Постанова

від 13.11.2014 по справі 820/8157/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 р. Справа № 820/8157/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Силові енергетичні машини-ЕМЗ" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2014р. по справі № 820/8157/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Силові енергетичні машини-ЕМЗ"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Силові енергетичні машини - ЕМЗ" (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту також відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача форми "В4" за №0000432210 від 25.09.2013 р. в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 78333,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог. Також 31.10.2014 року позивач по справі звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про часткову відмову позовних вимог, а саме: в частині отримання технічних умов, згідно податкової накладної №4 від 20.05.2013р. відмовляється від оскаржуваної суми податку на додану вартість у розмірі 11666,67 грн.

Відповідач, в запереченнях на апеляційну скаргу, вважає судове рішення першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу позивача - безпідставною, у зв'язку з чим просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу - без задоволення , а постанову суду першої інстанції - без змін.

Згідно з ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач по справі зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради 12.12.2008 р., код за ЄДРПОУ 36224585, перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 15.12.2008 р. за № 73347.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 200108543, індивідуальний податковий номер 362245820330, позивач є платником податку на додану вартість

Відповідно до довідки серії АА № 742797, виданої Головним управлінням статистики у Харківській області, позивач має наступні види діяльності за КВЕД-2010: виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів; установлення та монтаж машин і устаткування; ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування; механічне оброблення металевих виробів; оптова торгівля машинами й устаткуванням для добувної промисловості та будівництва.

Фахівцями відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Силові енергетичні машини - ЕМЗ" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства в частині взаємовідносин з ПП "Енерго-Центр КГ" за період з 01.05.2013 р. по 31.05.2013 р. та подальшої участі отриманих ТМЦ (робіт, послуг) у фінансово-господарських операціях підприємства.

За результатами вищевказаної перевірки було складено акт від 05.09.2013 року за № 317/20-34-22-01-05/36224585.

Відповідно до висновків зазначеного акту було встановлено порушення позивачем п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 78333,00 грн., в т.ч. за травень 2013 року на суму 78333,00 грн.

На підставі висновків цього акту відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000432210 від 25.09.2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 78333,00 грн.

Згідно з наданим до суду розрахунком оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, розмір ПДВ, що зменшується, складається із сум 2 податкових накладних: № 2 від 20.05.2013р. на суму з ПДВ 200000 грн. та №4 від 20.05.2013 на суму з ПДВ 270000 грн., без ПДВ 225000 грн. В свою чергу, податкова накладна №4 від 20.05.2013р. складається з двох послуг: отримання технічних умов, загальна сума 70000 грн., без ПДВ 58333,33 грн., ПДВ 11666,67грн.; розробка робочого проекту, загальна сума 200000 грн., без ПДВ 166666,67 грн., ПДВ 33333,33 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте обґрунтовано та правомірно.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі такого.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому податковим органом періоді позивач мав взаємовідносини з ПП "Енерго-Центр КГ".

Так, між позивачем (Замовник) та ПП "Енерго-Центр КГ" (Підрядник) 01.11.2012 р. був укладений договір виконання монтажних робіт № 23П-ХА, згідно з яким Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати проектні і пусконалагоджувальні роботи - установка газових інфрачервоних обігрівачів на об'єкті: "виробничий цех", розташований за адресою: м. Харків, пр-т Московський, буд. 199.

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, Підрядник зобов'язується виконати роботи, вказані в п. 1.1, на свій ризик власними силами і засобами з використанням своїх матеріалів, за дорученням Замовника, здати їх Замовнику у встановлений цим договором строк, у відповідності з проектною документацією, а Замовник зобов'язується передати Підряднику монтажний майданчик, забезпечити фронт робіт, прийняти виконані роботи та оплатити їх. Згідно з п. 1.4 зазначеного договору, Підрядник за згодою Замовника має право залучати до виконання робіт, вказаних в п. 1.1 цього договору, субпідрядні організації, які мають дозвільні документи на виконання таких робіт. Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань заданим договором (п. 3.1 договору).

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 29.11.2012 р. до вказаного договору, вартість робіт і матеріалів за даним договором складає 1109209,96 грн., в т.ч. ПДВ - 184868,33 грн.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується актом здавання - приймання виконаних робіт від 20.05.2013 року, податковою накладною №1 від 19.11.2012 року, податковою накладною №1 від 04.01.2013 року, податковою накладною №4 від 20.05.2013 року, податковою накладною №2 від 20.05.2013 року, видатковою накладною №1 від 20.05.2013 року, розрахунком коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №1 від 20.05.2013 року, розрахунком коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №3 від 20.05.2013 року.

Крім того, в матеріалах справи також містяться копії фотокарток обладнання, що встановлено у місцях, визначених робочим проектом; копії технічних паспортів обладнання; копію технічного паспорту на ГРШП; вимоги робочого проекту щодо потреби у зазначеному обладнанні; копію витягу з картки рахунку 1521

Згідно з вимогами Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. №168/704.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Разом з цим, ст. 9 цього Закону вказує, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу наданих документів первинного бухгалтерського та податкового обліку (оригіналів та завірених копій) вбачається, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості. Відтак, вказані вище первинні документи відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704. та підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Посилання відповідача в акті від 05.09.2013 року за № 317/20-34-22-01-05/36224585 на акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 14.08.2013 р. № 70/20-30-22-03/36374250 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Енерго-Центр КГ" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за травень 2013 року", яким було встановлено відсутність факту реального здійснення ПП "Енерго-Центр КГ" господарської діяльності за період травень 2013 року, не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.

З системного аналізу положень п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, п.п.6. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232, а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженої Наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, що зустрічна звірка полягає у співставленні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання (в даному випадку, позивача) з даними платника податків (відносно якого проводиться перевірка), з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Отже, зустрічна звірка суб`єкта господарювання може бути проведена податковим органом лише з питань взаємовідносин з певним платником податків (відносно якого проводиться основна перевірка, в ході якої і виникає необхідність ініціювання зустрічної звірки) та лише в разі наявності у розпорядженні податкового органу первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

При цьому, судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість. Таким чином, акти про неможливість проведення перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

Крім того, щодо посилання податкового органу про відсутність товарно-транспортних накладних, на підставі яких зроблено висновки про нереальність здійснення фінансово-господарських операцій з отримання ТМЦ, колегія суддів зазначає на таке.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. визначено лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податку.

При цьому, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з ст. 545 ЦК України підтвердження факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснені господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку, первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, є видаткові, податкові накладні та розрахункові документи.

Також необхідно зауважити на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності (накладних), відсутність товарно-транспортної накладної не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження податкового кредиту та підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не витрати з придбання ТМЦ.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем та судом першої інстанції обставини (відсутність у контрагентів складських приміщень, транспортних засобів, необхідного штату працівників для здійснення господарської діяльності) не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року, яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Колегія суддів зазначає, що 31.10.2014 року позивач по справі звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про часткову відмову від позовних вимог, а саме відмовляється від скасування податкового повідомлення-рішення в частині податку на додану вартість в розмірі 11 666,67 грн. (в частині отримання технічних умов згідно з податковою накладною №4 від 20.05.2013 р.).

Частиною 1 статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.

Відповідно до статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду.

Згідно з ст. 112 КАС України позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково. Відмова від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження мають бути викладені в адресованій суду письмовій заяві, яка приєднується до справи. Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначена заява позивача є обґрунтованою, а тому провадження в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0000432210 від 25.09.2013 р. у розмірі 11,666,67 грн. підлягає закриттю.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень з боку позивача приписів п.198.3, 198.6 ст. ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Силові енергетичні машини - ЕМЗ" - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 р. по справі №820/8157/14 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000432210 від 25.09.2013 р., в частині зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 66667, 00 грн.

В частині скасування податкового повідомлення-рішення №0000432210 від 25.09.2013 р. у розмірі 11,666,67 грн. провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)П’янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С.