Постанова

від 28.10.2014 по справі 816/2158/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 р. Справа № 816/2158/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2014р. по справі № 816/2158/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький елеватор"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

04 червня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький елеватор" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Кременчуцький елеватор") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000012202/15 від 11.01.2014 року, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 234 352,50 грн., з них за основним платежем у розмірі 156 235,00 грн. та 78 117,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2014р. по справі №816/2158/14 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області №0000012202/15 від 11.01.2014 року.

Стягнуто з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький елеватор" (ідентифікаційний код 33081783) судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 468 (чотириста шістдесят вісім) грн. 71 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2014р. по справі №816/2158/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про порушення судом першої інстанції вимог ст.129 Конституції України, ст.ст.7, 9, 159 КАС України, п.198.1, п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.1, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України. Вказав на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки факту відсутності реальності вчинення господарських операцій позивачем із платником податків та зборів ТОВ "Мінагроцентр". Звертає увагу на те, що встановлена відсутність у контрагента позивача ТОВ "Мінагроцентр" необхідних умов для ведення господарської діяльності та його відсутність за місцезнаходженням. Також зазначив, що 22.11.2013 року анульовано реєстрацію ТОВ "Мінагроцентр" як платника податку на додану вартість. Крім того, не підтверджено рух та подальше використання товару. Вважає вірними висновки акту перевірки про заниження позивачем податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за серпень 2013 року в розмірі 156235 грн., та не вбачає підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення №0000012202/15 від 11.01.2014 року.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Кременчуцький елеватор" (ідентифікаційний код 33081783; місцезнаходження: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Ярмаркова, 9) у відповідності до свідоцтва серія А00 №126046 (а.с. 15) зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 05.08.2004. За даними Управління статистики у м. Кременчуці до видів діяльності позивача за КВЕД - 2010 відносяться: виробництво олії та тваринних жирів; діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; неспеціалізована оптова торгівля; надання ландшафтних послуг.

Співробітниками Кременчуцької ОДПІ у термін з 28.11.2013 року по 04.12.2013 року була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Кременчуцький елеватор" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ "Мінагроцентр" (код 37791693) за період з 01.08.2013 року по 31.08.2013 року.

За результатами даної перевірки контролюючим органом 11.12.2013 року був складений акт №5375/16-03-22-02-12/33081783, висновками якого зафіксовано порушення платником податків п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 та п.п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 156235,00 грн. (а.с. 19-35).

Не погодившись з виявленими порушеннями, позивач надав заперечення на вказаний акт перевірки, за наслідками розгляду яких Кременчуцькою ОДПІ надана відповідь про обґрунтованість висновків контролюючого органу (а.с. 37-52).

На підставі акту перевірки від 11.12.2013 року №5375/16-03-22-02-12/33081783 Кременчуцькою ОДПІ 11.01.2014 року було винесено податкове повідомлення-рішення №0000012202/15, яким ТОВ "Кременчуцький елеватор" збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 156 235,00 грн. - за основним платежем та 78 117,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 17).

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач оскаржив його до Головного управління Міністерства доходів та зборів у Полтавській області та Міністерства доходів та зборів України (а.с. 53-59, 69-75).

За наслідками розгляду скарг Головним управлінням Міністерства доходів та зборів у Полтавській області та Міністерством доходів та зборів України були винесені рішення, якими податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги платника - без задоволення (а.с. 60-68, 76-81).

Не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням від 11.01.2014 року, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання його протиправним та скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаного податкового повідомлення - рішення діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Так, судом першої інстанції зазначено, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Мінагроцентр", підтверджується матеріалами справи. Зазначив, що позивачем було правомірно віднесено суму податку на додану вартість в розмірі 156235,00 грн. до складу податкового кредиту, що підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що спірне податкове повідомлення-рішення №0000012202/15 від 11.01.2014 року прийнято Кременчуцької ОДПІ на підставі висновків відповідача про безтоварний характер господарських операцій позивача із ТОВ "Мінагроцентр". Такий висновок відповідачем зроблено з посиланням на відомості, викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Мінагроцентр" від 21.11.2013 року №458/2200/37791693, в якому зазначено, що ТОВ "Мінагроцентр" не знаходиться за податковою адресою, а провочини із постачальниками та покупцями за період вересень 2012р. - жовтень 2013 р. не спрямовані на реальне настання наслідків. З урахуванням викладеного, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту, що призвело до заниження суми податку на додану вартість в сумі 156235,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком податкового органу, враховуючи наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з ПДВ з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до приписів ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6).

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, позивач у перевіряємих податковим органом періодах мав господарські правовідносини із ТОВ "Мінагроцентр".

Матеріалами справи підтверджено, що 19.03.2013 року між ТОВ "Кременчуцький елеватор" (покупець) та ТОВ "Мінагроцентр" (продавець) було укладено договір №1903 (а.с. 133), у відповідності до умов якого продавець зобов'язується передати (поставити) товар, в обумовлені строки другій стороні - покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно умов пункту 2 договору №1903 від 19.03.2013 поставка товару здійснюється на умовах - EWX с. Піщане, Кременчуцького району, Полтавської області. Продавець разом з товаром повинен передати покупцю наступні документи: рахунок - фактура; видаткова накладна; податкова накладна; товарно - транспортна накладна; якісне посвідчення (при наявності, або якщо товар передається на ХПП).

На підтвердження транспортування сої ТОВ "Кременчуцький елеватор" позивачем надано товарно - транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи (а.с. 138, 142, 146, 150, 154, 158, 162).

Колегія суддів зазначає, що наявність первинних документів (платіжних доручень, податкових та видаткових накладних) хоч і є обов'язковими підставами для формування складу валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення розміру даних витрат.

Колегія суддів зауважує, що при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно вимог частини 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження факту транспортування товару від ТОВ "Мінагроцентр" було надано товарно-транспортні накладні (а.с. 138, 142, 146, 150, 154, 158, 162).

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем товарно-транспортні накладні не є належним доказом підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ "Мінагроцентр" з огляду на наступне.

В товарно - транспортній накладній від 06.08.2013 року в пункті навантаження зазначено, як "с.Серебрія, Вінницька область", а відвантаження - "с. Піщане" (а.с.138), в ТТН від 14.08.2013 року в пункті навантаження зазначено, як "с.М`якенівка, Полтавська область", а відвантаження - "м. Кременчук" (а.с.142), в ТТН від 15.08.2013 року в пункті навантаження зазначено, як "с.М`якенівка, Полтавська область", а відвантаження - "м. Кременчук"(а.с.146), в ТТН від 15.08.2013 року в пункті навантаження зазначено, як "с.М`якенівка, Полтавська область", а відвантаження - "м. Кременчук"(а.с.150), в ТТН від 23.08.2013 року в пункті навантаження зазначено, як "с.Оболонь, Полтавська область", а відвантаження - "м. Кременчук"(а.с.154), в ТТН від 23.08.2013 року в пункті навантаження зазначено, як "с.Оболонь, Полтавська область", а відвантаження - "м. Кременчук"(а.с.158), в ТТН від 23.08.2013 року в пункті навантаження зазначено, як "с.Оболонь, Полтавська область", а відвантаження - "м. Кременчук"(а.с.162).

Так, з наявних у матеріалах справи ТТН вбачається, що пункти навантаження та розвантаження не містять вказівки точних адрес.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з укладеного 19.03.2013 року між ТОВ "Кременчуцький елеватор" (покупець) та ТОВ "Мінагроцентр" (продавець) договору №1903 вбачається, що ТОВ "Мінагроцентр" знаходиться за адресою: вул.Леніна, 94 оф.211, м.Світловодськ, Кіровоградська область.

Разом з тим, в жодній з наявних ТТН не вбачається пункт навантаження товару із вказаної адреси контрагента позивача. Зокрема, зі змісту ТТН вбачається, що товар поставлявся з інших областей (Вінницька область та Полтавська область), тоді як ТОВ "Мінагроцентр" знаходиться у Кіровоградській області.

Отже товарно - транспортні накладні оформлені з порушенням чинного законодавства, оскільки в них відсутні відомості про виконавців вантажно-розвантажувальних операцій, не зазначено дані довіреності особи, яка отримала товар від ТОВ "Мінагроцентр".

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем на підтвердження використання придбаного у ТОВ "Мінагроцентр" товару у власній господарській діяльності, надано договір на переробку давальницької сировини від 19.06.2012 №19/06, укладений ним із ТОВ "КреМікс", однак, доказів, підтверджуючих транспортування товару (товарно- транспортні накладні, дорожні листи) від ТОВ "Кременчуцький елеватор" до ТОВ "КреМікс", позивачем не надано, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем під час розгляду справи не було надано належним чином оформлених товарно- транспортних накладних, які б підтверджували факт транспортування товару ТОВ "Мінагроцентр" замовнику ТОВ "Кременчуцький елеватор".

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 (далі по тексту - Інструкція) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 3 вище зазначеної Інструкції передбачено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Згідно з п. 6 Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 13 Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не було надано а ні довіреностей, а ні копій журналу реєстрації довіреностей, які б вказували на видачу довіреності на отримання товару.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що процедура ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на елеваторах, хлібних базах, хлібоприймальних, борошномельних і комбікормових підприємствах незалежно від форм власності унормована Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затверджена наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 № 661, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 18.11.2008 за № 1111/15802 ( далі по тексту - Інструкція).

Відповідно до пункту 2.2. розділу ІІ Інструкції, для приймання зерна кожен поклажодавець повинен: укласти договір складського зберігання зерна з підприємством; надати товарно-транспортну накладну; при надходженні з іншого зернового складу - документи, що засвідчують якість зерна.

Відповідно до пункту 2.4. розділу ІІ Інструкції кожна партія зерна (крім упакованої у мішки стандартною масою), що надійшла на підприємство, приймається матеріально відповідальною особою за масою, встановленою на повірених вагах у присутності особи, що доставила зерно, та за якістю, визначеною виробничою технологічною лабораторією підприємства (далі - ВТЛ) чи представником Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі.

Визначення якості зерна проводиться ВТЛ за методиками й показниками, установленими чинними нормативними документами. У разі незгоди поклажодавця зерна з даними аналізу, проведеного ВТЛ, у його присутності проводиться повторний аналіз. Порядок вирішення спірних питань при незгоді з результатами повторного аналізу викладено у розділі IV цієї Інструкції (п. 2.6. розділу ІІ Інструкції).

Згідно положень п.п. 2.7 та 2.8 Інструкції при доставці зерна автомобільним транспортом поклажодавця товарно-транспортні накладні виписуються ним на кожну партію в трьох примірниках, з яких перший примірник залишається на підприємстві, другий і третій примірники повертаються власнику. При перевезенні зерна поклажодавця автомашинами транспортного перевізника на підставі договору товарно-транспортна накладна виписується в чотирьох примірниках, з яких перший примірник залишається на підприємстві, другий примірник повертається поклажодавцю, третій і четвертий примірники направляються через водія перевізника для розрахунків з клієнтом за доставку вантажу згідно з договором (наказ Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за N 128/2568).

У разі доставки зерна без товарно-транспортної накладної підприємство складає у присутності представника поклажодавця акт, у якому вказуються такі дані: найменування поклажодавця, номер автомашини, вид зерна, установлена маса вантажу і вид надходження. Акт є підставою для оприбуткування зерна.

Акт підписується вагарем, представником поклажодавця та матеріально відповідальною особою підприємства.

Позивачем, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів на підтвердження дотримання позивачем умов зазначеної Інструкції та складання відповідних документів, щодо кількості та якості поставленої продукції, а судом в порядку ч. 4 ст. 11 КАС України не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень було доведено про правомірність встановлених під час перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту та як наслідок обґрунтованості винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення №0000012202/15 від 11.01.2014 року, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 234 352,50 грн., з них за основним платежем у розмірі 156 235,00 грн. та 78 117,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Підсумовуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2014 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вона ухвалена при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції, внаслідок допущених порушень підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п. 3 ст. 198, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2014р. по справі № 816/2158/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький елеватор" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення - рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.