Ухвала

від 21.10.2014 по справі 826/20012/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/20012/13-а ( у 4-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Атлант Електро" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Атлант Електро" (далі по тексту - ТОВ «ВКФ «Атлант Електро») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.11.2013 № 0001892203 та № 0001902203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2014 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» (ідентифікаційний код 37013570) зареєстровано 25.03.2010 Святошинською районною в м. Києві державною адміністрацією за № 10721020000024878.

ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» 26.03.2010 взято на податковий облік в ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва ДПС за № 10727 (на даний час позивач перебуває на обліку у ДПІ у Святошинському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві).

Згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100279620 (форма № 2-ПДВ) від 14.04.2010 ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 370135726578).

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Святошинському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 16.10.2013№ 623, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пунктами 79.1, 79.2 статті 79, пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Асті-Ко» (код за ЄДРПОУ 37317518), ТОВ «Промобуд-2007» (код за ЄДРПОУ 35676870), ТОВ «Девен Альянс» (код за ЄДРПОУ 37471577), ТОВ «Ланіс Менеджмент» (код за ЄДРПОУ 37569664) за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 30.10.2013 № 263/26-57-22-03-07/37013570 (далі - Акт перевірки).

За результатами перевірки податковим органом було встановлено, що операції між позивачем та контрагентами ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» фактично не відбувались, а тому відповідач дійшов висновку, що позивач неправомірно відобразив у складі податкового кредиту податкові накладні з реквізитами вказаних контрагентів-постачальників. У результаті перевірки встановлено, що задекларований ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» податковий кредит сформований за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» у розмірі 40 418,00 грн., повинен бути зменшений до 0 грн.

У зв'язку з цим відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 14.11.2013 № 0001892203, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток підприємств на суму 50 300,50 грн. (за основним платежем - 44 130,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 170,50 грн.), та податкове повідомлення-рішення від № 0001902203, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на суму 50 146,75 грн. (за основним платежем - 40 418,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 728,75 грн.).

Приймаючи вказані податкові повідомлення-рішення податковий орган виходив з наступних установлених під час перевірки обставин.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки від 30.10.2013 № 263/26-57-22-03-07/37013570, у період січень 2011 року - грудень 2012 року ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» було сформовано податковий кредит за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент»у розмірі 40 418,00 грн.

Під час перевірки ДПІ у Святошинському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві використано висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Асті-Ко» ДПІ у Печерському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.01.2013 № 412/22-9/37317518, від 30.05.2012 № 1565/22-4/37317518, від 29.12.2012 № 5808/22-9/37317518, від 27.12.2012 № 5758/22-9/37317518, висновки акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Промобуд-2007» ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.03.2013 № 611/2240/35676870, висновки акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Девен Альянс» ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.03.2013 № 615/2220/37471577, висновки акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ланіс Менеджмент» ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.03.2013 № 610/2240/37569664, згідно зі змістом яких ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» мають ознаки фіктивності, а саме: відсутність підприємств за місцезнаходженням, на підприємствах відсутні наймані працівники та виробничі потужності.

Крім того, відповідач дійшов висновку, що ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» не підтверджено отримання непродовольчої продукції від ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» у перевіреному періоді, а правочини, укладені ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» зі вказаними контрагентами, не спричинили реального настання правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Вищезазначені твердження податковий орган обґрунтовує посиланнями на висновок експерта почеркознавчої експертизи ГУ МВС в Київській області СТКЗР Білоцерківського МВ від 22.02.2013 № 156, згідно з яким нібито встановлено, що підписи, які виконані від імені директора ТОВ «Девен Альянс» гр. ОСОБА_2, виконані іншою особою, та на висновок експерта СТКЗР Білоцерківського МВ при ГУМВС України в Київській обл. від 22.02.2013 № 161, згідно з яким нібито встановлено, що підписи, які виконані від імені директора ТОВ «Ланіс Менеджмент» гр. ОСОБА_3

Судом встановлено, що за вищевказаний період між ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» (Покупець) і ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» (Постачальники) у спрощений спосіб було укладено договори поставки непродовольчої продукції.

Вказані правочини між позивачем та його контрагентами відповідають основним видам діяльності цих суб'єктів господарювання відповідно до КВЕД.

У той же час, на момент розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що згідно з витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» на час здійснення вищевказаних фінансово-господарських операцій з позивачем знаходились за своїм місцезнаходженням.

Виконання умов вищевказаних договорів, фактів поставки непродовольчої продукції підтверджено також рахунками-фактурами, видатковими накладними, журналами-ордерами і відомостями по рахунку 631, банківськими виписками по особовому рахунку, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, договорами оренди нежитлових приміщень. Крім того, ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» було виписано податкові накладні на загальну суму ПДВ 40 418,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, що також не заперечувалось відповідачем при проведенні перевірки.

Як вбачається з матеріалів та підтверджується поясненнями позивача, отримана ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» непродовольча продукція була призначена не для власних потреб, а для подальшої передачі замовникам позивача, що і є основним видом господарської діяльності ТОВ «ВКФ «Атлант Електро». Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснювалась господарська діяльність з оптової торгівлі іншими машинами й устаткуванням, неспеціалізованої оптової торгівлі та на підставі виписаних накладних своїм контрагентам позивачем було сформовано та відображено податкові зобов'язання з ПДВ.

При цьому, подальша реалізація отриманої позивачем від ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» непродовольчої продукції іншим контрагентам підтверджується належними доказами, а саме: наявними у справі видатковими накладними, довіреностями, податковими накладними, банківськими виписками по особових рахунках.

Як правильно установлено судом першої інстанції, господарська діяльність ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» на момент здійснення спірних правочинів не була припинена, що не заперечується податковим органом, вони були платниками податку.

При цьому, відповідачем під час розгляду справи не було надано жодних доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій (здійсненої передоплати) з господарською діяльністю позивача, про невчинення операцій, про відсутність факту поставки непродовольчої продукції, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Крім того, відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його посадових осіб, а також контрагентів позивача (їхніх посадових осіб), з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності певного підприємства та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Стосовно актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент», на які посилається податковий орган як на доказ безтоварності спірних правочинів, колегією суддів установлено, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справах № 826/3313/13-а, № 826/3366/13-а, № 826/3235/13-а, визнано протиправними дії податкових органів щодо проведення зустрічних звірок ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент», відповідно, оформлених вищевказаними актами.

Крім того, на час розгляду цієї справи не встановлено наявність умислу у директора ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків або з іншою протиправною метою.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.11.2013 № 0001892203 та № 0001902203 не відповідають вимогам чинного законодавства, ґрунтуються на припущеннях та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства. У той же час, доводи відповідача та його висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими і спростовуються наданими в ході розгляду справи ТОВ «ВКФ «Атлант Електро» належними доказами.

Надаючи правову оцінку установленим обставинам цієї справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), який вступив в силу з 01.01.2011.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Проте, зустрічні звірки контрагентів позивача фактично не відбулись, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України, а дії щодо їх проведення у судовому порядку визнано неправомірними.

Відповідно до вимог частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не можуть бути взяті судом до уваги як належний та допустимий доказ відсутності реального характеру фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «ЛанісМенеджмент».

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до частини першої статті 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі господарських відносин з ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент», які підтверджені належним чином оформленими бухгалтерськими документами, зокрема, податковими накладними.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту14.1 статті14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом14.1.181 пункту14.1 статті14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України установлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 131 ПК України, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України установлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до змісту інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як установлено у ході розгляду даної справи, на момент укладення та виконання спірних правочинів юридичні особи-контрагенти позивача ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» не були припинені у визначеному законом порядку та на час вчинення господарських взаємовідносин були наділені адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до змісту рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які на підставі частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як свідчать матеріали цієї справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставили під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент».

При цьому, на думку колегії суддів, відсутність платника податків за місцем реєстрації не може свідчити про нереальність здійснення правочинів, оскільки платник податку, який включив суми сплаченого податку на додану вартість, не може нести відповідальність за дії третіх осіб (контрагентів) щодо дотримання ними порядку звітування та сплати ними своїх зобов'язань перед бюджетом.

Таким чином, аналізуючи обставини цієї справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності всіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських відносин із ТОВ «Асті-Ко», ТОВ «Промобуд-2007», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Ланіс Менеджмент» за спірні періоди та про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та податку на прибуток оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.