Рішення

від 30.03.2009 по справі 6/452

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

6/452

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  6/452

30.03.09

За позовом                    Приватного підприємства «Прогрес-Інфо-В»

До відповідача          Фонду державного майна України

Про                              встановлення сервітуту, зобов'язання утриматись від вчинення дій чи бездіяльності

                                                                           Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

Від позивача                     Овчаренко О.В. (за дов.)

Від відповідача                     Любавська І.Р. (за дов.)

Обставини справи:

          До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом приватне підприємство «Прогрес-Інфо-В»до Фонду державного майна України про встановлення сервітуту та зобов'язання утриматись від вчинення дій чи бездіяльності.

          До прийняття рішення по справі позивач змінив предмет позову, подавши відповідну заяву. Зокрема, позивач сформулював позовні вимоги наступним чином: встановити сервітут щодо причалу «Осокорки», вул. Садова, 39, м. Київ, Дарницький район; берегоукріплення причалу «Осокорки», вул. Садова, 39, м. Київ, Дарницький район, зміст якого (сервітут) визначено у заяві.

          Ухвалою суду від 31.10.2008 р. було порушено провадження у справі № 6/452.

          Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами.

          Позивач, за його твердженням, є власником приміщення з навісом для пасажирів, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. 39-та Садова № 1-Д (Літера А) та має можливість доступу до вказаного майна лише через використання водного під'їзного шляху шляхом використання причалу «Осокорки»та його берегоукріплення.

          Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що обсяг прав, які позивач просить встановити у позові, значно перевищує потреби позивача стосовно забезпечення проїзду до належного йому на праві власності нерухомого майна. Встановлення права позивачу вчиняти дії, необхідні для здійснення господарської діяльності, може призвести до зловживань зі сторони позивача. Не погодився також відповідач з запропонованим позивачем порядком сплати за користування державним майном.

          У судовому засіданні оголошувались перерви на підставі ст. 77 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

          Позивач є власником нерухомого майна у вигляді приміщення з навісом для пасажирів, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. 39-та Садова № 1-Д (Літера А) та, у зв'язку з відсутність під'їзних шляхів, має можливість доступу до вказаного майна лише через використання водного під'їзного шляху шляхом використання причалу «Осокорки»та його берегоукріплення.

          Причал «Осокорки»та його берегоукріплення є об'єктами державної власності та відносяться до гідротехнічних споруд.

Частиною 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»передбачено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, до яких, зокрема, відносяться об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, в тому числі акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, тощо.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного майна», не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

          За таких обставин, правовий статус майна, щодо якого позивач просить встановити сервітут, відноситься до майна, яке не підлягає приватизації та/або передачі в оренду, що унеможливлює задоволення потреб позивача вказаним шляхом.

          Позивач звернувся до відповідача з листами № 33 від 25.07.2008 р. та № 22/08 від 22.08.2008 р. з пропозицією щодо врегулювання питання використання спірного майна шляхом укладання договору сервітуту.

          Відповідач листом № 10-16-12965 від 11.09.2008 р. відмовив в укладенні запропонованого договору встановлення сервітуту, мотивуючи свою відмову відсутністю компетенції щодо укладання такого роду договорів. Зазначеними доводами відповідач обґрунтував і невизнання позову.

          Позивач обґрунтував необхідність використання спірного майна для ведення своєї господарської діяльності, а саме: необхідність використання причалу та його берегоукріплення для підходу, швартування, стоянки, обслуговування суден, посадки та висадки пасажирів, доставки вантажів та вчинення інших дій необхідних для здійснення його господарської діяльності у зв'язку з використанням належного позивачу нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. 39-та Садова № 1-Д (Літера А). Позивач вказав на наявність у нього на умовах оренди відповідного плавзасобу.

          Суд вважає позовні вимоги про встановлення сервітуту з врахуванням неможливості ведення господарської діяльності без належного доступу позивача до власного майна та з врахуванням приписів ст. 6 Господарського кодексу України, яким закріплено принцип свободи підприємницької діяльності та принцип вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України, обґрунтованими.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача про те, що встановлення сервітуту щодо зазначених об'єктів є неможливим з огляду на те, що такий спосіб не передбачений Законом України «Про управління об'єктами державної власності»з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

За своїм змістом спірні правовідносини, що склалися між позивачем і відповідачем носять цивільно-правовий характер і регулюються нормами цивільного законодавства, а суб'єкти таких правовідносин є юридично рівними.

У розумінні ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»управління об'єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Отже, предметом регулювання даного Закону є правовідносини, які виникають у процесі здійснення та реалізації права державної власності, яке, відповідно до ч. 2 ст. 326 ЦК України, від імені та в інтересах держави Україна здійснюють відповідні органи державної влади.

Оскільки Закон України «Про управління об'єктами державної власності»визначає правомочності відповідних органів державної влади щодо володіння, користування і розпоряджання об'єктами державної власності, а право власності є  цивільно-правовою категорією, він (Закон) є актом цивільного законодавства (ст. 4 ЦК України).

Повноваження Фонду державного майна України як одного з суб'єктів управління об'єктами державної власності, передбачені ст. 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», до яких, у тому числі, належить право розпорядження майном (виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; приймає рішення про передачу до статутного фонду господарських організацій об'єктів державної власності, здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного, тощо).

Даною нормою не передбачено повноважень Фонду державного майна України розпорядження майном шляхом встановлення сервітуту.

За своїм правовим змістом сервітут є правом обмеженого користування. Поряд з правом оренди сервітут є також одним з речових прав, однак значно вужчий за обсягом своїх прав. На відміну від права оренди, яке встановлює володіння і користування майном протягом його дії виключно орендаря, сервітут тільки обмежує право власності особи, на майно якої встановлено сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібні за змістом до відносин оренди і спрямовані на задоволення тих чи інших потреб у тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи, що оренда, як одне з речових прав, в порівнянні з сервітутом передбачає делегування більшого обсягу правомочностей щодо майна, відповідач в силу Закону уповноважений виступати орендодавцем майна, оренда та сервітут є  подібними за змістом цивільними відносинами, суд при вирішенні питання наявності повноважень Фонду державного майна України розпорядження майном шляхом встановлення сервітуту вважає за можливе застосувати до спірних відносин аналогію закону.

Таким чином, повноваження відповідача на встановлення сервітуту, виходячи з аналогії закону, ґрунтується на передбаченому ст. 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» праві виступати орендодавцем державного майна, оскільки останнє за своїм змістом є подібним до сервітуту.

Сервітут –це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах. Підставою доля встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка заінтересована в установленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна.

Як встановлено вище, позивач, у зв'язку з відсутність під'їзних шляхів, має можливість доступу до майна лише через використання водного під'їзного шляху шляхом використання причалу «Осокорки»та його берегоукріплення.

У той же час, сервітут тягне певне обмеження прав власності особи, на майно якої встановлений сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом. Це означає, що спочатку майном скористається суб'єкт сервітутного права, а потім власник майна.

З огляду на це, підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача не вчиняти будь-яких дій чи бездіяльності і не дозволяти вчиняти третім особам будь-яких дій, що перешкоджають приватному підприємству «Прогрес-Інфо-В»користуватися нерухомим майном в межах прав, наданих йому сервітутом, оскільки це зобов'язання витікає з права сервітуту встановленого для позивача.

Відповідно до п. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Разом з тим, чинним законодавством України не визначений порядок і розмір такої плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Подібними за змістом до заявлених у позові правовідносин є правовідносини, пов'язані з тарифами за користування причалами.

          Відповідно до ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства передбачається справляння цільових портових зборів (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний), розмір яких установлюються Кабінетом Міністрів України.

          Постановою Кабінету Міністрів України № 1544 від 12.10.2000 р. «Про портові збори»затверджено Положення про портові збори та установлено їх граничний розмір.

          Оскільки позовні вимоги про встановлення сервітуту стосуються гідротехнічних споруд, необхідних для задоволення виробничих потреб позивача шляхом використання вказаних споруд за їхнім прямим призначенням, суд дійшов  до висновку, що при визначенні плати за сервітут, у відповідності до положення      ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, до зазначених правовідносин має застосовуватися положення ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства та Положення про портові збори.

          Відповідно до п. 23 Положення про портові збори причальний збір справляється із суден, що стоять біля причалу.

          Пунктами 24–28 Положення про портові збори встановлено відповідні ставки причального збору в залежності від групи суден, мети стоянки, а також виду плавання (закордонне або каботажне).

Таким чином, виходячи зі змісту Положення про портові збори та обсягу прав, який позивач просить встановити у сервітуті, при вирішенні питання про встановлення плати за сервітут необхідно виходити зі ставок, передбачених ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства та Положенням про портові збори.

Позивач просить надати йому право на користування спірним майном в будь-який момент, при виникненні господарської необхідності. Вказані вимоги підлягають задоволенню за умов здійснення оплати за таке користування. Належною оплатою за право цілодобового користування спірним майном буде оплата, розрахована в порядку, передбаченому Положенням про портові збори, шляхом застосування ставки причального збору у розмірі 0,00114 доларів США за 1 куб. м. об'єму кожного судна (пункт 24 Положення), яке позивач буде використовувати для здійснення своєї господарської діяльності.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити повністю.

          Встановити сервітут приватному підприємству «Прогрес-Інфо-В»(м. Київ, вул. Драгоманова, 31, код 35426323) щодо:

-          причалу «Осокорки», вул. Садова, 39, м. Київ, Дарницький район;

-          берегоукріплення причалу «Осокорки», вул. Садова, 39, м. Київ, Дарницький район (далі –Нерухоме майно) наступного змісту:

1. Приватне підприємство «Прогрес-Інфо-В»,  (далі –«Набувач сервітутних прав») з моменту набрання чинності рішенням суду набуває наступних прав щодо користування Нерухомим майном:

а) використовувати Нерухоме майно у власній господарської діяльності для підходу, швартування, стоянки та обслуговування суден, посадки і висадки пасажирів, вантажних операцій тощо.

б) оберігати Нерухоме майно під сервітутом та  обмежувати доступ  осіб, яким не надано дозволу володільцем (власником) Нерухомого майна щодо користування Нерухомим майном, якщо їх дії будуть заважати Набувачу сервітутних прав використовувати Нерухоме майно на правах встановлених сервітутом.

в) вивантажувати, навантажувати, складати та зберігати пісок, каміння, щебінь, інші будівельні матеріали, а також будь-які інші вантажі;

г) розміщати, встановлювати, експлуатувати, зберігати, використовувати будь-які судна, плавучу механізацію, транспортні засоби, засоби механізації, знаряддя і механізми, засоби портової механізації, транспорту і флоту;

д) встановлювати і обслуговувати навігаційні знаки, стовпчики, вогні, будь-які інші попереджувальні знаки та оголошення для забезпечення безпеки судноплавства;

е) право здійснювати власними силами й за власний рахунок ремонти, усунення окремих несправностей і пошкоджень Нерухомого майна, проходження технічних оглядів, розробку та погодження технічної документації, отримання відповідних документів щодо придатності Нерухомого майна до експлуатації за призначенням у випадках, коли володілець (власник) не здійснює таких дій своєчасно або коли за обставинами такі дії повинні бути здійснені невідкладно для забезпечення безперебійної роботи Набувача сервітутних прав, з наступним відшкодуванням таких затрат володільцем (власником) з коштів, які були виділені на здійснення таких заходів відповідно до законодавства України.  При цьому Приватне підприємство «Прогрес-Інфо-В» має право вступати у відносини з контролюючими органами та відповідними службами.

є) вчиняти інші дії, що можуть бути необхідними для здійснення господарської діяльності Набувачем Сервітутних Прав.

2. Набувач Сервітутних прав має право користуватися Нерухомим майном в межах прав наданим цим Сервітутом прав в будь-який момент, при виникненні господарської необхідності у такому користуванні.

3. Сервітут встановлюється без визначення строку.

4. Приватне підприємство «Прогрес-Інфо-В» вносить  плату за користування Нерухомим майном в  розмірі передбаченому п.24 Положення про портові збори затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1544 «Про портові збори»за кожен рік користування Нерухомим майном з розрахунку цілодобового знаходження плавзасобів приватного підприємства «Прогрес-Інфо-В» біля причалу. Плата вноситься один раз в рік за кожний плавзасіб окремо на протязі 10 календарних днів, з моменту початку користування Нерухомим майном за допомогою такого плавзасобу за реквізитами, які доводяться до відома приватного підприємства «Прогрес-Інфо-В»Фондом державного майна України.

5.  Даний сервітут не підлягає відчуженню.

6. Сервітут не позбавляє власника Нерухомого майна права володіння, користування та розпорядження цим майном.

7. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності (господарського відання, оперативного управління) чи зміни органу управління Нерухомим майном, його поділу, перейменування, об'єднання в один інвентарний об'єкт з іншим майном, зміни поштової адреси.

8. Збитки, завдані приватному підприємству «Прогрес-Інфо-В»власникові (володільцеві) Нерухомого майна, відшкодовуються на загальних підставах.

Зобов'язати Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код 00032945) не вчиняти будь-яких дій чи бездіяльності і не дозволяти вчиняти третім особам будь-яких дій, що перешкоджають «Прогрес-Інфо-В»користуватися Нерухомим майном в межах прав, наданих йому сервітутом.

Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код 00032945) на користь приватного підприємства «Прогрес-Інфо-В»(м. Київ, вул. Драгоманова, 31, код 35426323) 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Суддя                                                                                                     С.А. Ковтун

Рішення підписано 18.05.2009 р.