Постанова

від 19.11.2014 по справі 916/648/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 916/648/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Ходаківська І.П.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 30.09.2014р. у справі господарського суду№916/648/14 Одеської області за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доОдеської міської ради треті особи 1) департамент комунальної власності Одеської міської ради 2) публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" про за участю представників сторін: позивача - відповідача - третіх осіб - визнання припиненими пунктів договору та визнання припиненим земельного сервітуту не з'явився не з'явився 1) не з'явився 2) не з'явився Розпорядженням №03-05/3022 від 17.11.2014р. змінено склад колегії суддів у справі №916/648/14, призначеної до розгляду колегією у складі головуючого судді Корсака В.А., суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б., утворено колегію суддів у складі: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Данилова М.В., Данилова Т.Б.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2014 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради про визнання припиненими пунктів 1.1, 5.4.5 та 5.4.6 Договору купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні, укладеного 21.02.2007 між Одеською міською радою та ФОП ОСОБА_1, в частині встановлення сервітуту, та визнання припиненим сервітуту щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 5110137600:10:033:0002.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до п.5 ч.1 ст.406 Цивільного Кодексу України сервітут припиняється у разі невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Ця ж норма міститься в п."г" ч.1 ст.102 Земельного кодексу України, а з моменту укладення Договору і по теперішній час, тобто більш ніж 3 роки, сервітут не використовувався будь-якими способами. ФОП ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради з пропозицією внести зміни до Договору купівлі-продажу щодо виключення умов, які стосуються сервітуту, але Департамент комунальної власності Одеської міської ради своїм листом від 07.02.2014 за №01-26/13-38-3 відмовив позивачу у внесенні у Договір змін.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.04.2014 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.05.2014 (суддя Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 (судді Мишкіна М.А., Будішевська Л.О., Бєляновський В.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів невикористання встановленого Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.02.2007 сервітуту протягом трьох років підряд, отже, відсутні правові підстави для припинення сервітуту.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову і рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони та треті особи в судове засідання своїх представників не направили, відзивів на касаційну скаргу не надіслали, що у відповідності із ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає розгляду касаційної скарги по справі.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.02.2007 між Одеською міською радою (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні, згідно якого Продавець продав, а Покупець купив на аукціоні земельну ділянку в межах міста Одеси під забудову площею 0,3606 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 5110137600:10:033:0002. В Договорі зазначено, що земельна ділянка площею 0,3606га межує із землями Одеської міської ради, не наданими у власність чи користування.

Також у п.1.1 Договору містяться дані про державну реєстрацію:

- встановлених обмежень (обтяжень) на використання земельної ділянки: згідно ст.111 Земельного Кодексу України: заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна; умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; умови додержання природоохоронних вимог або виконання вказаних робіт.

- земельних сервітутів: згідно ст.99 Земельного кодексу України право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (на площу 0,0960га).

Пунктом 5.4.5 Договору від 21.02.2007 передбачено, що Покупець зобов'язаний забезпечувати безкоштовне і безперешкодне використання об'єктів загального користування (об'єкти інженерної інфраструктури загального користування та інше, що передбачено чинними законодавством), які знаходяться на земельній ділянці на момент реєстрації цього договору а також забезпечувати можливість доступу на земельну ділянку відповідних спеціальних служб для обслуговування і ремонту об'єктів загального користування інженерної інфраструктури.

Відповідно до п.5.4.6 Договору від 21.02.2007 Покупець зобов'язаний не вчиняти дій, що можуть привести до зупинення функціонування об'єктів інженерної інфраструктури. Перенесення, відключення інженерних комунікацій може бути виконано тільки за погодженням з відповідним постачальником послуг.

25.07.2007 ФОП ОСОБА_1 видано Державний акт серія ЯЕ №112140 на право власності на земельну ділянку площею 0,3606га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач вважає свої права власника щодо користування земельною ділянкою порушеними у зв'язку із існуванням встановленого у пунктах договору земельного сервітуту, який не використовується протягом трьох років та підлягає припиненню за рішенням суду згідно п."ґ" ч.1 ст.102 Земельного кодексу України.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій підставно виходили з приписів ст.98 Земельного кодексу України, згідно якої право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ст.99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема: право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; інші земельні сервітути.

Згідно із ст.100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках, зокрема: відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; рішення суду про скасування земельного сервітуту; закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; невикористання земельного сервітуту протягом трьох років.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: припинення підстав його встановлення; коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Згідно із ст.401 Цивільного Кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ст.402 Цивільного Кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 1.1 Договору від 21.02.2007 відносно земельної ділянки встановлений земельний сервітут: згідно ст.99 Земельного Кодексу України право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (на площу 0,0960га).

Згідно висновку Управління архітектури та містобудування Виконавчого комітету Одеської міської ради №31п/3279 від 10.08.2006 (копія якого була подана суду апеляційної інстанції Департаментом комунальної власності Одеської міської ради в додатки до відзиву на апеляційну скаргу) по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (земельні торги) суб'єкту підприємницької діяльності, управління архітектури та містобудування погоджує межі ділянки та вважає за можливе продаж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,3606га. Земельна ділянка має сервітут - право ремонту та експлуатації ВЛ 330 кВ (за погодженням з ВАТ "Одесаобленерго").

Межі дії сервітуту наведені на схемі в М 1:500.

Таким чином, п.1.1 Договору передбачено встановлення сервітуту у вигляді права прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій стосовно частини земельної ділянки (площею 0,0960га), що продана ФОП ОСОБА_1

Стаття 76 Земельного кодексу України визначила землями енергетичної системи землі, надані під електрогенеруючі об'єкти та під об'єкти транспортування електроенергії до користувачів.

Частиною 3 ст.76 ЗК України визначено, що уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.

Статтею 19 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що в охоронних зонах електричних мереж, а також інших особливо важливих об'єктів електроенергетики діють обмеження, передбачені законодавством України щодо використання земель.

Правила охорони електричних мереж, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 № 209, запроваджені з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму і використовуються у разі проектування, будівництва та експлуатації електричних мереж, а також під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж.

Електричними мережами, які підлягають охороні згідно з цими Правилами, є, зокрема, повітряні лінії електропередачі.

Для створення нормальних умов експлуатації електричних мереж, забезпечення їх збереження та вимог техніки безпеки Правилами передбачені певні заходи, в тому числі встановлення охоронних зон електричних мереж уздовж повітряних ліній електропередачі - у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань, зокрема, для повітряних ліній напругою 330 квт така зона становить 30 метрів.

Як встановлено судами, охоронна зона існуючої повітряної лінії електропередач визначена на земельній ділянці, яка має сервітут - право ремонту та експлуатації ВЛ 330 кВ. Межі дії сервітуту наведені на схемі в М1:500.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що є помилковим висновок судів попередніх інстанцій, що сервітут не встановлений через відсутність істотних умов договору сервітуту (порядок користування, межі земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут, тощо), оскільки межі сервітуту є охоронною зоною повітряної лінії електропередач ВЛ 330 кВ, а порядок користування та господарської діяльності в межах охоронної зони лінії електропередач встановлений Правилами охорони електричних мереж.

Суди попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи дійшли висновку, що нема доказів проведення державної реєстрації земельного сервітуту стосовно земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 5110137600:10:033:0002, а тому у відповідності до ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" сервітут стосовно цієї земельної ділянки не може вважатись таким, що виник.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що так само не впливає на чинність сервітуту та обмежень господарської діяльності позивача в межах сервітуту те, що, на думку судів попередніх інстанцій, сервітут не зареєстрований окремо від договору купівлі-продажу земельної ділянки згідно із ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки сервітут встановлений Договором, зареєстрованим у встановленому порядку, та ці обмеження встановлені в межах охоронної зони повітряної лінії електропередач ВЛ 330 кВ, а охоронна зона передбачена Законами України.

За таких обставин, твердження позивача стосовно того, що сервітут не використовується протягом трьох років, що є підставою для припинення його дії згідно з п."ґ" ч.1 ст.102 Земельного Кодексу України, не знайшов об'єктивного підтвердження, оскільки сервітут встановлений в межах охоронної зони з метою обслуговування, права ремонту та експлуатації існуючої повітряної лінії електропередач ВЛ 330 кВ.

Також правильно суди попередніх інстанцій відхилили решту позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про визнання п.5.4.5. та п.5.4.6 Договору від 21.02.2007 в частині встановлення сервітуту припиненими, оскільки вони стосуються встановленого сервітуту.

Проте, суд апеляційної інстанції помилково як мотиви для такого рішення дійшов до висновку, що ФОП ОСОБА_1 обраний спосіб захисту порушених (на його думку) прав, не передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України..

Постановою Верховного Суду України від 21.05.2012 визнано правильним застосування судом обраного позивачем способу захисту у вигляді визнання договору припиненим, оскільки згідно з п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків. А зі змісту ч.3 ст.165 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, згідно ст.111-28 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій прийняли правильне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, хоча і з інших правових підстав.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, та прийнято правильні рішення і постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, хоча і з інших правових підстав, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету за подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2014р. у справі №916/648/14 господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді М. Данилова

Т. Данилова