Ухвала

від 17.11.2014 по справі 814/2392/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2014 року м. Київ К/800/64647/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.08.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013

у справі № 814/2392/13-а

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Роднічок"

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013, задоволено позовні вимоги: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 16.05.2013 № 0000192200.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення відносин з контрагентами-постачальниками за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, складено акт № 175/22-19292651 від 22.04.2012, в якому встановлені, зокрема, порушення позивачем: п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.ст.228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПСП "Агрофірма "Роднічок" з зазначеним в акті перевірки постачальником; п.1.7, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ на суму 240 693 грн.; п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.4 п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 268 152 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 16.05.2013 було прийняте спірне податкове повідомлення-рішення № 0000192200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 703 094,25 грн., в тому числі за основним платежем на суму 508 845,00 грн. та штрафними санкціями в розмірі 194 249,25 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування вказаного повідомлення-рішення, враховуючи наступне.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Компанія Тріадіс», ТОВ «Віртус Транс», ТОВ «Вариант Груп» та ФОП ОСОБА_2 на виконання умов договорів поставки та надання послуг, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт. Оплата за надані послуги була здійснена у безготівковій формі, що підтверджується виписками з рахунків.

Слід зазначити, що якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, та отриманими в ході виконання господарських операцій, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В.Борисенко (підпис) В.В. Кошіль