Постанова

від 22.10.2014 по справі 808/5386/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2014 року о/об 17 год. 18 хв.Справа № 808/5386/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., при секретарі судового засідання Білоусі А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання недійсною та скасування податкової вимоги, - за участю:

представник позивача: Сивков Ю.С. (довіреність №7/14 від 26.08.14);

представника відповідача: Драч Б.В. (довіреність №1 від 17.01.14)

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО» (далі по тексту позивач або ТОВ «НЕО») до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі по тексту відповідач або ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області), у якому позивач просить суд визнати недійсною та скасувати податкову вимогу, видану відповідачем за № 389-25 від 19 березня 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 березня 2014 року позивачем отримана від відповідача податкова вимога (форма «Ю») від 19 березня 2014 року за № 389-25. Зазначена вимога була прийнята заступником начальника ДПІ у Жовтневому районі міста Запоріжжя Шляжко Л.П. За податковою вимогою на позивача покладено обов'язок сплатити за «узгодженим грошовим зобов'язанням» по податку на прибуток приватних підприємств податковий борг у сумі 127 246 гривень 17 копійок. При цьому, у вимозі відсутні будь-які посилання на підстави чи відомості про виникнення податкового боргу позивача.

Позивач зазначає, що податкова вимога була прийнята податковим органом та вручена позивачу саме на підставі пункту 59.4. статті 59 ПК України, тобто на підставі самостійно поданої позивачем податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 рік. При цьому відповідач визначив обов'язок сплатити за «узгодженим грошовим зобов'язанням» по податку на прибуток підприємств податковий борг у сумі яка не відповідає тій що, була задекларована ТОВ «НЕО» у своїй податковій декларації. Так позивач зазначає, що у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік (звітний період) від 10 лютого 2014 року, визначено податок на прибуток підприємства (рядок код 16 першого розділу декларації) у сумі 55 000 (п'ятдесят п'ять тисяч) гривень. Ця декларація була надана позивачем у електронному вигляді 11 лютого 2014 року, та була прийнята і зареєстрована відповідачем за № 9090254724. Жодний показник, у розмірі 127 246 гривні 17 копійок, у цій декларації відсутній. Таким чином, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області безпідставно завищив у Вимозі суму податку на прибуток позивача за 2013 рік на 72 246 гривень 17 копійок. Крім того, позивач зазначає, що 03 березня 2014 року ТОВ «НЕО» помилково було надано відповідачу у електронному вигляді річну податкову декларацію на прибуток за результатами діяльності іншого підприємства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях та зазначив, що 11 лютого 2014 року позивачем була подана звітна податкова декларація з податку на прибуток приватних підприємств №9090254724, якою самостійно визначено грошове зобов'язання у розмірі 55 000,00 грн. 28 лютого 2014 року позивачем була подана друга звітна податкова декларація з податку на прибуток приватних підприємств №9090994068, якою самостійно визначено грошове зобов'язання у розмірі 75 000,00 грн. Відповідач зазначає, що через технічні проблеми, обидві декларації деякий час знаходились у АС «Податковий блок» як «звітні» і саме у цей проміжок часу і була сформована оскаржувана податкова вимога на суму 127 246,17 грн. Відповідач зазначає, що станом на день розгляду справи, сума заборгованості у розмірі 55 000,00 грн. (декларація №9090254724 від 11 лютого 2014 року) видалена з облікової картки платника податків.

Також зазначає, що 18 квітня 2014 року позивач звернувся до ДПІ із заявою про анулювання останньої поданої декларації, але це не було можливим, оскільки усі дані, зазначені декларації були вірними і підстави для її анулювання були відсутні.

Крім того податкова вимога формується автоматично у АС «Податковий блок» згідно встановленого Додатку 1 «Порядку направлення органами ДПС податкових вимог платникам податків», та вона не підлягає добровільному коригуванню.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) сторонам проголошено вступну та резолютивну частину постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Відповідно до статті 41 КАС України, у судовому засіданні здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, вивчивши наявні матеріали та фактичні обставини справи, перевіривши їх наявними у справі доказами, суд з'ясував наступне.

Відповідно до свідоцтва Серія А00 №201354 про державну реєстрацію юридичної особи, Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕО» 01 серпня 2001 року зареєстроване як юридична особа за адресою: 69063, Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Леніна, буд.36, ідентифікаційний код 31637890.

11 лютого 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕО» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області подано податкову декларацію №9090254724 з податку на прибуток підприємства, якою позивач самостійно визначено грошове зобов'язання у розмірі 55000,00 грн.

28 лютого 2014 року позивачем була подана звітна податкова декларація з податку на прибуток приватних підприємств №9090994068, якою самостійно визначено грошове зобов'язання у розмірі 75 000,00 грн.

19 березня 2014 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області сформовано податкову вимогу №389-25, якою Товариству з обмеженою відповідальністю «НЕО» визначено суму податкового боргу у розмірі 127 246,17 грн.

18 квітня 2014 року ТОВ «НЕО» на адресу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області надіслано лист, в якому позивач просив анулювати податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, яка надійшла до ДПІ 28 лютого 2014 року, оскільки вона є помилковою та не стосується податкових показників ТОВ «НЕО».

Перевіривши наявні матеріали та фактичні обставини справи, суд вважає позовні вимоги, обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року.

Згідно зі статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено обов'язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з пунктом 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В підпункті 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як зазначено у підпункті 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - це письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 59.3. статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 59.4. статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Відповідно до матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем до податкового органу 11 лютого 2014 року подано податкову декларацію №9090254724 з податку на прибуток підприємства, якою позивач самостійно визначив грошове зобов'язання у розмірі 55000,00 грн.

Також, 28 лютого 2014 року позивачем була подана друга звітна податкова декларація з податку на прибуток приватних підприємств №9090994068, якою самостійно визначено грошове зобов'язання у розмірі 75 000,00 грн.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, 19 березня 2014 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області сформовано податкову вимогу №389-25, якою Товариству з обмеженою відповідальністю «НЕО» визначено суму податкового боргу у розмірі 127246,17 грн.

В зазначену податкову вимогу увійшли суми податкових зобов'язань визначених позивачем у податкових деклараціях з податку на прибуток №9090254724 від 11 лютого 2014 року та №9090994068 від 28 лютого 2014 року.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Тобто суд звертає увагу на те, що податковим органом у податкову вимогу №389-25 включено податкові зобов'язання позивача по двом звітним податковим деклараціям за один і той самий період.

Суд зазначає, що при прийнятті такої податкової вимоги податковий орган повинен був керуватися пунктом 49.1 статті 49 та пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України та взяти за основу податкових зобов'язань підприємства податкову декларацію №9090994068 від 28 лютого 2014 року на суму 75000,00грн., як виправлену чи уточнену,

Також суд зазначає, що податковим законодавством не передбачено листування суб'єктів господарювання з податковим органом з приводу помилково поданої податкової декларації, а відтак посилання позивача на те, що така податкова декларація повинна бути видалена є безпідставною (відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України). Зазначена норма ПК України встановлює обов'язок платника податків при виявлені помилки надати уточнюючий розрахунок.

Крім того, даючи правову оцінку податковій вимозі №389-25 від 19 березня 2014 року суд зазначає наступне.

Механізм ведення територіальними органами Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів) оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів визначається пунктом 2 Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів (далі - Порядок № 765).

Облік податків, зборів та єдиного внеску ведеться підрозділами Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Міжрегіональне ГУ), спеціалізованих державних податкових інспекцій з обслуговування великих платників (далі - СДПІ), державних податкових інспекцій в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, об'єднаних державних податкових інспекцій (далі - ДПІ) відповідно до функціональних повноважень (п.4 Розділу I Порядку № 765).

Відповідно до пункту 7 Розділу I Порядку № 765 контроль за достовірністю відображення в інформаційній системі показників стану розрахунків платників, механізму виявлення, усунення та упередження випадків неповного, неправильного або несвоєчасного відображення облікових показників та некоректного формування зведених і звітних показників центральної бази даних забезпечується структурними підрозділами за закріпленими напрямами роботи.

Згідно з пункту 1 Розділу ІІ Порядку № 765 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску територіальними органами Міндоходів відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками, а для обліку сум передоплати - за кожним платником.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІІ Порядку № 765 нарахуванню в інтегрованій картці платника підлягають:

- зобов'язання, штрафні санкції та пеня за податками, зборами, митними платежами, самостійно визначені платником;

- суми до сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником;

- зобов'язання, штрафні санкції та пеня за податками, зборами, митними платежами, суми до сплати єдиного внеску, визначені територіальним органом Міндоходів та узгоджені відповідно до чинного законодавства;

- пеня за порушення встановлених строків погашення узгоджених сум зобов'язань за податками, зборами, митними платежами, єдиним внеском;

- пеня на суму заниження податкового зобов'язання, нарахованого територіальним органом Міндоходів або платником;

- проценти за користування розстроченням (відстроченням).

Зобов'язання, штрафні санкції, пеня за податками, зборами, митними платежами, суми до сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником у звітності, відображаються територіальним органом Міндоходів в інтегрованій картці платника (п.2 Розділу ІІІ Порядку № 765).

Пункт чотири Розділу ІІІ Порядку № 765 визначає, що нарахування податків, зборів та сум єдиного внеску в інтегрованій картці платника здійснюються відповідно до звітності, що подається платником до територіального органу Міндоходів, а також митних та інших платежів - на підставі оформленої митної декларації.

Відповідно до інтегрованої картки Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО» з податку на прибуток з приватних підприємств встановлено, що податковим органом 11 березня 2014 року ТОВ «НЕО» визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 75000,00 грн.

На момент визначення суми податкових зобов'язань у позивача обліковувалась сплата податкових зобов'язань у розмірі 15 000 грн. та переплата у розмірі 2 753,83 грн. станом на 11 березня 2014 року.

Враховуючи те, що відповідно до інтегрованої картки платника податку на прибуток приватних підприємств, сума податкових зобов'язань позивача станом на 11 березня становить 75 000,00грн., а податкові зобов'язання сплачені 11 березня 2014 року у сумі 15 000,00 грн., а також існує переплата станом на 11 березня 2014 року у розмірі 2 753,83 грн. то позивач станом на 11 березня 2014 року має податковий борг у розмірі 57 246,17 грн.

Спірна податкова вимога №389-25 сформована 19 березня 2014 року податковим органом на загальну суму 127 246,17 грн.

На підставі вищевикладеного суд дійшов до висновку, що податкова вимога, №389-25 сформована 19 березня 2014 року, підлягає скасуванню в частині 70 000,00 грн., оскільки така сума податковим органом нарахована безпідставно (127 246,17грн. (сума податкової вимоги) - 57 246,17 грн.(сума податкового боргу позивача з податку на прибуток відповідно до інтегрованої картки платника податку) = 70 000,00грн. (сума безпідставно нарахованого податкового боргу у вимозі №389-25 від 19 березня 2014 року).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завдання адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, оскільки в даному випадку податковий орган ніяких донарахувань не здійснив і їх узгоджень не провів, то у податкового органу не було підстав вносити зміни до автоматизованих систем.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання недійсною та скасувати податкову вимогу за №389-25, сформовано 19 березня 2014 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області у сумі 70 000 грн.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України присудженню на користь позивача підлягають понесені ним та документально підтверджені судові витрати відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 94, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати недійсною та скасувати податкову вимогу за №389-25, прийняту 19 березня 2014 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області у сумі 70000 грн. (сімдесят тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Судові витрати у розмірі 890,42 грн. (вісімсот дев'яносто гривень 42 копійки) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО» (ЄДРПОУ 31637890) до Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами встановленими статтями 185-186 КАС України.

Суддя Д.В. Татаринов