Постанова

від 13.11.2014 по справі 910/3460/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року Справа № 910/3460/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М., суддіБакуліна С.В., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора міста Києва на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року у справі№ 910/3460/14 господарського судуміста Києва за позовомЗаступника прокурора міста Києва до 1. Київської міської ради, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Веста-І", 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафі Кафікаф" провизнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсними договорів

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Кузнецова Ю.В. посвідчення № 023135 від 26.11.2013 року, - відповідачів:Київської міськради: не з'явився, ТОВ "Компанія "Веста-І": не з'явився, ТОВ "Кафі Кафікаф": Андронова О.В. дов. № 1912/13 від 19.12.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Веста-І" (далі за текстом - ТОВ "Компанія "Веста-І", товариства з обмеженою відповідальністю "Кафі Кафікаф" (далі за текстом - ТОВ "Кафі Кафікаф") про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсними договорів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2014 року у справі № 910/3460/14 позовні вимоги заступника прокурора міста Києва задоволено: визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 06.12.2007 року № 1403/4236 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Веста-І" земельної ділянки для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва".

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.02.2008 року, укладений між Київською міською радою та ТОВ "Компанія "Веста-І", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 796, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26.02.2008 року № 91-6-00754 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 22.05.2013 року № 500/9557 "Про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.02.2008 року № 91-6-00754".

Визнано недійсним договір про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 15.07.2013 року, укладений між Київською міською радою, ТОВ "Компанія "Веста-І" та ТОВ "Кафі Кафікаф", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований у реєстрі за № 318, зареєстрований Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.07.2013 року за № МЗК-1-0009.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Кафі Кафікаф" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року у справі № 910/3460/14 апеляційну скаргу ТОВ "Кафі Кафікаф" задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 року у справі № 910/3460/14 скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позову заступнику прокурора міста Києва відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року, а рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 року у справі № 910/3460/14 залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 1, 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", ст. 51 Закону України "Про землеустрій", ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", ст. ст. 54, 123, 124 Земельного кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 29.10.2014 року № 03-05/2055 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/3460/14, у зв'язку із завантаженістю судді Дроботової Т.Б. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.10.2014 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги у справі № 910/3460/14 відкладено до 13.11.2014 року, у зв'язку з неявкою представників відповідачів 1, 2 у судове засідання.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 11.11.2014 року № 03-05/3003 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/3460/14, у зв'язку з тим, що згідно наказу Вищого господарського суду України від 13.10.2014 року № 6-кп суддю Ходаківську І.П. направлено до Національної школи суддів України для проходження двотижневої підготовки з 03.11.2014 року по 14.11.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що частина спірної земельної ділянки перебуває у межах охоронної зони об'єкта всесвітньої спадщини: "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра" і відноситься до категорії земель історико-культурного призначення національного значення.

Крім того місцевим господарським судом зазначено, що земельна ділянка розташовується у Центральному історичному ареалі міста, в архітектурній охоронній зоні, археологічній охоронній зоні; на території Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ"; на території пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра"; на території пам'ятки археології "Культурний шар Копирева кінця ХІ-ХІІІ ст.". Вона відноситься до категорії земель історико-культурного призначення місцевого значення.

На таких земельних ділянках дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд з індивідуальними проектами, що регламентуються по висоті з врахуванням архітектурної та масштабної ув'язки з існуючою забудовою і загальним силуетом міста.

Відповідно до рішень Київської міської ради № 1403/4236 від 06.12.2007 року та № 500/9557 від 22.05.2013 року, спірну земельну ділянку було вирішено передати ТОВ "Компанія "Веста-І", а згодом ТОВ "Кафі Кафікаф" для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва, що суперечить вищезазначеному, так як офісно-житловий комплекс з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою не відноситься до особливо важливих споруд, тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення Київської міської ради № 1403/4236 від 06.12.2007 року та № 500/9557 від 22.05.2013 року прийняті з порушенням чинного законодавства.

Також, місцевий господарський суд зазначив, що договори оренди від 19.02.2008 року та від 10.07.2013 року, оскільки право оренди спірної земельної ділянки виникло на підставі рішень Київської міської ради № 1403/4236 від 06.12.2007 року та № 500/9557 від 22.05.2013 року, щодо яких судом встановлено їх незаконність, порушують вимоги ст. 6 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку з чим підлягають визнанню їх недійсними.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та вважає його помилковим з огляд на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що рішенням Київської міської ради від 06.12.2007 року № 1403/4236 надано ТОВ "Компанія "Веста-І" в короткострокове платне користування земельну ділянку по провулку Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва.

На виконання рішення між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Компанія "Веста-І" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 19.02.2008 року загальною площею 8 743 кв. м., кадастровий номер 8 000 000 000:91:157:0065, яка розташована по провулку Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Положеннями ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, в силу приписів ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Положеннями п. п. 1.1., 2.1. вказаного вище Договору сторони погодили, що орендодавець надав, а орендар прийняв в короткострокове платне користування земельну ділянку в місті Києві загальною площею 0, 8743 га для будівництва офісного-житлового комплексу з приміщенням соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою.

Згідно п. п. 3.1., 11.7. договір укладено на п'ять років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Положеннями ст. 777 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

22.05.2013 року рішенням Київської міської ради № 500/9557 "Про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.02.2008 року № 91-6-00754" договір оренди поновлено строком на 10 років. Крім того, прийнято рішення внести зміни до договору оренди та змінити сторону договору "ТОВ "Компанія "Веста-І" на сторону "ТОВ "Кафі Кафікаф".

На виконання вищевказаного рішення, 10.07.2013 року між Київською міською радою, ТОВ "Компанія "Веста-І" та ТОВ "Кафі Кафікаф" був укладений договір про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зареєстрований Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.07.2013 року за № МЗК-1-0009.

Відповідно п. п. 1, 2 договору від 10.07.2013 року, сторони уклали даний договір про поновлення на 10 (десять) років договору оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем (Київською міською радою) та первісним орендарем (ТОВ "Компанія "Веста-І"), посвідчений 19.02.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим № 796 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.02.2008 року № 91-6-00754, строк дії якого закінчився; внесено зміни до договору оренди, а саме: змінити сторону по договору "ТОВ "Компанія "Веста-І" на сторону "ТОВ "Кафі Кафікаф".

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що після підписання договору орендодавець (Київська міська рада) передав, а орендар (ТОВ "Кафі Кафікаф") прийняв у володіння і користування земельну ділянку по пров. Киянівський, 12-а у Шевченківському районі м. Києва у розмірі 0, 8743 га, за цільовим призначенням для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою, за кадастровим номером 8 000 000 000:91:157:0065, що підтверджується актом приймання-передачі.

Положеннями ст. 13 Конституції України закріплено, що земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Норма ст. 14 Основного закону України визначає, що право власності на землю гарантується. Останнє набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Згідно ст. ст. 142 - 144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Положеннями ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.

Згідно п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Положеннями ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Частинами 1, 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Положеннями ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" селищний, сільський голова укладає договори від імені територіальної громади та на підставі відповідних рішень сільської ради.

Поняття договору оренди землі, вимоги до його форми та умови договору оренди землі визначено у розділі І Закону України "Про оренду землі".

Типова форми договору затверджуються постановою Кабінету Міністрів України.

Положення ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначають істотні умовами договору оренди землі, за приписами якої до істотних умов належить: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю та повернення її орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини та відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися і інші умови. Частиною 2 наведеної норми встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За приписами ст. 15 зазначеного Закону невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що згідно листа Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 0570291/5164 від 30.05.2014 року, згідно з наявними у міському земельному кадастрі матеріалами аерофотозйомки, земельна ділянка (кадастровий номер 8 000 000 000:91:157:0065) забудована будівлями та спорудами.

З фрагменту аерофотозйомки, Плану розташування земельної ділянки в межах зон особливого використання земель (витяг з бази даних міського земельного кадастру від 30.05.2014 року), а також Переліку зон особливого використання земель, в межах яких розташована земельна ділянка (витяг з бази даних міського земельного кадастру станом на 30.05.2014 року) вбачається, що частина спірної земельної ділянки перебуває у межах охоронної зони об'єкта всесвітньої спадщини: "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра".

Згідно з листом Управління охорони культурної спадщини Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 066/09-1343 від 20.05.2014 року, зазначена земельна ділянка розташовується у Центральному історичному ареалі міста, в архітектурній охоронній зоні, археологічній охоронній зоні; на території Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ" (постанова Ради Міністрів УРСР від 18.05.1987 року № 183, рішення Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року № 979); на території пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра" (наказ Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 року № 58/0/16-10 у редакції наказу Міністерства культури і туризму України від 16.06.2010 року № 453/0/16-10); на території пам'ятки археології "Культурний шар Копирева кінця ХІ-ХІІІ ст." (рішення виконавчого органу Київської міськради народних депутатів від 17.11.1987 року № 1112, рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 27.01.1970 року № 159). Вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення місцевого значення.

Також, проаналізувавши графічні матеріали, Управління охорони культурної спадщини Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проінформувало, що частина зазначеної земельної ділянки розташовується в межах охоронної (буферної) зони об'єкта всесвітньої спадщини: "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра", відповідно до наказу Міністерства культури України від 05.07.2011 року № 511/0/16-11, і відноситься до категорії земель історико-культурного призначення національного значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення Київської міської ради № 1403/4236 від 06.12.2007 року), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення Київської міської ради № 1403/4236 від 06.12.2007 року) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Згідно ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення Київської міської ради № 1403/4236 від 06.12.2007 року) проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Компанія "Веста-І" звернулось до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з клопотанням про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Судами досліджено, що 22.06.2005 року Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації надано ТОВ "Компанія "Веста-І" дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

25.08.2005 року Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації затверджено технічні умови на розробку проекту відведення земельної ділянки.

Так, судами досліджено, що згідно висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища щодо використання земельної ділянки, наявних містобудівних обмежень та умов, які мають враховуватись при затвердженні проекту відведення земельної ділянки від 13.09.2005 року територія за функціональним призначенням належить до території громадських будівель і споруд та межує з зоною зелених насаджень загального користування, а тому надано замовнику згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки. У висновку також зазначено, що Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища не заперечує проти надання земельної ділянки в оренду, однак без права забудови до погодження і затвердження проектної документації у встановленому законодавством порядку.

21.09.2005 року листом № 22-2926/33 Державна служба охорони культурної спадщини повідомила, що не має заперечень стосовно відведення земельної ділянки для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівський, 12-а у Шевченківському районі, оскільки зазначена земельна ділянка входить до загальноміської частини історичного ареалу міста, що зберегла стародавній вигляд, проектування слід вести на підставі історико-містобудівного обґрунтування з урахуванням оточуючого історичного середовища.

Згідно висновку Київської міської санепідемстанції від 16.11.2005 року № 1960 (від 21.11.2005 року № 8528) щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову земельна ділянка по пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва придатна для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою для ТОВ "Компанія "Веста-І". Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджено.

Також, судом апеляційної інстанції досліджено, що згідно висновку Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 13.12.2005 року № 06-6-25/6704 будівництво офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівський, 12-а у Шевченківському районі не відновиться до "Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку", а тому останнє погоджує проект відведення земельної ділянки ТОВ "Компанія "Веста-І" для будівництва зазначеного об'єкту.

Апеляційною інстанцією досліджено, що згідно проекту землеустрою від 2005 року щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Компанія "Веста-І" для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівський, 12-а у Шевченківському районі, який перевірено та прийнято ГУЗР КМДА, на час обстеження на земельній ділянці розміщений придбаний ТОВ "Компанія "Веста-І" у ВАТ "АК "Київводоканал" майновий комплекс (договір купівлі-продажу від 11.10.2007 № 5461) та гаражі, тобто на момент отримання земельної ділянки в оренду на ній знаходились будівлі. Докази того, що вони відносяться до особливо важливих споруд судами не встановлено.

09.11.2007 року листом № 09-12910 Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації повідомило, що Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища погоджує вказаний проект землеустрою для проведення державної землевпорядної експертизи та подальшого затвердження в установленому порядку та зобов'язано замовника виконати вимоги викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 13.09.2005 року № 19-7698; Київської МіськСЕС від 21.11.2005 року № 8528; Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 26.10.2007 року № 05-09/8315 та Державної служби охорони культурної спадщини від 21.09.2005 року № 22-2926/35.

Листом від 12.11.2007 року Головне управління охорони культурної спадщини № 8572 повідомило, що вказана земельна ділянка знаходиться у межах центрального історичного ареалу міста (історико-містобудівний опорний план "Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804), в археологічному заповіднику, архітектурній та археологічній охоронних зонах (рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів № 920 від 16.07.79, розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.02), на території Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ" (постанова Ради Міністрів УРСР № 183 від 18.05.1987, рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів № 976 від 10.10.88, розпорядження Київської міської держадміністрації від № 979 від 17.05.02).

Апеляційним господарським судом досліджено, що згідно вимог вищевказаних чинних документів, в архітектурних охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова. Дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами, що регламентуються по висоті з врахуванням архітектурної та масштабної ув'язки з існуючою забудовою і загальним силуетом міста.

В той же час, як досліджено судами, враховуючи згоду Київського міського голови від 22.06.05 Д-1190, Головне управління охорони культурної спадщини не заперечує ТОВ "Компанія "Веста - І" проти відведення земельної ділянки для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою по пров. Киянівському, 12-А у Шевченківському районі м. Києва.

12.11.2007 року листом № 3497/1 ДП "Інститут генерального плану міста Києва" ВАТ "Київпроект" Київської міської державної адміністрації передбачено, що проект землеустрою відділення земельної ділянки погоджується за умови включення до складу комплексу вбудовано-прибудованого дитячого садка, врахування нормативного проїзду по Киянівському пров., прокладки інженерних мереж та вирішення майново-правових питань у встановленому законодавством порядку. Проектна документація на будівництво офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівський, 12-а у Шевченківському районі підлягає погодженню з ДП "Інститут Київгенплан" АТ "Київпроект".

Висновком № 05-2101 від 29.10.2007 року Головне управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації погодило проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, за умови вирішення в установленому порядку майново-правових питань та питань попереднього землекористування.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.12.2012 року ТОВ "Компанія "Веста-І" та ТОВ "Кафі Кафікаф" уклали договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 21.12.2012 року, відповідно до умов якого відповідач 2 продав, а відповідач 3 отримав у власність майновий комплекс, який розташований на земельній ділянці по пров. Киянівському, 12-А у Шевченківському районі (кадастровий номер 8000000000:91:157:0065) та має поштову адресу - м. Київ, площа Львівська, 4а.

Так, ТОВ "Компанія "Веста-І" звернулось до Київської міської ради з листом № 18/04-01 від 18.04.2013 року про поновлення договору оренди земельної ділянки та замінити орендаря з огляду на вище викладене.

10.07.2013 року між Київською міською радою, ТОВ "Компанія "Веста-І" та ТОВ "Кафі Кафікаф" був укладений договір про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зареєстрований Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.07.2013 року за № МЗК-1-0009.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що лише після поновлення на 10 років договору оренди земельної ділянки за адресою пров. Киянівський, 12-а у Шевченківському районі в 2013 році Департамент земельних ресурсів звернувся до прокуратури міста Києва з листом, в якому зазначено, що частина вказаної земельної ділянки, відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 23.12.2005 року № 1076, перебуває в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору (м. Київ), а тому будівництво офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою по пров. Киянівському, 12-А у Шевченківському районі є не можливим.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд обґрунтовано вказав про те, що така позиція Департаменту протирічить вище зазначеним дозволам та висновку державної експертизи землевпорядної документації від 08.11.2007 року № 128/10-23, в якому зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Компанія "Веста-І" оцінюється позитивно та погоджується.

28.05.2014 року листом № 10-26-0.22-2631/2-14 Головне управління держземагенства у м. Києві повідомило, що 01.01.2013 року останнім було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:157:0065 за адресою пров. Киянівському, 12-А у Шевченківському районі, площею 0, 8743 га., вид використання - для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою; цільове призначення - житлової забудови і комерційної за ТОВ "Компанія "Веста-І".

Також, судом апеляційної інстанції досліджено, що у додатку 2 до розпорядження КМДА від 17.05.2002 року № 979 зазначено, що залежно від характеру історичного середовища на історико-культурні заповідники і зони охорони пам'яток історії та культури та території м. Києва поширюється принцип реставрації, реабілітації та режим регенерації з обмеженим перетворенням історичного середовища.

На території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам'яток історії та культури. В архітектурних охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова. Дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами, що регламентуються по висоті з врахуванням архітектурної та масштабної ув'язки з існуючою забудовою і загальним силуетом міста.

Апеляційним господарським судом, доказів протилежного в діях як ТОВ "Компанія "Веста-І" так і в ТОВ "Кафі Кафікаф" не встановлено, а прокурором не надано.

Закон України "Про охорону культурної спадщини" регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Положеннями ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Отже, судами досліджено, що відповідно до висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 13.09.2005 року № 19-7698 земельна ділянка розташована, у тому числі - в зоні регулювання забудови першої категорії, а відповідно п. 2.6., 2.7. Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 41 від 26.02.2001 року "Про затвердження Порядку визначення меж зон охорони пам'яток", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 року за № 234/5425 зазначено, що в межах зони регулювання забудови, яка виконує функції буферної зони, нова забудова регламентується за висотою, розмірами в плані, масштабністю, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що діюче законодавство не забороняє будівництво в деяких зонах охорони пам'яток, а лише встановлює певні обмеження режиму їх використання.

Згідно положень Генерального плану на таких земельних ділянках допускається відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель.

Згідно ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" межі та режим використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом культурної спадщини.

Крім того, судами досліджено, що на земельній ділянці був розміщений комплекс нежитлових споруд, які в подальшому на праві власності перейшли до ТОВ "Кафі Кафікаф", оскільки функціональне призначення використання земельної ділянки відзначене в межах категорії земель, що допускає будівництво, а також рішення про відведення земельної ділянки було прийняте на підставі належним чином розробленої та погодженої документації землеустрою. Оскільки будівництво на земельної ділянці не здійснювалося, умови використання земельної ділянки порушено не було, отже рішення Київради про відведення земельної ділянки не суперечить чинному законодавству.

Положеннями ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно ч. ч. 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії або нормативно-правовий акт, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача та третьої особи-2 у справі.

Положеннями ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" закріплено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Так, у рішенні Конституційного суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144 Конституції України). Цьому конституційному положенню відповідає Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема "Про столицю України - місто-герой Київ", згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Крім того, Конституційний Суд України у вищезазначеному рішенні зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Крім того, у вказаному рішенні Конституційного суду України підкреслено, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що органи місцевого самоврядування не можуть вносити зміни до своїх попередніх рішень у разі, якщо на їх підставі виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Судами встановлено, що на виконання рішення Київської міської ради від № 500/9557 від 22.05.2013 року "Про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.02.2008 року № 91-6-00754" 10.07.2013 року між Київською міською радою, ТОВ "Компанія "Веста-І" та ТОВ "Кафі Кафікаф" було укладений договір про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зареєстрований Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.07.2013 року за № МЗК-1-0009.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що на підставі зазначеного рішення, у Київської міської ради виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів відповідача 3, який заперечує проти їх припинення, а позивачем не доведено обставини, за якими спірні рішення ради не відповідають нормам діючого законодавства, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог заступника прокурора міста Києва в частині визнання незаконними та скасування рішень.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України стосовно позовних вимог заступника прокурора міста Києва про визнання недійсними договорів оренди погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що вони також задоволенню не підлягають, оскільки передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України). Без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними.

Таким чином, оскільки право оренди спірної земельної ділянки виникло на підставі рішень Київської міської ради № 1403/4236 від 06.12.2007 року та № 500/9557 від 22.05.2013 року, які визнано законними та чинними, то апеляційний господарський суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що договір оренди земельної ділянки від 19.02.2008 року та договір про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 10.07.2013 року не порушують вимоги ст. 6 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку з чим не підлягають визнанню їх недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року у справі № 910/3460/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року у справі № 910/3460/14 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна О.В. Яценко