Постанова

від 13.11.2014 по справі 909/848/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2014 р. Справа № 909/848/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу інвестиційної будівельної компанії "НІКА" від 02.10.2014р., №90

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.2014р.

у справі № 909/848/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Ватра", м.Тернопіль

до відповідача інвестиційної будівельної компанії "НІКА", м.Івано-Франківськ

про стягнення 237580,61 грн.,

представники сторін:

- від позивача - Кіцану А.Л.;

- від відповідача - не з'явився.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.2014р. у справі №909/848/14 (суддя Максимів Т.В.), задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Ватра" (надалі - ТОВ «ВКП «ВАТРА»), стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) «Інвестиційна будівельна компанія "НІКА" на користь позивача 237580,61 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з того, що між ТОВ «ВКП «ВАТРА» та ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Ніка» мали місце правовідносини з поставки продукції, що підтверджується накладними №627 від 27.12.2012р. та №0000005 від 03.12.2013р. та актом звірки взаєморозрахунків. Проте, у зв'язку з тим, що ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Ніка» не розрахувалось за поставлену продукцію, у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 237580,61 грн.

Дане рішення оскаржив відповідач, вважає його прийнятим з невідповідністю висновків, викладених в ньому, обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог скаржник послався на те, що відповідно до договору про закупівлю робіт за державні кошти від 05.10.2012р. №261/12 він залучив, як субпідрядника, ДП ЕМЗО «Міськсвітло», яке, в свою чергу, і мало з позивачем правовідносини з поставки товарно-матеріальних цінностей. Крім того, документи, надані позивачем, як докази проведення господарських операцій, не відповідають вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік» та Положенню про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою, позивач подав до суду відзив, в якому заперечив доводи апелянта та зазначив, що рішення суду прийнято із врахуванням всіх фактичних обставин справи та з відповідністю правовим нормам, які регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Скаржник не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення йому ухвали суду від 10.10.2014р. та штампом про відправку ухвали суду від 06.11.2014р. (а.с. 45, 60 (зворот ). Оскільки в справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія вважає за можливе розглянути справу без представника скаржника.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

Згідно накладної №627 від 27.12.2012р. ТОВ «ВКП «ВАТРА» (постачальник) поставило ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «НІКА» (покупець) товар на загальну суму 350960,16 грн. (а.с.7 ).

03.12.2013р. згідно видаткової накладної (повернення) №0000005 ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «НІКА» повернуло ТОВ «ВКП «ВАТРА» частину товару на суму 113379,55грн. (а.с.9 ).

Відповідно до акту звірки розрахунків між ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «ВАТРА» та ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «НІКА», заборгованість останнього за отриманий товар в період 01.12.12-12.05.14 становить 237 580,61 грн. (а.с. 11 ).

16.06.2014р. на адресу ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «НІКА» було направлено претензію-вимогу з проханням провести повний розрахунок за поставлений товар в розмірі 237580,61 грн. (а.с. 12 ). Факт направлення претензії підтверджується відповідною квитанцією відділення поштового зв'язку від 17.06.2014р. (а.с. 13 ).

01.07.2014р. ТОВ «ВКП «ВАТРА» одержало відповідь на претензію, в якій ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «НІКА» не заперечило факту наявності заборгованості, проте вимогу про сплату боргу не задоволило (а.с. 14 ), що стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про її стягнення.

Судова колегія, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ч.2ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевказані положення законодавства, а також беручи до уваги наявні в матеріалах справи накладну №627 від 27.12.2012р. (згідно якої позивач передав, а відповідач, у свою чергу, отримав товар на загальну суму 350960,16 грн.) та накладну №ВП-000005 від 03.12.2013р. (згідно якої відповідач повернув позивачу частину товару на суму 113379,55 грн.), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з поставки товарів.

При цьому, твердження апелянта про те, що відносини з поставки товарів за вказаними накладними існували насправді між позивачем та ДП ЕМЗО «Міськсвітло» є безпідставним та документально необґрунтованим, оскільки обидві накладні містять найменування, реквізити, печатки та підписи представників саме позивача та відповідача. При цьому, накладні від імені відповідача підписував директор ОСОБА_3 який, зокрема, при підписанні накладної №627 від 27.12.2012р. діяв згідно довіреності №73 від 27.12.2012р. (а.с. 8 ). Додатково наявність відносин між сторонами з приводу поставки товарів підтверджує і листування між ними з цього приводу (а.с. 10, 14 ).

Апелянт також вказує, що документи надані позивачем не є належними доказами та документами первинної документації, оскільки не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Дослідивши первинні бухгалтерські документи, суд встановив, що вони відповідають п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки в них належним чином зафіксовано та підтверджено здійснення господарської операції щодо отримання товару відповідачем (зазначено найменування, кількість та вартість товару, дату передачі товару), накладні підписані представниками сторін, скріплені печатками товариств, отже суд прийшов до висновку, що наявні в матеріалах справи первинні бухгалтерські документи є належними доказами у справі.

Зважаючи на вищенаведене та положення ч.1 ст. 692 ЦК України, враховуючи наявність належним чином оформлених накладних, оригінали яких оглянуті судовою колегією в судовому засіданні 06.11.14р., а також зважаючи на відсутність доказів сплати відповідачем існуючої заборгованості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ТОВ «ВКП «ВАТРА» до ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія "НІКА" про стягнення 237580,61 грн. є обґрунтованим та підлягають до задоволення.

Стосовно заперечень скаржника проти врахування судом першої інстанції акта звірки взаємних розрахунків між сторонами, то судова колегія звертає увагу, що оскаржуване судове рішення не ґрунтується виключно на вказаному доказі. Приймаючи рішення, місцевий господарський суд враховував акт звірки і надавав йому відповідну правову оцінку в сукупності з іншими доказами, наявними в справі, які підтверджують правомірність позовних вимог.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.2014р. у справі №909/848/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія "НІКА" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 18.11.2014р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Данко Л.С.