Постанова

від 18.11.2014 по справі 826/2540/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2540/14 (2 тома) Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. Єгорова М.Я. Титаренка Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства «Властелин-01» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу від 14.11.2013 № 842 та податкових повідомлень-рішень від 17.12.2013 № 0008682208 та № 0008692208, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2014 року Приватне підприємство «Властелин-01» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в якому просив:

- встановити відсутність компетенції (повноважень) ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо прийняття рішення про проведення документальної позапланової перевірки позивача;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 14.11.2013 № 842, виданий ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві;

- визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.12.2013 № 0008682208 та № 0008692208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.12.2013 № 0008682208 та № 0008692208.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів вважає за можливе переглянути постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.12.2013 № 0008682208 та № 0008692208, оскільки Приватним підприємством «Властелин-01» не подавалася апеляційна скарга щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині встановлення відсутності компетенції (повноважень) ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо прийняття рішення про проведення документальної позапланової перевірки позивача, визнання протиправним та скасування наказу від 14.11.2013 № 842, виданого ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 18.11.2013 по 22.11.2013 Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Властелин-01» (код ЄДРПОУ 32523562) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «НТТП Контурвент» (код ЄДРПОУ 38061651) за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 113 080,00 грн., в т.ч. по періодам: квітень 2012 року на суму 21 244,00 грн.; травень 2012 року на суму 15 807,00 грн.; червень 2012 року на суму 43 709,00 грн.; липень 2012 року на суму 32 320,00 грн.;

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 118 734,00 грн., в т.ч. по періодам: за І півріччя 2012 року 84 798,00 грн.; за III квартали 2012 року 118 734,00 грн.; за 2012 рік 118 734,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 29.11.2013 № 2507/26-58-22-08-11/32523562 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.12.2013:

- № 0008682208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 118 734,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 29 684,00 грн.;

- № 0008692208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 113 080,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 28 270,00 грн.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів в м. Києві протиправними, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між позивачем та ТОВ «НТТП Контурвент» було укладено ряд договорів, а саме:

від 02.04.2012 № 04/12 про поточний ремонт верстатів (виготовлення та встановлення захисної огорожі на суму 15 876,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 2 646,00 грн.);

від 04.04.2012 № 04/04 про комплекс робіт з чистового оздоблення квартир та місць загального користування на 19-му поверсі житлового будинку № 2 на суму 6 852,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1 142,00 грн.);

від 24.04.2012 № 04/24 про ремонт токарно-гвинторізного верстата мод.1М63 на суму 30 282,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 5 047,00 грн.);

від 26.04.2012 № 04./26 про ремонт горизонтально-розточувального верстата мод.26201 на суму 19 254,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 3 209,00 грн.);

від 18.05.2012 № 05/18 про ремонт свердлильного верстата на суму 24 120,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 4 020,00 грн.);

від 18.05.2012 № 18/05 про ремонт та обслуговування термопластавтомата ДЕЗ132 та ремонт і обслуговування лічильних машин МС-3 на суму 15 360,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 2 560,00 грн.);

від 04.06.2012 № 06/04 про ремонт горизонтально-фрезерного верстата мод.6Р82Г (ремонт коробки швидкостей) на суму 146 844,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 24 474,00 грн.);

від 14.06.2012 р. № 06/14 про ремонт вертикально-фрезерного верстата на суму 24 426,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 4 071,00 грн.);

від 20.06.2012 № 06/20 про ремонт фрезерного верстата мод.6Р82Ш на суму 7 224,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1 204,00 грн.);

від 26.06.2012 № 06/25 про перемотку електродвигуна на суму 1 662,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 277,00 грн.);

від 02.07.2012 № 07/02 про ремонт рейсмусного верстата мод.СРВ-1 на суму 84 270,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 14 045,00 грн.);

від 04.07.2012 № 07/04 про ремонт вертикально-свердлильного верстата мод.20132 на суму 38 220,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6 370,00 грн.);

від 16.07.2012 № 07/16 про ремонт шабрінням робочих плоскостей пуансона і матриці відливної головки машини «МОГУЛЬ» на суму 5 676,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 946,00 грн.);

від 24.07.2012 № 07/24 про перемотку електродвигуна на суму 2 154,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 359,00 грн.).

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), ТОВ «НТТП Контурвент» виписані позивачу первинні документи: рахунки-фактури, видаткові накладні, акти виконаних робіт та податкові накладні, копії яких у повному обсязі містяться в матеріалах справи.

Оплата товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з банку по рахунку позивача.

Заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач посилається на висновки, викладені в акті ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 10.10.2012 № 1581/2240/38061651 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «НТТП Контурвент» (код за ЄДРПОУ 38061651) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за березень-серпень 2012 року».

Так, згідно зазначеного акту встановлено, що укладені ТОВ «НТТП Контурвент» правочини є нікчемними, отже, останні не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Крім того, листом ГУ Міндоходів у м. Києві від 09.08.2013 № 10610/7/09-10 надано протокол допиту свідка гр. ОСОБА_7 від 31.07.2013, який значиться директором та засновником ТОВ «НТТП Контурвент», згідно якого встановлено, що він зареєстрував підприємство ТОВ «НТТП Контурвент» (код за ЄДРПОУ 38061651) за грошову винагороду; банківські установи не відвідував та не відкривав рахунки підприємства ТОВ «НТТП Контурвент», печатку підприємства не отримував, органи податкової інспекції не відвідував та не ставив на податковий облік підприємство ТОВ «НТТП Контурвент»; податкові накладні, акти приймання-передачі, договори, платіжні доручення, товарні накладні та інші документи не підписував та нікого на це не уповноважував; звітні документи ТОВ «НТТП Контурвент» не підписував та нікого на це не уповноважував, товари не приймав та не передавав, роботи та послуги не виконував; веденням фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ «НТТП Контурвент» не займався; де знаходяться установчі, реєстраційні, первинні фінансово-господарські документи ТОВ Контурвент» йому не відомо.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, відповідач дійшов висновку про відсутність правочинів між позивачем та ТОВ «НТТП Контурвент» як таких, що спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними. Отже, немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій, а складені по таким операціям первинні документи є такими, що складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій та засвідчити право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено нікчемності господарських операцій позивача з ТОВ «НТТП Контурвент».

Посилання відповідача на протокол допиту свідка гр. ОСОБА_7 не можуть бути взяті до уваги, оскільки матеріали справи не містять жодних відомостей про наявність вироку суду, який відповідно до частини 1 ст. 72 КАС України може бути належним доказом на підтвердження певних обставин по справі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2014 року в адміністративній справі № К/800/36959/14).

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Колегією суддів встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагента позивача було зареєстровано як юридичну особу та платника податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «НТТП Контурвент», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 17.12.2013 № 0008682208 та № 0008692208, які підлягають скасуванню.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції помилково присуджено стягнути на користь Приватного підприємства «Властелин-01» судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві в розмірі 1 753,92 грн., а тому рішення в цій частині підлягає зміні зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок), зокрема, зазначено, що органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, зокрема, для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів.

Відповідно до п. 19 Порядку, безспірне списання коштів з державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Колегія суддів зазначає, що виконання судових рішень в адміністративних справах про стягнення судових витрат з державного або місцевого бюджету повинно здійснюватись органами Державного казначейства шляхом списання коштів з рахунків відповідного бюджету, до якого зараховувались надходження від сплати цих судових витрат, за умови надання особою, на користь якої ухвалене рішення, всіх підтверджуючих документів.

Більш того, чинним законодавством не передбачено відкриття рахунків, видатки з яких спрямовані на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві. Судовий збір повертається за рахунок зарахованої суми коштів до бюджету, внесеної позивачем, з відповідного рахунку, на який такі кошти зараховувались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково присуджено стягнути на користь Приватного підприємства «Властелин-01» судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві в розмірі 1 753,92 грн., а тому абзац 4 резолютивної частини оскаржуваного рішення необхідно викласти у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Властелин-01» понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 753,92 грн. (однієї тисячі семисот п'ятдесяти трьох гривень 92 копійок)».

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції змінити в частині порядку стягнення судових витрат.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2014 року змінити, виклавши четвертий абзац резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Властелин-01» (ідентифікаційний код: 32523562, адреса: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 65) понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 753,92 грн. (однієї тисячі семисот п'ятдесяти трьох гривень 92 копійок)».

В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст постанови складено та підписано - 21.11.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.