Постанова

від 12.11.2014 по справі 910/10742/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2014 р. Справа№ 910/10742/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Самсіна Р.І.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Ляшук О.О. - дов. № 7 від 20.01.2014р.

від відповідача: Семак І.А. - дов. б/н від 17.09.2014р.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Візерунок» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2014р. (повний текст підписано 22.08.2014р.)

у справі № 910/10742/14 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«ПАРИТЕТ-ТРЕЙД ХХI»

до Приватного підприємства «Візерунок»

про стягнення 152 056, 64 грн.

В судовому засіданні 12.11.2014р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРИТЕТ-ТРЕЙД ХХІ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Візерунок» про стягнення 152 056, 64 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 21-В П-ХХІ-04-10 від 22.11.2010р., а саме щодо повної та своєчасної оплати товару, а тому просив суд стягнути 139 235, 37 грн. основного боргу, 3 671, 12 грн. пені, 8 414, 12 грн. інфляційних втрат, 736, 03 грн. 3% річних.

04.07.2014р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням часткових оплат здійснених відповідачем, часткових повернень товару та виправлення позивачем арифметичних помилок, а тому просив суд стягнути з відповідача 97 268, 07 грн. основного боргу, 5 540, 28 грн. пені, 9 337, 73 грн. інфляційних втрат, 983, 34 грн. 3% річних, а всього 113 129, 42 грн.

Подане клопотання визнано судом таким, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, у зв'язку з чим прийняте судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2014р. у справі № 910/10742/14 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного підприємства «Візерунок» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРИТЕТ-ТРЕЙД ХХI» 97 268, 07 грн. - основного боргу, 5 540, 28 грн. - пені, 9 337, 73 грн. - інфляційних втрат, 983, 34 грн. - 3% річних та 2 262, 59грн. - судового збору.

Повернуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРИТЕТ-ТРЕЙД ХХI» надмірно сплачений судовий збір у розмірі 778, 54 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 5 540, 28 грн. пені, 3% річних та прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні 5 540, 28 грн. та розстрочити сплату заборгованості та витрат по сплаті судового збору на певний період.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного підприємства «Візерунок» 16.09.2014р. передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2014р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 07.10.2014р.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 07.10.2014р. представником відповідача подано доповнення до апеляційної скарги, в якому останній просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва в частині стягнення з відповідача 5 540, 28 грн. пені та 9 337, 73 грн. інфляційних втрат та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні вказаних позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 07.10.2014р. у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошено перерву на 21.10.2014р.

Вимоги позивача щодо скасування рішення Господарського суду міста Києва в частині стягнення 5 540, 28 грн. та 9 337, 73 грн. інфляційних втрат та прийняття в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача 6 528, 04 грн. пені та 11 560, 98 інфляційних втрат, викладені в доповнення до відзиву на апеляційну скаргу № 160 від 16.10.2014р. (вх. № 09-11/15621 від 17.10.2014р.), не відповідають вимогам чинного законодавства та не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки позивачем апеляційна скарга на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2014р. не подавалась.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014р. у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 12.11.2014р.

07.11.2014р. від представника позивача надійшли пояснення по справі щодо надходження оплат від відповідача за спірним договором з наданням відповідних документів на підтвердження, а також здійснено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, який ідентичний розрахунку, доданому до клопотання про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 12.11.2014р. підтримав вимоги апеляційної скарги та доповнень до неї, просив оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача 5 540, 28 грн. пені та 9 337, 73 грн. інфляційних втрат скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні вказаних позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 12.11.2014р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, просив відхилити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 22.11.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРИТЕТ-ТРЕЙД ХХІ» (позивач, постачальник за договором) та Приватним підприємством «Візерунок» (відповідач, покупець за договором) укладено договір поставки № 21-В П-ХХІ-04-10, відповідно до п. 1.1. якого (в редакції протоколу розбіжностей) постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар партіями згідно видаткових накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати та проводити оплату товару на умовах даного договору.

Згідно п. 3.1. договору (в редакції протоколу розбіжностей) асортимент та кількість товару погоджуються сторонами в замовленні і зазначаються у видаткових накладних.

Ціна товару погоджується сторонами та зазначається в видаткових накладних на відпуск товару (п. 5.1. договору (в редакції протоколу розбіжностей)).

Відповідно до п. 10.2.5. договору (в редакції протоколу розбіжностей) за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування, від суми простроченої оплати, скореговану на індекс інфляції, за кожен день затримки.

Даний договір, згідно п. 11.1 (в редакції додаткової угоди від 28.12.2012р. до договору), набирає чинності з 22.11.2010р. і діє до 31.12.2013р. (включно). В тому випадку, якщо зобов'язання за даним договором не будуть виконані сторонами або однією із сторін, то дія договору продовжується до повного виконання зобов'язань за даним договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № 21-В П-ХХІ-04-10 від 22.11.2010р. позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 767 696, 93 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а. с. 64-242, т. 1).

Вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З вищенаведеного вбачається, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений товар розрахунок належним чином не провів, лише частково оплатив отриманий товар на суму 1 638 744, 00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, належним чином завірені копії яких надані позивачем суду апеляційної інстанції та прийняті судом до уваги.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем було повернуто позивачеві товар на загальну суму 31 684, 05 грн., що підтверджується видатковими накладними на повернення товару, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи (а. с. 243-251, т. 1).

З огляду на викладене, у відповідача за поставлений позивачем товар утворилась заборгованість в розмірі 97 268, 07 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою договір № 21-В П-ХХІ-04-10 від 22.11.2010р. є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1. договору (в редакції протоколу розбіжностей) сторони погодили, що оплата за товар здійснюється в міру його реалізації покупцем кінцевим споживачам протягом 7 календарних днів з моменту надання покупцем постачальнику звіту про реалізований товар або за результатами проведеної звірки залишків поставленого товару, шляхом безготівкового перерахування на банківський рахунок постачальника. Сторони погоджуються, що остаточний розрахунок (оплата) за кожну отриману в межах даного договору партію товару, у будь-якому випадку має бути здійснений покупцем не пізніше 180 календарних днів з дати поставки такої партії товару.

Оскільки товар, передбачений договором, був повністю та належним чином поставлений позивачем та прийнятий відповідачем, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними, відповідач зобов'язаний згідно умов договору оплатити поставлений позивачем товар протягом 180 календарних днів від дати поставки відповідної партії товару.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача основного боргу за договором поставки № 21-В П-ХХІ-04-10 від 22.11.2010р. в розмірі 97 268, 07 грн., з яких 1 237, 33 грн. заборгованість за видатковою накладною № 110 від 25.01.2013р., 15 123, 46 грн. - за видатковою накладною № 169 від 04.02.2013р., 16 004, 16 грн. - за видатковою накладною № 876 від 24.04.2013р., 14 210, 21 грн. - за видатковою накладною № 959 від 24.04.2013р., 11 207, 23 грн. - за видатковою накладною № 877 від 30.04.2013р., 6 653, 38 грн. - за видатковою накладною № 878 від 17.05.2014р., 6 608, 74 грн. - за видатковою накладною № 881 від 17.05.2014р., 6 490, 08 грн. - за видатковою накладною № 1221 від 23.05.2013р., 11 270, 02 грн. - за видатковою накладною № 1223 від 27.05.2014р. та 8 463, 46 грн. - за видатковою накладною № 1906 від 04.09.2013р.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 5 540, 28 грн. пені (з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог).

Відповідно до п. 10.2.5. договору (в редакції протоколу розбіжностей) за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування, від суми простроченої оплати, скореговану на індекс інфляції, за кожен день затримки.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, вважає за необхідне зазначити наступне.

Оскільки умова застосування відповідальності у вигляді пені в даному випадку пов'язана з датою поставки кожної партії товару, й відповідно пеня може бути нарахована лише за період перших шести місяців від дати початку прострочення зобов'язань по кожній окремій накладній (дата поставки +180 днів згідно п. 6.1. договору (в редакції протоколу розбіжностей).

Колегія суддів, враховуючи умови спірного договору та норми чинного законодавства, здійснивши власний розрахунок пені за шість місяців від дати кінцевої оплати (дата поставки +180 днів) по кожній окремій накладній, по якій у відповідача утворилась заборгованість, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», дійшла висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 936, 19 грн. пені.

Проте, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 5 540, 28 грн. пені (з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог), інших заяв про збільшення розміру позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права самостійно виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню у заявленій до стягнення сумі - 5 540, 28 грн.

При цьому, посилання відповідача на необхідність нарахування пені на суму заборгованості, скореговану на індекс інфляції, не приймаються колегію суддів до уваги, оскільки нарахування позивачем пені без коригування на індекс інфляції, хоч і не відповідає умовам договору, однак не суперечить нормам чинного законодавства, приймаючи до уваги, що за спірний період індекс інфляції не був менше одиниці, тобто не було дефляції.

Щодо до доводів відповідача про те, що за окремими накладними період нарахування пені вже припинився, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене та враховуючи те, що під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем не було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог щодо стягнення пені, посилання апелянта на те, що за окремими накладними період нарахування пені вже припинився, не заслуговують на увагу.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення 983, 34 грн. 3% річних та 9 337, 73 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних за період з 03.03.2014р. по 03.07.2014р. на суму заборгованості в розмірі 97 268, 07 грн., за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 983, 34 грн. 3% річних є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за період з 03.03.2014р. по 03.07.2014р. на суму заборгованості в розмірі 97 268, 07 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Таким чином, беручи до уваги умови договору та норми чинного законодавства, колегія суддів здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за період з 03.03.2014р. по 03.07.2014р. на суму заборгованості в розмірі 97 268, 07 грн., за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 337, 73 грн. інфляційних втрат (з урахуванням того, що індекс інфляції в березні 2014р. складав 102,2, в квітні 2014р. - 103,3, в травні 2014р. - 103,8, а індекс інфляції за червень 2014р. позивачем не використовувався) є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на необхідність зменшення розміру штрафних санкцій у зв'язку із скрутним фінансовим становищем останнього, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Господарський суд, приймаючи рішення, згідно п. 3 ст. 83 ГПК України, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Згідно пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, колегія суддів констатує, що відповідач не звертався до суду першої інстанції з заявою про зменшення розміру пені та не надавав жодних належних та допустимих доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Одне лише посилання апелянта на необхідність зменшення розміру пені не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Крім того, колегія суддів відхиляє клопотання відповідача про розстрочення сплати заборгованості та судового збору на певний строк, заявлене на підставі ст. 121 ГПК України під час здійснення апеляційного розгляду справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

З вказаної норми вбачається, що заява про відстрочку або розстрочку виконання рішення подається до господарського суду, який видав наказ про примусове виконання рішення. При цьому, за змістом статей 116 і 117 ГПК видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після набрання рішенням законної сили.

Таким чином, клопотання відповідача про розстрочення сплати заборгованості та судового збору на певний строк на підставі ст. 121 ГПК України, заявлене на стадії перегляду справи апеляційним господарським судом є передчасним, безпідставним та задоволенню не підлягає.

Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що відповідач не позбавлений можливості звернутися до Господарського суду міста Києва з відповідною заявою про відстрочення або розстрочення виконання рішення у даній справі на стадії його виконання в порядку ст. 121 ГПК України.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 18.08.2014р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Візерунок» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2014р. у справі №910/10742/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2014р. у справі №910/10742/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10742/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 17.11.2014р.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Р.І. Самсін

С.А. Гончаров