Рішення

від 11.11.2014 по справі 910/20233/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20233/14 11.11.14

За позовом Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави

в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Рембудреставрація"

про розірвання договору та зобов'язання вчинити дії, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Самелюк К.О. (представник за довіреністю №225-КР-1129 від 01.10.214р.);

від відповідача: не з'явились;

від прокуратури: Онуфрієнко К.О. (службове посвідчення №024057 від 16.01.2014р.).

Обставини справи:

Заступник прокурора Деснянського району міста Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі також - позивач) з позовною заявою про розірвання Договору оренди земельної ділянки від 21.04.2005р., укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Рембудреставрація" (надалі також - відповідач) та про зобов'язання останнього повернути Київській міській раді земельну ділянку загальною площею 0,9849 га, що розташована на по вул. Електротехнічній, 5 у Деснянському районі міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 30.12.2013р. теперішній час відповідачем не проводяться розрахунки за користування земельною ділянкою, а також нецільове використання відповідачем земельної ділянки.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, в судовому засіданні проти позову заперечував, участь своїх представників в судових засіданнях не забезпечив, про час та місце судових засідань повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі №910/20233/14 та призначено до розгляду на 21.10.2014р.

Згідно розпорядження Голови Господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 21.10.2014р., у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці, справу №910/20233/14 передано для розгляду судді Коткову О.В.

Ухвалою від 21.10.2014р. суддею Котковим О.В. матеріали справи №910/20233/14 було прийнято до свого провадження та призначено на 04.11.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 28.10.2014р. у зв'язку з виходом судді Морозова С.М. з відпустки, справу №910/20233/14 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 28.10.2014р. суддею Морозовим С.М. матеріали справи №910/20233/14 було прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні 04.11.2014р. в справі було оголошено перерву до 11.11.2014р.

Окрім того, в судовому засіданні 04.11.2014р. представником відповідача подано до суду докази на підтвердження проведення сплати орендних платежів за землю за лютий - вересень 2014 року в сумі 60 640,52 грн.

В судове засідання 11.11.2014р. представник від сторони відповідача не з'явився.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 11 листопада 2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями). (ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012р. №7.

Судом встановлені наступні обставини.

21 квітня 2005 року між позивачем (орендодавець за Договором) та відповідачем (орендар за Договором) було укладено Договір (надалі - Договір, оспорюваний Договір), відповідно до п. 1. якого позивач,на підставі рішення Київської міської ради від 21.10.2004р. за №605/2015, за Актом приймання-передачі передає, а відповідач приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору об'єктом оренди відповідно до Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Електротехнічна, 5 у Деснянському районі м. Києва;

- розмір - 0,9849 га;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничої бази;

- кадастровий номер - 8000000000:62:020:0030.

Договір укладено на 10 років. (п. 3.1. Договору).

Визначена цим Договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який відповідач вносить позивачеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від її нормативної оцінки. (п.п. 4.1., 4.2. Договору).

Орендна плата вноситься відповідачем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно рівними частинами протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на рахунок №33218812500004, КЕКД 13050200 у УДК у м. Києві, МФО 820019. Отримувач: ФУ у Деснянському районі м. Києва, ідентифікаційний код 26077891. (п. 4.5. Договору).

Цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 43. Договору).

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до Договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує відповідач.

Договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26 квітня 2005р. за №62-6-00223 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Звернувшись до суду прокурор вказує, що з боку відповідача в період з 30.12.2013р. і по теперішній час не було вчинено дій щодо виконання умов Договору, а саме, не сплачено орендні платежі, використовується земельна ділянка не за цільовим призначенням.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статею 11 цього кодексу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Позивачем надано до матеріалів справи довідку Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління міндоходів у м. Києві №6290/9126-52-25-32 від 16.09.2014р. , відповідно до якої за ТОВ ВКФ «Рембудреставрація» обліковується борг за період з 30.12.2013р. по теперішній час у сумі 59 391,67 грн.

Однак, як встановлюється матеріалами справи, станом на кінець жовтня, відповідачем здійснено оплату вартості орендних платежів на суму 60 640,52 грн., що підтверджується наявними в справі належним чином засвідченими копіями квитанції №144 від 29.10.2014р. на суму 53 840,52 грн. та квитанції №9271762-1 від 31.10.2014р. на суму 6 800,00 грн.

Таким чином, станом на час розгляду справи в суді, відповідачем здійснено погашення суми заборгованості за орендними платежами на суму 60 640,52 грн.

В обґрунтування підстав даного позову позивач також посилається на обставину нецільового використання відповідачем земельної ділянки.

Позивачем надано до матеріалів справи Акт обстеження земельної ділянки №1194/03 від 18.09.2014р., складений головним спеціалістом Департаменту земельних ресурсів Сокаревим О.В., відповідно до змісту якого, земельна ділянка площею 0,9849 га, що знаходиться за адресою: вул. Електротехнічна, 5, к.н. 8000000000:62:020:030 у Деснянському районі м. Києва, огороджена парканом, що позбавляє можливості потрапити на неї. Обстеження поза меж візуально встановлено наявність на ділянці окремих тимчасових споруд (дерев'яних та металевих, сміття та зелених насаджень). Будівельні роботи на ділянці не велись.

Цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. (Закону України «Про землеустрій»).

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Як вбачається з наданого до матеріалів справи Акту обстеження земельної ділянки №1194/03 від 18.09.2014р., складеного головним спеціалістом Департаменту земельних ресурсів Сокаревим О.В., відповідачем цільове призначення земельної ділянки, перелік яких наведений у ст. 19 Земельного кодексу України, змінено не було.

Також, відповідно до Акту обстеження земельної ділянки №1194/03 від 18.09.2014р. не вбачається чи велось будівництво на земельній ділянці до її обстеження, чи будівництво не здійснювалось саме в день здійснення головним спеціалістом Департаменту земельних ресурсів Сокаревим О.В. перевірки земельної ділянки.

Окрім того, до матеріалів справи позивачем не надано проектну документацію на будівництво, в підтвердження того, відповідачем порушено порядок та строки здійснення будівництва, експлуатації та обслуговування виробничої бази, відповідно до умов оспорюваного Договору.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Окрім того, статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем не обґрунтовано правомірності підстав розірвання Договору оренди земельної ділянки від 21.04.2005р., укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Рембудреставрація" та зобов'язання останнього повернути Київській міській раді земельну ділянку загальною площею 0,9849 га, що розташована на по вул. Електротехнічній, 5 у Деснянському районі міста Києва, а відтак позовні вимоги в справі №910/20233/14 є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.11.2014р.

Суддя С.М. Морозов