Постанова

від 20.11.2014 по справі 925/82/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року Справа № 925/82/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Жаботиної Г.В.

за участю представників: позивача - Носкової А.В.

відповідача -

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаси Агро Сервіс" на рішення господарського суду Черкаської області від 18 лютого 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаси Агро Сервіс" про стягнення заборгованості в сумі 165 602, 19 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 165 602, 19 грн., з яких: 151433, 18 грн. становить сума основного боргу, 1665, 76 грн. - інфляційні втрати, 3224,89 грн. - 3% річних, 9 278, 36 грн. - пені, нарахованих за поставлений згідно умов укладеного договору поставки запасних частин №1020-ЗЧ від 25.04.2014 року товар.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 18 лютого 2014 року (суддя Чевгуз О.В.) позов задоволений повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 151433, 18 грн. основного боргу за поставлений товар, 9278,36 грн. пені за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, 1665,76 грн. збитків від інфляції, 3224,89 грн. 3% річних, судовий збір.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2014 року рішення суду змінене. Стягнуто з відповідача на користь позивача 151 433, 18 грн. заборгованості за поставлений товар, 6 696, 75 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 3 126, 67 грн. три відсотки річних, 1665, 76 грн. інфляційних нарахувань та 3 258, 72 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, 25 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкаси Агро Сервіс" (покупець) було укладено договір поставки запасних частин №1020-ЗЧ, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця запасні частини до сільськогосподарської техніки, а покупець - прийняти та оплатити вартість товару на умовах, визначених договором.

Згідно п.1.2 укладеного договору, товар поставляється окремими партіями, відповідно до специфікацій, які є невід'ємними частинами договору.

За умовами укладеного договору порядок розрахунків визначений частиною п'ятою цього договору. Оплата здійснюється на умовах та в строки, передбачених сторонами в специфікації, на підставі рахунку постачальника.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем була здійснена поставка товару на загальну суму 226433,18 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Судами попередніх судових інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень правильно був встановлений той факт, що у зв'язку з невиконанням відповідачем в повному обсязі зобов'язань за укладеним договором у нього утворилась заборгованість в сумі 151 433,18 грн.

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції в цій частині, правильно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 151433, 18 грн. основного боргу.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, укладений договір поставки запасних частин №1020-ЗЧ від 25.04.2013 року, від імені ТзОВ "Черкаси Агро Сервіс" був підписаний директором ОСОБА_5.

З наявного в матеріалах справи витягу з ЄДРПОУ станом на 25.04.2013 року, тобто на день укладення цього договору, керівником ТзОВ "Черкаси Агро Сервіс" був ОСОБА_6.

Згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідач здійснив частковий розрахунок за поставлений йому позивачем на підставі укладеного договору товар на загальну суму 75 000 грн.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком зробленим апеляційним господарським судом про те, що навіть якщо ОСОБА_6 підписав спірний договір із перевищенням наданих йому повноважень, то цей договір в будь-якому випадку є таким, що схвалений відповідачем.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд обгрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи, стягнув з відповідача на користь позивача 3126,67 грн. 3% річних та 1665, 76 грн. інфляційних нарахувань.

У відповідності до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Апеляційною інстанцією встановлено, що пунктом 7.2 укладеного договору сторони передбачили, що у разі порушення терміну оплати за товар, зазначеного в п.5.1 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Відповідно п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Як правильно було встановлено судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови, відповідач повинен був здійснити оплату поставленого йому позивачем товару в строк до 28.05.2013 року, а отже прострочення виконання зобов'язання щодо оплати товару почалося з 29.05.2013 року.

Таким чином, пеня повинна нараховуватися з 29.05.2013 року по 29.11.2013 року.

Разом з тим, відповідно до п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що апеляційний господарський суд, змінюючи рішення місцевого господарського суду в частині стягненні з відповідача суми пені, повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам і, враховуючи той факт, що позивачем клопотання про вихід за межі позовних вимог не заявлялось, зробивши арифметично вірний розрахунок суми пені, дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 6 696, 75 грн. пені, нарахованої в межах заявленого позивачем періоду, а саме з 01.08.2013 року по 29.11.2013 рок

За таких обставин, суд вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В.І.Дерепа

Судді Б.М.Грек

Г.В. Жаботина