); договорів будівельного підряду від 16.04.2009 № 21, від 15.04.2009 № 20, від 16.02.2009 № 13 та від 11.02.2009 № 12, за якими контрагент як підрядник брав на себе зобов'язання своїми силами і засобами якісно та в строки визначені в цьому договорі виконати комплекс будівельних poбiт на об'єкті;

- з ТОВ «Українська Будівельна Компанія № 2» на підставі договору субпідряду від 30.06.2011 № 37/07, згідно умов якого контрагент як підрядник зобов'язувався виконати власними силами, з матеріалів позивача як замовника, комплекс будівельно-монтажних робіт;

- з ТОВ «Берніс Продакт» на підставі договору про поставку товарів, укладеному у спрощений спосіб (шляхом обміну документами);

- ТОВ «БК Мастерклас» на підставі договору про поставку товарів, укладеному у спрощений спосіб (шляхом обміну документами).

Реальність виконання вказаних договорів підтверджена, наявними у справі первинними документами, а саме: договорами, додатковими угодами, видатковими та податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, актами передачі-приймання обладнання та матеріалів, розрахунками договірної ціни, довідками про узгодження договірної ціни, довідками про вартість виконаних робіт та витрат, платіжними дорученнями, які містять детальний опис виконаних робіт, характеристики їх кількісних та якісних показників, обсягу наданих послуг.

Оплата послуг підтверджена платіжними дорученнями, про що зазначено в акті перевірки.

Що стосується господарських відносин позивача з ТОВ «БК Мастерклас», то первинні документи за цими операціями не подані позивачем до перевірки у зв'язку з їх виїмкою слідчим прокуратури Києво-Святошинського району Київської області згідно протоколу виїмки та огляду від 04.11.2010, про що було повідомлено податковий орган.

Однак, в порушення приписів пункту 85.9. статті 85 Податкового кодексу України, відповідачем проведена перевірка позивача по взаємовідносинам з ТОВ «БК Мастерклас», без витребування копій таких документів, а лише на підставі відомостей з бази даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України.

Також судами встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 у справі № 2а-8269/12/2670 визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі № 0000012330 від 05.01.2012, прийняте на підставі акта перевірки від 21.12.2011 № 578/123-30-33098755, складеного за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ковчег-АС» з питань дотримання правомірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з платником податків - ТОВ «Українська будівельна компанія №2» за червень та вересень 2011 року.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, судами були спростовані доводи податкового органу щодо нікчемності договорів, укладених між ТОВ «Ковчег-АС» та ТОВ «Українська будівельна компанія №2» за червень та вересень 2011 року, а також правомірність формування ТОВ «Ковчег-АС» податкового кредиту з податку на додану вартість у червні та вересні 2011 року.

Крім того, податковим органом не надано жодного судового рішення, яке б набрало законної сили та свідчило про відсутність у ТОВ «Ковчег-АС» мети на здійснення господарської діяльності та фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентами.

Зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагентів, і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутність реальності спірних господарських операцій.

Невиконання свого зобов'язання з сплати податків однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 у справі № 2а-12801/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна