Постанова

від 20.11.2014 по справі 814/894/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/894/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Домусчі С.Д.,

судді - Шеметенко Л.П.

при секретарі: Більдер І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Андріївське» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Андріївське» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень 20 листопада 2012 року №№ 0002642301, 0002652301, 0002662301 та від 15 березня 2013 року № 0000321701.

Свої позовні вимоги ТОВ ВП «Андріївське» обґрунтувало незаконністю спірних рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року вищенаведений позов було частково задоволено. Частково скасовано спірні рішення.

В апеляційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС просить скасувати вищенаведену постанову в частині задоволених позовних вимог як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти, в скасованій частині, нову постанову, якою відмовити у задоволенні відповідних позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його часткового задоволення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено перевірку позивача за період з 1 липня 2009 року по 30 червня 2012 року, результати якої відображені в акті від листопада 2012 року № 3011/22-200/30079174 /т. 1, а.с.18-165/.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і п. 1 ст. 138 ПК України, наслідком чого стало заниження податку на прибуток на 347240,59 гривень; п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону країни «Про податок на додану вартість» і п. 3 ст. 198 ПК України, наслідком чого стало заниження ПДВ на 343301,86 гривень та завищення розміру від'ємного значення суми ПДВ на 31259 гривень.

Зміст порушень полягав у здійсненні безтоварних господарських операцій з ТОВ «Марта», ПП «Дана-Даблью», ПП «Дана Маркет Юг», ПП «Одеська Будівельна Компания», ТОВ «Склад-Сервіс» та ПП ВКФ «Універсал-Центр». Так, позивач лише документально відображав отримання від зазначених контрагентів товарів та послуг без реального їх отримання в натурі.

На підставі вищенаведеного акту відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2012 року № 0002642301 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму у 396130,37 гривень (основний платіж - 347240,59 гривень, штрафні санкції - 48889,78 гривень); № 0002652301 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму у 419281,5 гривень (основний платіж - 343301,86 гривень. штрафні санкції - 75979,64 гривень) та № 0002662301 про зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми ПДВ на загальну суму у 31259 гривень /т. 1, а.с. 189-191/.

Підставою для висновку податкового органу про вищенаведені порушення було наступне. Так, вищенаведені контрагенти позивача не знаходилися за своєю податковою адресою, не виконували свої податкові зобов'язання, не мали будь-яких ресурсів для здійснення господарської діяльності, мали розбіжності своїх податкових зобов'язань з податковим кредитом позивача, брали участь у безтоварних ланцюгах постачання.

Окрім того, на час перевірки, позивач не міг підтвердити дані, які були визначені ним у податковій звітності (відсутність необхідних даних бухгалтерського обліку, достовірної первинної документації та їх неузгодженість).

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року N 334/94-ВР (редакція чинна на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пунктом 1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року N 168/97-ВР (редакція чинна на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податковий кредит та валові витрати збільшуються виключно у разі реального здійснення господарських операцій.

Пунктом 1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року N 996-XIV, передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства

Таким чином, господарські операції, що здійснені в натурі призводять до реальних змін майнового стану платників податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ГК Україні, майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

Частиною 1 ст. 3 вищенаведеного Закону передбачено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Частиною 2 ст. 3 того ж Закону передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 5 того ж Закону передбачено, що підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України.

Таким чином, наявність змін майнового стану (сукупність усіх майнових прав та обов'язків) у зв'язку зі здійсненням господарських операцій доводяться виключно даними бухгалтерського обліку за відповідний період. При цьому, такі дані повинні мати вигляд грошового вимірника.

Окрім того, частиною 1 ст. 10 вищенаведеного Закону передбачено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Отже, дані бухгалтерського обліку вважаються достовірними виключно у випадку їх підтвердження актами інвентаризацій.

З метою перевірки вищенаведених висновків податкового органу Одеський апеляційний адміністративний суд своєю ухвалою від 2 жовтня 2014 року витребував у позивача докази наявності реальних змін його майнового стану (зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства) у зв'язку зі здійсненням господарських операцій з ТОВ «Марта», ПП «Дана-Даблью», ПП «Дана Маркет Юг», ПП «Одеська Будівельна Компания», ТОВ «Склад-Сервіс» та ПП ВКФ «Універсал-Центр» (дані бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інвентаризацій з підтвердженням первинною документацією). Колегія суддів, також, запропонувала позивачу обґрунтовувати належність наданих ним доказів для підтвердження його позовних вимог.

Позивач надав неузгоджені документи без будь-якого зрозумілого обґрунтування їх належності та допустимості. Так, пояснення позивача містять лише декларативні (голослівні) запевнення в їх (документів) наявності, достовірності та достатності без будь-якого посилання на грошовий вимірник. З наданих документів неможливо зробити висновок про наявність будь-яких змін майнового стану позивача у зв'язку зі здійсненням господарських операцій з вищенаведеними контрагентами. Надані документи не містять відомостей про сукупність належних позивачу усіх майнових прав та обов'язків перед та після відображення в обліку вищенаведених господарських операцій.

Окрім того, зазначена документація позивача не підтверджена даними інвентаризацій активів та зобов'язань, тобто є недостовірною.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача щодо наявності у нього документації про подальшу реалізацію придбаного товару (наприклад мішки, цемент тощо) у зв'язку з тим, що з наданих позивачем документів не вбачається ідентичності придбаного та реалізованого товару. Зазначена обставина доводиться позивачем лише голослівними твердженнями, а не даними бухгалтерського обліку.

Колегія суддів не приймає до уваги висновки експертизи у зв'язку з тим, що вона досліджувала (фактично) виключно питання відповідності даних податкового обліку бухгалтерському. Питання достовірності даних податкового та бухгалтерського обліків експертизою не досліджувалося.

Окрім того, зазначена експертиза в мотивувальній частині містить численні застереження, що дані бухгалтерського обліку відповідають податковому виключно у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Отже, усі докази у справі, як кожний окремо так і у їх сукупності, свідчать виключно про те, що вищенаведені господарські операції позивача були безтоварними.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Пунктом 4 ст. 202 КАС України передбачено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті в частині задоволених позовних вимог, внаслідок чого його постанова, в зазначеній частині, підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні відповідних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року в частині задоволених позовних вимог - скасувати.

В скасованій частині прийняти нову постанову.

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Андріївське» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень 20 листопада 2012 року № 0002662301 в повному обсязі та часткове №№ 0002642301, 0002652301 - відмовити у повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Постанова у повному обсязі виготовлена 24 листопада 2014 року

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /С.Д. Домусчі/

/Л.П. Шеметенко/